Доктрина “constructive notice rule” (про неї ми більш детально говорили в попередній публікації), яка сформувалася із судового тлумачення в справі Ernest v Nicholls [1857] 6 HL 401, та яка покладає на третіх осіб (контрагентів за договором) обов’язок ознайомитися із конституційними документами компанії, що є в публічному доступі, зараз має вже більше історико-правове значення, аніж регуляторне, оскільки норми чинного англійського законодавства про компанії сформульовані таким чином, аби максимально захистити інтереси третіх осіб (контрагентів за договором), за умови, що вони діють добросовісно (in a good faith).

Аналізуючи положення чинного Закону про компанії 2006 року (Companies Act 2006), вбачається можливим виокремити два ключових аспекти, на які варто звернути увагу, проводячи переддоговірну перевірку контрагента, який походить з Великої Британії:

1. Види діяльності та дієздатність компанії (objects of the company and it’s capacity);

2. Повноваження директора (-ів) (directors’ general authority).

Щодо видів діяльності компанії

До 2006 року, тобто до прийняття Закону про компанії в новій редакції, прецедентне право визначало інформацію про види діяльності компанії такою, яка обов’язково має бути включена в Memorandum of association - засновницький договір компанії¹.

В справі Cotman v Brougham [1918] AC 514 суд пояснював цю необхідність двома причинами:

1. учасники компанії мають право знати, на яку бізнес активність компанія спрямовує кошти чи майно, яке було ними інвестоване;

2. треті особи (контрагенти компанії), які мають справу з компанією мають бути впевнені, що компанія, з якою вони мають справу, може вести бізнес лише в межах діапазону, передбаченого меморандумом.

Однак, в світлі необхідності імплементації європейського законодавства, Велика Британія була змушена переглянути внутрішні усталені правові підходи в цих питаннях. Перша Директива Ради ЄС №68/151EEC від 9 березня 1968 року, яка визначає принципи регулювання діяльності компаній в Європейському Союзі, встановлює наступне правило (п.2 статті 9):

«Обмеження повноважень органів компанії, що виникають із статуту або рішення компетентних органів, ніколи не можуть бути використані проти третіх осіб, навіть якщо вони були для них розкриті».

Тому з часом, і прецедентне право, і статутне зазнали змін в сторону пом’якшення вимог щодо змісту меморандуму. В силу приписів законодавства (стаття 39 Закону про компанії 2006 року), чинність будь-яких дій чи правочинів, вчинених компанією, зараз не залежить від положень, які містяться в статуті компанії або в резолюціях її учасників:

“Section 39 (1): The validity of an act done by a company shall not be called into question on the ground of lack of capacity by reason of anything in the company’s constitution”.

Закон про компанії в чинній редакції (стаття 31) також містить таке положення:

“(1) Unless a company’s articles specifically restrict the objects of the company, its objects are unrestricted”, що означає, що допоки статутом компанії спеціально не встановлені обмеження щодо видів діяльності компанії, види її діяльності є необмеженими. Тим не менше, не всі компанії, які були зареєстровані в Великій Британії до 2006 року, виключили із меморандуму положення про види діяльності компанії шляхом прийняття учасниками спеціальної резолюції, а тому під час аналізу статуту та меморандуму контрагента варто звертати увагу на ці положення.

Стосовно повноважень директора

В українській правовій парадигмі звичним є той факт, що статут товариства (наприклад, з обмеженою відповідальністю) може містити спеціальні положення щодо значних правочинів або правочинів, щодо яких є заінтересованість. Окрім цього, в статуті товариства може бути вказано майновий поріг правочину, який директор має право вчиняти самостійно без попередньої згоди учасників або без подальшого схвалення.

В Великій Британії за загальним правилом, яке встановлено в частині 1 статті 40 Закону про компанії 2006 року, повноваження директорів компаній є «вільними від будь-яких обмежень»:

“Section 40 (1): In favour of a person dealing with a company in good faith, the power of the directors to bind the company, or authorise others to do so, is deemed to be free of any limitation under the company’s constitution”. Однак, як і в будь-якому правилі, в цьому є свої умови та особливості, які вказані в наступних параграфах цієї ж статті.

Варто зазначити, що загальний підхід британської правової системи в позиціонуванні повноважень директора як таких, що не мають обмежень, знаходить своє відображення в модельних статутах компаній, які представлені на офіційному сайті Уряду. Наприклад, в модельному статуті приватних компаній з обмеженою відповідальністю в статті 3 за замовчування встановлене таке положення:

“3. Subject to the articles, the directors are responsible for the management of the company’s business, for which purpose they may exercise all the powers of the company”, що означає, що директори несуть відповідальність за управління справами компанії, для чого вони можуть здійснювати всі повноваження компанії.

Таким чином, чинне законодавство Великої Британії про компанії створило сприятливі правові умови для захисту третіх осіб, які вступають в контрактні відносини із компаніями, а також мінімізує можливі спроби уникнення компаніями виконання зобов’язань за контрактами із третіми особами через обізнаність/необізнаність останніх щодо наявності обмежень повноважень директорів чи агентів компанії. Незважаючи на суттєве пом’якшення, закріплене в законодавстві, вважаю доцільним не оминати увагою положення конституційних документів компанії, адже вони можуть містити спеціальні положення щодо повноважень директорів та видів діяльності компанії.