У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Договори в авторському праві: загальні положення (з урахуванням нового закону «Про авторське право і суміжні права»)», який провів Костянтин Зеров, к.ю.н., адвокат; с.н.с. НДІ ІВ НАПрН України, асистент кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Інституту права КНУ імені Тараса Шевченка.
Лектором було визначено, що під договорами у сфері авторського права слід розуміти дії двох чи більше осіб, спрямовані на набуття, зміну, припинення майнових прав інтелектуальної власності на твір. Водночас, якщо за своєю суттю за договором майнові права інтелектуальної власності не надаються / не передаються (відсутній факт набуття прав), такі договірні конструкції не є договорами щодо розпоряджанням інтелектуальної власності. Наприклад, це правочини щодо розпоряджання NFT, цифровим контентом чи договори постачання програмної продукції.
Договори у сфері авторського права мають певну специфіку стосовно предмета, об’єкта, сторін та форми. Предметом таких договорів є надання чи передача майнових авторських прав інтелектуальної власності, а об’єктом є власне твори.
Костянтин Зеров зазначив, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності і не можуть відчужуватися (передаватися) чи надаватися (ліцензуватися). Втім, автор має право забороняти під час будь-якого використання твору згадування свого імені, яке активно реалізується на практиці в договорах в інтересах осіб, які набувають права на твір.
Сторонами договору у сфері авторського права, як правило, є дві особи, які можуть мати спеціальну назву (ліцензіар та ліцензіат, правоволоділець та користувач, відчужувач та набувач тощо). Сторонами таких договорів можуть бути фізичні особи, які не мають повного обсягу дієздатності, а саме – особи починаючи з 14-річного віку.
Що стосується форми договору, законодавством передбачено, що договір розпорядження майновими правами інтелектуальної власності обов’язково повинен укладатися у письмовій формі. Законодавством можуть встановлюватися випадки, коли договір може укладатися усно (договори про використання твору в періодичних виданнях (газетах, журналах, електронних засобах масової інформації тощо) або шляхом конклюдентних дій (публічна ліцензія).
У разі недодержання письмової (електронної) форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
Розпоряджання майновими правами на об’єкти авторського права може здійснюватися на підставі:
• трудового договору (контракту) – в частині умов щодо розподілу майнових прав на службовий твір;
• договору про створення за замовленням і використання об’єкта авторського права;
• договору про передання (відчуження) майнових прав на об’єкт авторського права;
• ліцензійного договору на використання об’єкта авторського права;
• публічної ліцензії на використання об’єкта авторського права;
• договору про внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу юридичної особи;
• договору застави майнових прав інтелектуальної власності;
• гіг-контракту;
• договору між співавторами;
• іншого (змішаного чи непойменованого) правочину щодо розпоряджання майновими правами на об’єкт авторського права.
Лектор наголосив на важливості Постанови Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 366/599/19 (провадження № 61-7142св21) щодо можливості укладання непоіменованих договорів у сфері авторського права. На практиці до таких договорів можна віднести договір про виплату компенсації за використання твору; договір про організацію створення та використання твору; договори щодо екранізації літературного твору на підставі опціону тощо.
Окремі блоки лекції були присвяченні питанню розподілу майнових прав інтелектуальної власності в межах трудової функції працівника та на підставі договору замовлення.
Так, майнові права на службовий твір переходять до роботодавця з моменту його створення (а не з моменту підписання акту приймання передачі тощо) у повному складі, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим договором (контрактом) або іншим договором щодо майнових прав на службовий твір, укладеним між працівником (автором) і роботодавцем.
Важливим положенням українського законодавства у сфері авторського права є можливість встановлення у посадових обов’язках працівника створення службових творів відповідних видів, а також того факту, що авторська винагорода за створення і використання таких творів, а також за перехід прав на них може бути включена до заробітної плати працівника відповідно до договору між працівником і роботодавцем. Тобто, якщо працівника наймають на роботу, скажімо, як програміста чи дизайнера, то є абсолютно виправданим, що він має отримувати лише заробітну плату за виконання своєї трудової функції, а не ще додатково авторську винагороду.
Майнові права на твір, створений за замовленням, переходять на користь замовника, якщо інше не передбачено договором замовлення з моменту його створення. Майнові права інтелектуальної власності на твір образотворчого мистецтва (оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника), створений за замовленням (крім твору, спеціально створеного як елемент комп’ютерної програми), належать його автору, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому умови договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об’єкта на створення інших об’єктів, є нікчемними.
Водночас сторони договору в силу принципу свободи договору можуть передбачити у договорі, що майнові права інтелектуальної власності на створений за договором об’єкт належать творцеві, а замовник набуває право використання такого об’єкта.
Крім того, з 01.01.2023 р. Роботодавець / Замовник має право доручити іншій особі вносити зміни у завершений твір, супроводжувати службовий твір ілюстраціями, передмовами, післямовами тощо, якщо інше не передбачено договором. Ця норма була введена на противагу певним зловживанням авторів щодо зловживання їх особистим немайновим правом на недоторканість твору.
Окремо лектор наголосив, що створення твору на замовлення згідно доктрини США Work for Hire в частині визнання автором твору Замовника не може бути використана у правовідношеннях з українськими творцями, оскільки такий вибір права порушуватиме імперативні норми права України, що регулюють відповідні відносини.
За договором про передання майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що є суб’єктом майнових прав на твір) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.
Під частковим відчуженням прав слід розуміти виключно відчуження на окремі способи використання твору на території окремих держав світу або на всі способи використання твору на території окремих держав світу. У разі передання (відчуження) майнових прав на об’єкт авторського права або об’єкт суміжних прав частково майнові права в обсязі, не передбаченому у договорі, є такими, що не передані (не відчужені). Умови договору про передання майнових прав інтелектуальної власності щодо строковості відчуження є нікчемними. Крім того, українським законодавством не передбачено можливості розпорядження відсотками на права (скажімо, відчуження 36% від виключного права на заборону використання твору). Співвласники прав можуть домовитися лише про розподіл доходу від комерціалізації прав у певних відсотках, а не відсотками у праві.
За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором.
Ліцензійний договір не може існувати без ліцензії. Ліцензії за обсягом наданих прав поділяються на три види:
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Права на використання твору та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Деякі з цих прав можуть надаватися як виключні, інші - як невиключні.
У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання твору, дія ліцензії поширюється на територію України.
У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі твір, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.
Якщо ліцензійним видавничим договором визначено тираж примірників відповідних об’єктів, при цьому ліцензіатом введено у цивільний оборот (реалізовано) весь тираж раніше спливу строку дії такого договору, такий договір припиняється з моменту реалізації зазначеного тиражу, якщо договором не передбачено інше.
Якщо ліцензійним видавничим договором визначено тираж примірників відповідних об’єктів, але ліцензіатом на момент спливу строку дії такого договору не введено у цивільний оборот (реалізовано) весь тираж, ліцензіат повинен сплатити ліцензіару передбачену таким договором винагороду в повному обсязі до завершення дії договору, якщо договором не передбачено інше.
Якщо ліцензійним видавничим договором передбачено обмежений тираж видання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав, ліцензіат має право відтворити більшу кількість примірників такого об’єкта, ніж передбачено таким договором, виключно з метою дотримання ліцензіатом вимог Закону України «Про обов’язковий примірник документів».
Якщо в ліцензійному видавничому договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути визначений максимальний тираж твору.
Крім того, в межах вебінару лектором були розглянуті договірні конструкції та особливості внесення майнових авторських прав до статутного капіталу юридичної особи, а також вільні публічні ліцензії на твори та окремо – вільні ліцензії на програмне забезпечення (FLOSS).
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: http://surl.li/kleuj
Тематичний виклад матеріалу на сторінці Advokat Post: http://surl.li/klevb
Цікаві публікації лектора:
Цифрові речі, цифровий контент, NFT та авторське право: співвідношення в межах розширеного кола об’єктів цивільних прав. http://surl.li/klefp
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ
