У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Способи захисту батьківських прав при розлуці з дитиною та проживання її за кордоном». Лектором заходу виступив Анатолій Волков, адвокат, керівник Центру сімейного права ВША НААУ, який детально розповів про специфіку справ про визначення місце проживання дитини, яка перебуває за кордоном.

 Розв’язуючи питання про підсудність справи про визначення місця проживання дитини, яка перебуває за кордоном, слід звертати увагу:

1. Коли у справі було відкрито провадження: до виїзду дитини за кордон чи після;

2. Зміна місця проживання учасника справи в межах України чи його виїзд з України до іншої країни на інше постійне місце проживання, не впливає на юрисдикцію справи, провадження у якій відкрито з дотриманням правил підсудності (постанова Київського апеляційного суду від 27.04.2023 у справі № 359/2356/21 залишена без змін ухвалою ВС від 12.06.2023 р.);

3. У випадку підсудності справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

4. Відповідно до положень статті 75 цього Закону підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, попри те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

В огляді судової практики Анатолій Волков звернув увагу на наступні правові позиції Верховного Суду стосовно підсудності у справах про визначення місця проживання дитини:

 1. Постанова КЦС ВС від 28 червня 2023 року у справі № 372/2558/21. Позивачка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини після набуття дитиною права на тимчасове проживання на території ФРН. КЦС ВС вказав, що справа не підсудна національним судам України тому, що на час звернення з позовом дитина вже набула право на тимчасове проживання за кордоном;

2. Ухвала КЦС ВС від 12 червня 2023 року у справі № 359/2356/21. У цій справі суди встановили, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України мати з сином виїхали з України, зокрема згідно з даними копій закордонних паспортів вони 6 березня 2022 року перетнули кордон України з Румунією й надалі прибули до Ірландії, де й мешкають до цього часу. В ухвалі про відмову у відкритті провадження КЦС ВС зазначив: правильним є висновок апеляційної інстанції, що з огляду на те, що постійним місцем проживання дитини на момент відкриття провадження у справі була Україна, відповідний суд України має юрисдикцію щодо вирішення спору про визначення місця проживання дитини.

Зупинився лектор також на важливості визначення постійного (звичайного) місця проживання дитини, адже саме з цим поняттям пов’язується юрисдикція держави у вирішенні категорії спорів про опіку над дитиною та забезпечення одному з батьків права доступу до неї (Гаазька конвенція 1996 року), а також негайного повернення до країни постійного місця проживання (на підставі Гаазької конвенції 1980 року).

Згідно з Постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/11185/19, звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив’язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови й причини перебування на території держави-члена і переїзду сім’ї в цю державу, громадянство дитини, місце й умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі. Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу садка, школи, різноманітних гуртків, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв`язки тощо.

Якщо під час судового провадження встановлено, що один із батьків певний час проживає за межами України з дитиною, вбачається доцільним з’ясувати умови проживання, навчання та розвитку дитини у цей період, а зацікавлена сторона має вжити заходів для доведення цих обставин у суді. Досить часто такі обставини можуть бути доведені, а докази отримані лише за допомогою судового доручення.

Однак, як зазначив Анатолій Волков, слід пам’ятати, що збирання доказів шляхом надання судових доручень органам іноземних держав, все ж таки має відбуватися у суді першої інстанції. Необґрунтоване відхилення місцевим судом клопотання про звернення за міжнародною правовою допомогою є підставою для такого звернення у суді апеляційної інстанції (ухвала Полтавського апеляційного суду від 08.06.2023 р. у справі № 525/471/22).

 Звернув увагу лектор, що при вирішенні спорів, що стосується малолітніх дітей суд повинен не тільки сприяти сторонам у реалізації своїх процесуальних прав, а в деяких випадках має право збирати докази. Так, ч. 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

 Анатолій Волков розповів про заяви про повернення і доступ до дитини на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980).

Порядок звернення із запитом про повернення дитини або доступ до дитини на підставі Гаазької конвенції 1980 року включає:

1.Заповнення анкетних даних та іншої інформації, що визначені спеціальними додатками № 1 і № 2 до Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно–правові аспекти міжнародного викрадення дітей;

2. Формування письмових додатків, які обов’язково повинні бути перекладені на мову країни-адресата;

3. Нотаріальне завірення не обов’язкове;

4. Подача документів до Міністерства юстиції України. Зворотний зв’язок зі спеціалістом, який супроводжує справу.

Анатолій Волков проаналізував рішення Вищого земельного суду м. Кельн (Німеччина) (серпень 2023 року щодо повернення дитини до України). Згідно з обставинами справи, хлопчик 2016 р. н., який після початку війни переїхав з мамою до Німеччини, був заслуханий окружним суддею та бажав залишитись проживати з матір’ю. Суд першої інстанції відмовив батьку у поверненні, оскільки Україна є зоною бойових дій. Апеляційний суд скасував рішення та визначив, що дитина повертається не в конкретне місце бойових дій, а у державу в цілому, площа якої понад 600 тисяч кв. км. «Якщо вітчизняні установи застерігають від поїздок до відповідної країни, це не означає автоматично, що дитина там не може жити без загрози. Посилання матері на частоту повітряних нальотів у регіоні недостатньо, щоб зробити висновок, що існує конкретна, надзвичайно серйозна загроза благополуччю дитини…».

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: http://tinyurl.com/5p9sm38e

Матеріал на сторінці Advokat Post: http://tinyurl.com/46nmcvwm

Цікаві публікації лектора:

· Коли особисте стає спільним та як визначити, коли кошти одного з подружжя є особистими. http://tinyurl.com/hsaorgua519

· Питання повернення дітей в Україну та тенденції зміни судової практики. http://tinyurl.com/hsaorgua520

· Умови проживання дитини за кордоном та судові доручення. http://tinyurl.com/hsaorgua522

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ