Коли особисте стає спільним та як визначити, коли кошти одного з подружжя є особистими

Віднесення набутого під час шлюбу майна створює презумпцію права спільної сумісної власності цього майна за подружжям, яка не потребує доказування та існує, поки не спростована.

За допомогою  конструкції  статті 57 Сімейного кодексу України законодавчо визначено випадки віднесення майна (в тому числі коштів) до особистої власності чоловіка або дружини.

Але в практиці до цього часу виникають розбіжності щодо розуміння правового статусу певного майна (грошових коштів) набутих у шлюбі.

Так, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України (щодо віднесення до особистої власності одного з подружжя майна, набутого на підставі договору дарування або в порядку спадкування), - не викликає труднощів, оскільки підстави набуття майна чітко перелічені положеннями статті.

 Однак, виникає багато запитань щодо розуміння п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, якою передбачено: «особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто».

Із власної практики найчастіше зустрічаю наступні моделі (спроби) спростування презумції права спільної сумісної власності одним із подружжя, а саме:

• Посилання на те, що кошти чоловіку або дружині надані родичами на придбання певного майна;

• Представлення договору позики або розписки, укладеним одним із подружжя на придбання конкретного майна;

• Заявлення одним із подружжя обставин щодо наявності особистих коштів, які були отримані від продажу особистого майна.

На необхідності встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих коштів, а також встановлення походження цих коштів звернув увагу Верховний Суд у справі № 756/2527/16-ц, постанова від 22.02. 2021 р.

Проаналізуємо окремо кожну ситуацію, з урахуванням судової практики: 

• «Твердження про надання коштів родичем чоловіку або дружині»

Колишня дружина звернулася з позовом до чоловіка про поділ майна подружжя. Звертала увагу суду, що придбана квартира за час шлюбу на 80 % придбана за її особисті кошти, а решта 20 %  за спільні сумісні. В обґрунтування позову зазначила, в період шлюбу її близький родич «подарував» їй суму, що складає 80 % вартості квартири. «Подарував» шляхом переказу на її рахунок коштів, одразу після відчуження квартири цього родича. Через декілька днів, вона переказала ці кошти продавцю в рахунок придбання спірної квартири, що становить 80 % вартості, а решту суми було оплачено за рахунок спільних з чоловіком коштів. Були представлені докази відповідних грошових переказів. Суд першої інстанції погодився з позивачкою, що дійсно переказані родичем кошти були її особистими коштами. Проте таке рішення суду було скасовано. Так, у постанові Верховного Суду від 10.11.2023 р. у даній справі № 755/12702/22 вказано, що позивачка не спростувала презумцію. Колегія суддів звернула увагу, що договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина п`ята статті 719 ЦК України, в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин). Отже, перерахування родичем коштів на рахунок позивачки не свідчить про укладення договору дарування, відтак кошти визнані спільною сумісною власністю подружжя.

• «Посилання одного з подружжя на наявність договору позики (розписки)

Така модель спростування презумпції, як спосіб захисту майнових прав напевно одна з найпоширеніших. Нерідко сторони використовують і не дозволені прийоми, шляхом створення «штучних доказів» (наприклад: складення боргових розписок заднім числом, «безгрошовість» позики тощо). Суди звертають увагу, що учасники приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. «Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне та є неприпустимим» (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 р. у справі № 215/1191/17).

 «Придбання спірної квартири за отримані в борг кошти в період шлюбу, не тягне за собою виникнення особистої власності на придбане майно у того з подружжя, на кого оформлені боргові зобов`язання» (рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 31.01.2022 р. у справі №760/24980/21, яке набуло законної сили).

• Заявлення одним із подружжя обставин використання особистих коштів, які були отримані від продажу особистого майна

Врешті розглянемо ситуацію коли суди визнали, що кошти дружини були її особистими при набутті нерухомості у шлюбі. Так, дружина у позові стверджувала, що придбала земельну ділянку у шлюбі, однак за кошти, які були неї отримані від продажу майна, що належало їй до шлюбу. Висновки, які зробив суд: «Позивачкою надано суду належні та допустимі докази, які за своєю хронологією та у причинно-наслідковому зв’язку дають підстави вважати, що земельна ділянка придбана нею під час перебування у шлюбі, але за особисті кошти. Відтак нею доведено, що спірна земельна ділянка придбана за її особисті кошти, отримані від реалізації майна, квартири, яку позивачка придбала до укладення шлюбу із відповідачем за власні кошти. Докази, надані дружиною, не спростовані відповідачем» (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року № 359/9763/16-ц).

Матеріал підготував адвокат, керівник Центру сімейного права ВША НААУ  Анатолій Волков

Про способи захисту батьківських прав при розлуці з дитиною та проживання її за кордоном детально дізнавайтеся під час вебінару Анатолія Волкова, який відбудеться 28 грудня 2023 року на платформі Вищої школи адвокатури НААУ: http://tinyurl.com/38zb7nps.