Право кожного з батьків на безперешкодне спілкування з дитиною гарантоване статтею 153 Сімейного кодексу України, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Здебільшого, в даній категорії справ один із батьків обмежений у спілкуванні з дитиною не через приписи закону, а через суб’єктивну поведінку того батьків, з ким проживає дитина.

Така поведінка перешкод може виявлятися у різних способах, найпоширеніші з яких: «дитина не хоче з тобою бачитися», «у нас уже є плани, в інший раз (систематично), «дитина щось погано себе почуває» тощо.

Повертаючись до прав батьків через призму положень Сімейного кодексу України констатуємо, що одним із способів усунення таких перешкод у спілкуванні та вихованні дитини є подача відповідного позову до суду (ст.159 СКУ), де поряд з цим. позивач просить встановити певний графік у вихованні дитини.

Варто зазначити, що вимога про зобов’язання батька/матері усунути перешкоди у вихованні дитини, підлягає доказуванню виходячи із принципу змагальності сторін.

Зазначу, що дана вимога зобов’язального характеру є певним запобіжним чинником, щоб в майбутньому недобросовісна сторона утрималася від дій, щодо обмеження одного з батьків на контакт з дитиною.

Також слід враховувати, що за невиконання судового рішення передбачена кримінальна відповідальність (ст.382 КК України), але якщо рішення не містить вимог зобов’язального характеру, то довести вину вкрай важко в цих випадках.

Тому, готуючи позов в інтересах батька чи матері, яким чиняться перешкоди у доступі до дитини, адвокату перш за все слід звернути увагу, які дії вживав один із батьків, щоб подолати такі перешкоди.

Як правило, у своїй практиці я подаю відповідні адвокатські запити до органів поліції, Служби у справах дітей на предмет звернень (заяв, скарг) одного з батьків з проханням врегулювати це питання та які заходи вживалися.

Не буде зайвим долучити до позову (при наявності) скрін-шот переписки між батьками дитини, зміст якої має відношення до предмету доказування.

Так, в одній із нещодавно розглянутих справ, мати дітей (відповідач) стверджувала, що ніколи не чинила перешкод позивачу у спілкуванні з дітьми. Зазначила, що їх спільні діти самі не хочуть підтримувати спілкування з батьком і така позиція дітей - обрана ними самостійно. Також, мати дітей вказувала, що сам по собі факт звернень батька до органу опіки та піклування про чинення нею перешкод, без підтвердження таких фактів – не є доказом обмеження прав батька. В апеляційній інстанції скаржниця (мати дітей) категорично заперечувала проти вимоги про усунення перешкод, навіть погодилася на сам графік спілкування батька з дітьми, однак просила скасувати рішення суду в частині зобов’язального характеру. Однак, доводи апелянта були відхилені. Суд апеляційної інстанції зазначив, що «позивач звертався до органу опіки та піклування з приводу здійснення його колишньою дружиною перешкод у спілкуванні з дітьми, що з точки зору суду є підтвердженням вказаних позивачем обставин, оскільки саме така організація і уповноважена на сприяння батькам у спілкуванні з дітьми. З точки зору суду, відсутність дієвих результатів таких звернень обумовлена саме відсутністю у органу опіки та піклування ефективних засобів впливу на сторін» (постанова Київського апеляційного суду від 10.03.2023 р. у справі №758/34/21).

Разом з тим, у таких спорах підлягають дослідженню відносини між позивачем та його дитиною в той період, коли сім’я проживала разом. Оскільки, «конфліктне» ставлення до батька/матері, які проживають окремо часто виникає у дитини (чомусь) після розлучення батьків, відтак вірогідний вплив на дитину саме того із сторін, хто проживає разом із такою дитиною.

Варто звернути увагу, що небажання дитини спілкуватися з батьком (або матір’ю в залежності від ситуації) і відсутність прихильності дитини не можуть бути покладені в основу судового рішення, враховуючи малий вік дитини та факт її постійного проживання з одним із батьків, який перебуває у конфлікті з іншим з батьків, що негативно впливає на сприйняття дитиною його особи. За таких обставин небажання дитини спілкуватися з батьком зумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження батька в реалізації його батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні з нею (постанова ВС від 15.10.2018 р. у справі № 686/14512/17).

Матеріал підготував Анатолій Волков, адвокат, засновник адвокатського бюро «Волкова»