Маргарита Жданова, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ, у ході фахової дискусії розкрила підстави відібрання дитини в умовах збройного конфлікту у світлі практики ЄСПЛ.
Справи про відібрання дитини охоплюються статтею 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до приватного та сімейного життя.
Питання відібрання дитини безпосередньо пов’язані з втручанням у право окремої особи. Тому досліджуючи, чи було втручання в право на повагу до приватного та сімейного життя обґрунтованим, Європейський суд з прав людини у цьому питанні керується триступеневим тестом:
• чи було втручання передбачено національним законом;
• чи мало воно легітимну мету;
• чи було необхідним у демократичному суспільстві (пропорційним) (п. 50 Рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов’язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз’єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (рішення у справі «Савіни проти України»).
Про позитивний обов’язок національних органів влади вживати заходи для повернення дитини йдеться у рішення у справі «Мамчур проти України».
У цій справі також наголошено на необхідності проведення оцінки пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:
· по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
· по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання. Не може також бути виправданим захід, що роз’єднує сімейні зв’язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім’ї.
Що стосується процесу прийняття рішень про відібрання дитини, враховуючи конкретні обставини справи та важливий характер рішень, які мають бути прийняті, має бути визначено, чи було залучено батьків до процесу прийняття рішень в цілому для належного виконання зобов’язання щодо захисту їх інтересів та чи могли батьки повністю представити їх справу.
Таким чином, Суд має встановити, чи провели національні суди всебічне дослідження сімейної ситуації та цілого ряду факторів - зокрема, фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру, - та пропорційно і обґрунтовано оцінили відповідні інтереси кожної особи, незмінно враховуючи, яке рішення може бути найкращим для дитини. На практиці може існувати частковий збіг у зв’язку із необхідністю наявності відповідних та достатніх підстав для виправдання заходу щодо піклування про дитину.
Маргарита Жданова зауважила, що питання відібрання дитини в умовах збройного конфлікту пояснюється необхідністю захистити її право на життя. Так, відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції, держава зобов’язана не лише утримуватися від умисного та незаконного позбавлення життя, але і вживати заходи по забезпеченню безпеки життя тих осіб, які знаходяться під її юрисдикцією.
Зокрема, у рішенні у справі «Громадська організація «Центр правових ресурсів» в інтересах Валентина Кемпеану проти Румунії» (Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania) Суд зазначив, що у широкому сенсі позитивне зобов’язання за статтею 2 Конвенції має два аспекти:
(a) зобов’язання забезпечити наявність нормативно-правової бази та
(b) зобов’язання здійснити превентивні оперативні заходи.
Європейський Суд визнав наявність позитивного зобов’язання у держави згідно статті 2 Конвенції, яке полягає у вжитті належних заходів по захисту життя осіб, які перебувають під його юрисдикцією, в контексті будь-якої діяльності, громадської чи іншого виду, в якій право на життя може наражатися на небезпеку.
Стаття 2 Конвенції має, наскільки це можливо, тлумачитись з урахуванням загальних принципів міжнародного права, в тому числі норм міжнародного гуманітарного права, які відіграють неоціненну та загальновизнану роль у пом’якшенні жорстокості та нелюдяності збройних конфліктів. У зоні міжнародного конфлікту Договірні Держави зобов’язані захищати життя тих, хто не приймає чи більш не приймає участі в бойових діях, - йдеться у справі «Варнава та інші проти Туреччини».
Відповідно до статті 15 Конвенції, під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, 4 (пункт 1) і 7. Таким чином під час війни Держава може відступити від зобов'язань передбачених статтею 8 Конвенції, але має вживати вживати заходи по забезпеченню безпеки життя осіб, які знаходяться під її юрисдикцією.
Здійснення відступу від зобов’язань не обов’язково є визнанням того, що держава не зможе гарантувати права, які містяться в Конвенції. Насправді, на практиці при оголошенні про відступ від дотримання зобов'язань Договірна Держава заявляла, що заходи які вона вживає «можуть» припускати відступ від дотримання зобов'язань за Конвенцією. По цій причині в кожному випадку, коли будь-який заявник подає скаргу про те, що його чи її права за Конвенцією були порушені протягом періоду відступу Суд спочатку розглядає питання про те, чи можуть вжиті заходи бути виправдані згідно матеріально-правовим статтям Конвенції; і тільки в тому випадку, якщо вони не можуть бути виправдані таким чином, Суд переходить до визначення того, чи був правомірним даний відступ від дотримання зобов'язань - зазначено у справі «А. та інші проти Великобританії» та справі «Лоулесс проти Ірландії».
Намагаючись встановити, чи вийшла будь-яка держава за рамки строгої необхідності, обумовленої надзвичайністю ситуації, Суд надає належне значення таким факторам, як характер порушених відступом прав, обставини, що призвели до виникнення надзвичайної ситуації, та тривалість цієї ситуації.
При цьому Суд розглядає наступні питання:
· чи було достатньо звичайних законів для того, щоб впоратися з загрозою, обумовленою надзвичайними обставинами;
· чи дійсно вжиті заходи були методом реагування на надзвичайну ситуацію;
· чи були дані заходи вжиті з тією метою, для досягнення якої вони були санкціоновані;
· чи обмежений відступ від дотримання прав у плані сфери охоплення та чи наведені причини в обґрунтування такого відступу;
· чи переглядалось рішення відступу від дотримання прав;
· будь-які послаблення введених заходів;
· чи були передбачені гарантії щодо вжитих заходів;
· важливість розглянутого права та більш широка мета судового контролю над втручанням в це право;
· чи був судовий контроль над заходами що вживалися практично можливий;
пропорційність вжитих заходів та чи передбачали вони якусь невиправдану дискримінацію;
· чи були вжиті заходи «законними» та чи були вони здійснені «у відповідності з передбаченою законом процедурою»;
· погляд будь-яких національних судів, які розглядали це питання.
Публікація підготовлена по матеріалах фахової дискусії «Тимчасове переміщення та евакуація: правові механізми забезпечення безпеки дітей», що відбулася 13 березня 2023 року. Фахова дискусія організована Національною асоціацією адвокатів за ініціативою Комітету з сімейного права спільно з Вищою школою адвокатури за ініціативою Центру «Адвокат дитини».
Тематичні матеріали:
• Тимчасове переміщення та евакуація: адвокати обговорили правові механізми забезпечення безпеки дітей. https://cutt.ly/L7sjjJf
• Сучасні виклики і загрози у питаннях захисту прав дітей у воєнний час і шляхи їх подолання. https://cutt.ly/x7sjlfJ
• Міжнародні стандарти та світовий досвід евакуації дітей у збройному конфлікті: Катерина Рашевська: https://cutt.ly/C7sjnkv
• Евакуація сімей з дітьми та форм інституційного догляду за дітьми: про різність підходу держави розповіла адвокат Анастасія Шепеленко. https://cutt.ly/g7nuf5D
Трансляція фахової дискусії доступна за покликанням: https://cutt.ly/H835WIy