“Deadlock clauses” in shareholders’ agreements як цивілізований шлях «корпоративного розлучення»

Інститут корпоративного договору є відносно новим в українському законодавстві, оскільки вперше віднайшов своє нормативне втілення в нормах Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», в той самий час, коли в англосаксонській правовій системі укладання корпоративних угод є усталеною практикою. Корпоративна угода є «дороговказом» в бізнесі, адже письмово закріплює положення, які мають істотне значення для інвесторів/учасників товариства, а також є дієвим способом захисту їх інтересів та прав.

На практиці непоодинокими є випадки, коли управління бізнесом заходить в «глухий кут»: чи то з об’єктивних причин, чи то через умисні дії/бездіяльність учасника, який, до прикладу, утримується від голосування з питань порядку денного, для прийняття рішення за якими потрібна більшість голосів, або через керівника, який, наприклад, ухиляється від скликання загальних зборів у випадках, коли цього вимагають статут товариства або чинне законодавство.

З метою уникнення таких ситуацій доречно в умовах корпоративного договору передбачити, так звані, “deadlock clauses” або “deadlock resolution clauses” – тобто положення, які встановлюють порядок дій, спрямованих на те, щоб не допустити виникнення ситуацій, коли відносини сторін корпоративного договору заходять в «глухий кут». Окрім вказаної превентивної функції, спрямованої на недопущення виникнення тупикових ситуацій, “deadlock clauses” також відіграють регуляторну функцію, оскільки визначають умови «корпоративного розлучення» (“business divorce”) учасників, адже визначають порядок дій на випадок, коли тупикова ситуація вже виникла.

В теорії та практиці корпоративного права в англосаксонських країнах розрізняють декілька основних типів “deadlock resolution clauses”:

1) “Shotgun” – «Рушниця» (в деяких судових актах також можна зустріти таку назву: “Chinese clause”): цей механізм дає право будь-якому учаснику надіслати повідомлення іншому учасникe (-ам) із пропозицією або викупити частки інших учасників за визначеною ціною, або вимагати від інших учасників викупити його частку за вказаною ціною. При цьому, учасник, який отримав таке повідомлення, має право або продати свою частку за вказаною ціною або викупити частку іншого учасника за вказаною ціною.

2) “Texas shootout” – «Техаська перестрілка»: при виникненні «тупикової ситуації» кожен учасник має надати запечатану пропозицію щодо придбання частки іншого учасника (-ів) за вказаною ним ціною незалежній третій стороні (зазвичай аудиторам компанії або іншій вказаній в договорі особі). Врегулювання ситуації здійснюється таким чином, що учасник, який зробив пропозицію із найвищою ціною, зобов’язаний викупити частку учасника за вказаною ним ціною.

3) “Mexican shootout” or “Dutch auction” – «Мексиканська перестрілка» або «Голландський аукціон»: кожен з учасників направляє іншим учасникам або незалежній третій особі пропозицію, в якій вказує мінімальну вартість продажу власних часток. Особа, яка вказала найнижчу ціну продажу частки зобов’язана викупити частки всіх інших учасників.

4) “Chairman Deadlock Clause”: таке положення дає право одному з акціонерів/учасників стати Головою у випадку виникнення тупикової ситуації. Голова має вирішальний голос і має повноваження приймати рішення, фактично заперечуючи концепцію спільного контролю учасників. Це положення підходить тоді, коли акціонерів/учасників в компанії більше двох.

Вказаний перелік не є вичерпним та передбачає можливість застосування інших шляхів вирішення «тупикових ситуацій». Серед більш наближених до континентальної правової системи такими є: 1) викуп часток або акцій (100% Buyout Deadlock Clause), коли в корпоративній угоді сторони вказують випадки повного викупу та умови купівлі-продажу, а іноді навіть коло осіб; 2) ліквідація компанії (Liquidation Deadlock Clause), особливо в тих випадках, коли через відсутність згоди між учасниками/акціонерами продовження ведення бізнесу є неможливим; 3) медіація (Mediation Deadlock Clause), як один із м’яких інструментів врегулювання «тупикових ситуацій», не дуже поширений в нашій правовій парадигмі, адже вимагає від учасників бізнес-процесів високого рівня правової свідомості та культури.

Практика показує, що включення “deadlock resolution clauses” в корпоративні договори та статути (така опція доступна в англосаксонських країнах) може стати ефективним способом позасудового «корпоративного розлучення». Так, в своїй роботі “Irreconcilable Differences: Judicial Resolution of Business Deadlock” професорка Гарварду Kathryn E. Spier вказує, що застосування судового механізму врегулювання спорів між бізнес-партнерами є доцільним тоді, коли “deadlock clauses” в корпоративних договорах складені нечітко або взагалі не передбачені в тексті угоди:

“…While many joint owners foresee possible deadlocks and include resolution mechanisms in their business agreements, others fail to do so. Judicial involvement may become necessary when a deadlock clause was included in the business agreement but the grounds for dissociation or dissolution are unclear, or when a deadlock clause was not included at all. In both situations, the court may be called upon to determine the appropriate remedy and to design an asset-valuation procedure” ...

Підготувала Салатин Ходжалиєва, адвокат, член Центру правничої лінгвістики ВША НААУ

Зареєструватися на вебінар Салатин Ходжалиєвої “Midnight clauses” в міжнародних комерційних контрактах. http://surl.li/keafx