Про популярність англійського права в міжнародних контрактних відносинах говорять багато. Учасники контрактних відносин спираються на прозорість, стабільність та передбачуваність правової системи, а також на високу професійність та незалежність суддівського корпусу.
Наведу трохи статистики. 31 травня 2024 року на сайті Лондонського Міжнародного Арбітражного Суду (LCIA) опублікували щорічний звіт за 2023 рік (https://tinyurl.com/5rju5bdm). У 2023 році найпоширенішим типом міжнародного контракту, з якого виникали спори, що були передані на розгляд LCIA, були міжнародні договори купівлі-продажу товарів (31% від всіх договорів). У 2022 році цей показник складав 35%, що не суттєво відрізняється. При цьому, у 83% арбітражів, які мали місце в LCIA в 2023 році, трибунал здійснювався із застосуванням права Англії та Уельсу (в 2022 році цей показник складав 85%). Отже, наведені статистичні дані нівелюють будь-які сумніви щодо актуальності англійського права в міжнародній комерційній діяльності.
У своїй практиці я часто чула від учасників міжнародної транзакції, що «в англійському праві письмовий договір не завжди потрібен». Як правило, такий наратив мав місце тоді, коли в співбесіді важливо було підкреслити, що усна форма договору за англійським правом можлива, така угода породжує для сторін зобов’язання та формує юридично зобов’язуючу угоду (binding contract).
Варто зазначити, що англійська правова система регулює питання форми контракту купівлі-продажу товарів не лише прецедентами, але й положеннями статутного права. Закон про продаж товарів (Sale of Goods Act 1979) є основним законодавчим актом, який регулює відносини купівлі-продажу товарів в Сполученому Королівстві. У статті 4 (1) Закону встановлено, як (в якій формі) може бути вчинений правочин з продажу товарів:
|
(1) Згідно з цим та будь-яким іншим Законом, договір купівлі-продажу може бути укладений у письмовій формі (з печаткою чи без неї), або усно, або частково письмово, частково усно, або може встановлюватися із поведінки сторін.
|
(1) Subject to this and any other Act, a contract of sale may be made in writing (either with or without seal), or by word of mouth, or partly in writing and partly by word of mouth, or may be implied from the conduct of the parties. |
Отже, усна форма договору купівлі-продажу товарів є нормативно обґрунтованою в Англії та Уельсі. Однак, на практиці виникає багато питань щодо врегулювання відносин сторін, які виникають із усного договору, особливо, коли сторони по-різному тлумачать усну домовленість.
Яскравим прикладом із прецедентного права є справа Barton and others (Respondents) v Morris and another in place of Gwyn–Jones (deceased) (Appellants) [2023] UKSC 3. У цій справі містер Бартон і представник Foxpace Limited обговорили пропозицію, що якби Бартон запропонував покупця нерухомості (Nash House), яка належить Foxpace Limited, за 6,5 млн. фунтів стерлінгів, то Foxpace Limited заплатив би йому попередню винагороду (introductory fee) в розмірі 1,2 млн. фунтів стерлінгів. При цьому сторони навіть не передбачили ймовірну можливість продажу нерухомості за ціною, меншою за 6,5 млн. фунтів стерлінгів. Між сторонами виникла суперечка щодо існування та умов усного контракту, а також обов’язку Foxpace Limited сплачувати попередню винагороду (introductory fee) в розмірі 1,2 млн. фунтів стерлінгів, коли містер Бартон представив покупця, який придбав Nash House за 6 млн. фунтів стерлінгів, а не 6.5 млн., як було усно обумовлено сторонами. Рішенням більшості Верховний суд Великобританії постановив, що містер Бартон не мав права на будь-яку винагороду, адже не були дотримані умови домовленості між сторонами. Суд підтвердив факт укладання контракту в усній формі, однак вказав, що зобов’язання зі сплати винагороди виникло б у Foxpace Limited лише за умови продажу нерухомості за 6,5 млн. фунтів стерлінгів. При цьому суд зазначив, що ані матеріали справи, ані обставини не підтверджують той факт, що сторони допускали можливість продажу Nash House за ціною, нижчою за ту, яка була усно обумовлена сторонами (6,5 млн. фунтів стерлінгів).
Отже, усна форма комерційного договору дозволена чинним статутним правом Англії та Уельсу та має судовий захист. Однак, незважаючи на це, правники із англо-американської системи схильні вважати, що у переважній більшості комерційних випадків найкращою порадою буде не починати підприємницьку діяльність чи інвестування, поки не буде укладено письмовий контракт. Запис усних угод у письмовій формі може значно зменшити шанси виникнення спору імж сторонами. Практика показує, що коли виникає спір між сторонами стосовно договору купівлі-продажу товарів, який був укладений в усній формі, то будь-яка кореспонденція або файл, пов’язані з договірними переговорами та угодою, можуть бути цінними доказами для врегулювання спору.