Важливість використання при доказуванні
Фактичний виїзд одного з батьків за кордон із дитиною, не є перешкодою у вирішенні судових спорів між батьками, зокрема про визначення місця проживання дитини. Кожен із батьків повинен довести суду, чому саме з ним (або з нею) дитині буде проживати краще. Про те, у зв’язку з фактичним перебуванням за кордоном, з’явились певні труднощі у доказуванні своєї позиції.
При розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини мають бути з`ясовані відомості про особу батьків, а також про умови проживання та навчання дітей.
В Україні обстеження умов проживання не є складною процедурою. Батько чи матір подає відповідну заяву до місцевої служби у справах дітей, а працівники останньої без зайвих формальностей здійснюють таке обстеження. Те саме може стосуватися з’ясування органом опіки та піклування думки дитини, залучення психолога, інших спеціалістів.
Однак, як свідчить практика проведення подібної процедури в іноземній державі – має свою специфіку. Звичайне звернення одного з батьків здійснити подібні дії – не є достатнім для тамтешніх органів чи служб з прав дитини. Для цього, як правило вимагається спеціальні підстави – запит суду або органів юстиції.
Відповідно до статті 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави (ст.499 ЦПК України).
Деякі суди зобов’язують сторону, яка подала клопотання про звернення за міжнародною правовою допомогою перекласти відповідне клопотання та додатки до нього.
При підготовці клопотання до суду щодо надання судового доручення, необхідно звернути увагу на наявність двостороннього договору між Україною та запитуваною державою. Однак, якщо такого договору немає, то слід посилатися на положення Гаазької Конвенції «Про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах» від 18.03.1970 року, до якої 19.10.2000 року приєдналася Україна.
Питання оформлення окремих судових доручень про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах регулюються також Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року №1092/5/54, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 573/15264.
При перегляді судового рішення в апеляційному порядку (справа № 686/20379/21) ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 22 грудня 2022 року доручено компетентному органу іноземної держави вислухати думку малолітньої дитини щодо вирішення спору між батьками про визначення місця проживання дитини; витребувати документи про житлово-побутові умови проживання дитини та її навчання у навчально-виховних закладах за кордоном, джерела доходів і засобів для існування одного з батьків, а також дані, що характеризують одного з батьків.
Однак, слід пам’ятати, що збирання доказів шляхом надання судових доручень органам іноземних держав, все ж таки має відбуватися у суді першої інстанції. Необґрунтоване відхилення місцевим судом клопотання про звернення за міжнародною правовою допомогою є підставою для такого звернення у суді апеляційної інстанції (ухвала Полтавського апеляційного суду від 08.06.2023 р. у справі № 525/471/22).
При вирішенні спорів, що стосується малолітніх дітей суд повинен не тільки сприяти сторонам у реалізації своїх процесуальних прав, а в деяких випадках має право збирати докази. Так, ч. 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, якщо під час судового провадження встановлено, що один із батьків певний час проживає за межами України з дитиною, вбачається доцільним з’ясувати умови проживання, навчання та розвитку дитини у цей період, а зацікавлена сторона має вжити заходів для доведення цих обставин у суді.
Досить часто такі обставини можуть бути доведені, а докази отримані лише за допомогою судового доручення.
Матеріал підготував керівник Центру сімейного права ВША НААУ, адвокат Анатолій Волков.
Цікаві матеріали лектора:
• Сімейні цінності у шлюбі та особисті права подружжя через призму судової практики. http://surl.li/htsyp
• Стягнення шкоди (матеріальної та моральної) одним із подружжя внаслідок укладання майнових правочинів, не в інтересах сім’ї, без згоди подружжя. Аналіз законодавчих можливостей стягнення. http://surl.li/ivuld