Зовнішньоекономічні контракти потребують обрання правового джерела для регулювання відносин, які виникають між сторонами в процесі його виконання.

Сучасна практика міжнародних комерційних відносин підтверджує наявність багатьох опцій для учасників відносин:

• сторони можуть обрати матеріальне право певної держави та йому підпорядкувати контракт,

• сторони можуть застосувати недержавні принципи, торговельні звичаї (lex mercatoria) або так звані норми «м’якого права» (soft law rules), наприклад, Принципи УНІДРУА,

• а також сторони можуть покластись на норми колізійного права тощо.

Класичним та зрозумілим для всіх контракту є спосіб врегулювання відносин шляхом обрання матеріального права, якому підпорядковується їх домовленість.

Як правило, домовленість про застосовне право виражається у відповідному застереженні, яке включається в текст контракту, або шляхом укладання окремої угоди сторін. З огляду на це, зрозумілим є неформальне іменування таких контрактних застережень серед правників – “choice-of-law clause” (застереження про обрання права).

Важливо коректно застосовувати відповідні мовленнєві еквіваленти категорії «матеріальне право» в англійській частині контракту.

Серед синонімічної варіативності я пропоную зупинити увагу на найбільш вживаних, а саме таких, як “substantive law” та “governing law”.

Cambridge dictionary та Translegal dictionary визначають substantive law наступним чином:

“substantive law (UK, US) is the part of the law that deals with the rights and duties of people, organizations, etc. rather than the part that deals with legal processes”.

Тобто, це частина права, яка стосується прав та обов’язків осіб, як фізичних, так і юридичних, проте не зачіпає процесуальні питання. Однак, саме в цьому криється певна специфіка, адже, до прикладу, в американському праві питання строків позовної давності є частиною процесуального права (procedural law), а не матеріального, а тому вказуючи substantive law в тексті контракту, сторони виключають застосування тих норм обраної юрисдикції, які до substantive law не відносяться.

Щодо поняття «governing law», тлумачні словники вказують таке:

Translegal dictionary: “governing law is a contract clause that says which party's legal system will decide how the contract should be interpreted and enforced in case of dispute”. Тобто застосовне право визначається, як контрактне положення, яке вказує на те, яка правова система, якої сторони буде вирішувати, як буде тлумачитись та застосовуватись контракт на випадок спору.

Отже, в англомовних контрактах обидві категорії “substantive law” та “governing law” можуть бути використані при підготовці застережень про матеріальне право, проте з урахуванням специфіки обраної юрисдикції.

Однак універсальною правовою категорією є “governing law”.

Матеріал для Центру правничої лінгвістики ВША НААУ підготувала Салатин Ходжалиєва

Зареєструватися на вебінар лектора "Робота адвоката з англійським контрактом: практичні аспекти та ключові прецеденти". https://cutt.ly/F8Iv16Y