Питання: За час шлюбу з чоловіком нами було зроблено коштовний ремонт та переобладнання у квартирі, яка належить йому особисто. Який спосіб захисту обрати:  визнання квартири спільною сумісною власністю чи стягнення компенсації?

Відповідь: Здавалося б дуже просте запитання до практикуючого адвоката, але насправді для обрання ефективного судового захисту у кожному конкретному випадку треба аналізувати наявні докази, істотність збільшення вартості квартири та правову природу коштів, за які відбувалися такі поліпшення.

Варто зазначити, що здебільшого позивачами обирається такий спосіб захисту, як  визнання квартири спільною сумісною власністю. При цьому, чинниками такого вибору є: 1) положення статті 62 Сімейного кодексу України, яка передбачає втручання у право особистої приватної власності; 2) поспішність та відсутність глибокого аналізу щодо судової перспективи.

У наведеній вище статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту цієї  статті вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано баланс інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов’язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна.

Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об’єкта, однак співвідносити й у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісними змінами характеристик самого об’єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об’єкт стають малозначними в остаточній вартості об’єкта власності чи у остаточному об’єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником (див. правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15).

Однак, чому ж тоді суди часто відмовляють іншому з подружжя у визнанні права спільної сумісної власності на квартиру, якщо навіть було надано докази здійснення коштовного ремонту у ній?

Вставне слово «може» у статті 62 СК України означає, що визнання такої квартири спільної сумісної власності є правом суду, а не обов’язком навіть у разі обґрунтованості позивачем своїх вимог.

Так,  при розгляді судами справи № 308/4961/21 (остаточне рішення у якій ухвалено Верховним Судом від 25 червня 2024 року) колишня дружина посилалась на те, що спірна квартира спільним коштом була переобладнана, добудована, що істотно збільшило її вартість та площу.

На підтвердження позовних вимог позивачкою, зокрема, було надано:

·звіт про оцінку майна після ремонту;

·фотокартки, на яких зображена позивачка під час проведення реконструкції, видаткова накладна про придбання кондиціонерів, замовлення на покрівельні матеріали, товарні та фіскальні чеки, розрахункові квитанції, рахунки-фактури, накладні, замовлення покупця, якими підтверджуються здійснення нею витрат на проведення будівельних робіт;

·допитані, свідки – прораб з виконання окремих будівельних робіт; найманий працівник та фахівець, який займався встановленням системи кондиціонування.

Разом з тим, суди усіх трьох інстанцій відмовили позивачці у визнанні квартири спільною сумісною власністю, оскільки реконструкція спірної квартири була проведена хоч і у період перебування сторін у шлюбі, однак позивач не надав доказів того, що належне на праві особистої власності відповідачу майно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат позивача (постанова ВС від 25.06.2024 р. № 308/4961/21.

Зважаючи на такий підхід судів до вирішення справи, як на мене, доцільнішим є звернення з вимогою про стягнення компенсації половини вартості ремонту. Так, звісно, в економічному сенсі це менше, ніж отримати у спільну сумісну власністю всю квартиру, однак це все одно є раціональнішим, ніж роками судитися за право сумісної власності, і в результаті залишитися ні з чим. Тим більше, така модель захисту прав одного з подружжя як стягнення компенсації за ремонт квартири не передбачає обов’язкову умову – наявність істотних змін житлової квартири. У такому випадку позивачу лише слід довести, що за період шлюбу внаслідок ремонту та певних робіт за участю подружжя значно підвищилася вартість самого житла. Виходячи з принципу розумності, суд навряд чи залишить позивача без компенсації за проведений ремонт, а титульний власник як був, так і залишається зі своїм правом особистої власності на житло.