Концепція процесуального естопелю в господарському судочинстві в огляді правових позицій Верховного Суду: адвокат Дмитро Величко

Під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Докази і практичні аспекти доказування в господарському процесі. Правові висновки Верховного Суду з питань доказування», що відбувся у Вищій школі адвокатури, адвокат, секретар Комітету з господарського права та процесу НААУ Дмитро Величко звернув особливу увагу на концепцію процесуального естопелю у господарському судочинстві.

Лектор відзначив, що концепція естопелю походить з англосаксонської системи права та пов’язана з терміном equitable estoppel, що означає справедливий естопель. Естопель має свою реалізацію не тільки в матеріально-правовому аспекті, але й застосовний у процесі. Однак, що стосується господарського процесу, є свої особливості.

Перш за все, Дмитро Величко, підкреслив, що досить часто на практиці трапляються ситуації, коли сторона вчиняє певні дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, якої вона притримувалася раніше. Відповідно така сторона не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної, суперечливої поведінки. Про це йдеться у Постанові КГС ВС від 21.11.2019 року у справі № 910/3986/16.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel, однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18) – про це йдеться мова у Постанові КГС ВС від 20.10.2021 року у справі № 910/4089/20.

Також принцип «естопель» неодноразово застосовував у своїй практиці Європейський суд з прав людини. Яскравим прикладом є справа «Хохліч проти України», заява № 41707/98.

Притаманним лише для господарського процесу є випадок, передбачений частиною 4 статті 165 ГПК України, яка передбачає, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Зокрема, у Постанові КГС ВС від 27.07.2022 року у справі № 910/8662/20 Суд зазначив, що у відзиві на позовну заяву ТОВ «Транссервіс 2008» не посилалося на незгоду з обставинами, на яких ґрунтувалися позовні вимоги ТОВ «КАІС АГРО», у тому числі щодо укладення контракту між Компанією Spike Trade AG (Спайк Трейд АГ) і TRANS TRADE RK SA щодо спірного товару, отже, відповідач не вправі був заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які були ним наведені лише в апеляційній інстанції (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19, висновками у якій скаржником обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Дмитро Величко відзначив, що частими є ситуації неподання відзиву у справі, у такому разі ч. 4 ст. 165 ГПК України не є застосовною, тобто не можна вести мову про те, що відповідач з усім погодився. У цьому аспекті сфокусовано увагу на Постанові КГС ВС від 14.08.2018 року у справі № 905/2382/17, у якій йдеться про наступне:

«Суд відхиляє доводи скаржника, які зводяться до того, що відсутність заперечення позовних вимог з боку Відповідача означає його згоду із цими вимогами в контексті статей 165, 167 ГПК України (пункт 9) з огляду на таке.

Відповідач не подавав відзиву із запереченням позовних вимог або зі згодою із такими вимогами в порядку, передбаченому статтями 165, 167 ГПК України, а тому відсутні підстави стверджувати, що Відповідач, не виклавши заперечень проти позовних вимог, тим самим погодився з позовом.

Відповідач також не вчинив визнання стверджуваних Позивачем обставин, що могло б слугувати підставою для звільнення Позивача від обов’язку їх доказування відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України, а незаперечення учасником справи обставини не тотожне її визнанню у господарському судочинстві. Суд також відхиляє аргументи скаржника, що пред'явлення позовних вимог зобов'язує Відповідача доводити протилежне, у разі незгоди із цими вимогами (пункт 9), оскільки ці доводи спотворюють категорію тягаря (обов'язку) доказування та суперечать положенням статті 74 ГПК України. За цих підстав Суд дійшов висновку, що відсутність заперечень позовних вимог з боку Відповідача не означає доведеність цих вимог, помилкового висновку про що дійшов скаржник (пункт 9)».

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://cutt.ly/77bAYHH

Тематичний огляд матеріалу – на сторінці Advocat Post: https://cutt.ly/k7bAU4K

Публікації лектора:

Примусове укладення господарського договору у судовому порядку в огляді судової практики. https://cutt.ly/k7bASov

Тягар доказування vs стандарт доказування у господарському процесі. https://cutt.ly/v7bADJP

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ