Адвокати – ректори, декани і викладачі Українського вільного університету
(до 100-річчя заснування УВУ)
100 років тому – 17 січня 1921 року у Відні було відкрито перший навчальний заклад українців в еміграції – Український вільний університет (УВУ). УВУ мав високопрофесійний викладацький склад, до якого увійшли також і визначні адвокати.
Серед засновників університету та ректорів – адвокат Станіслав Дністрянський. Він став першим деканом факультету права і політичних наук. Після закінчення літнього семестру 1921 року Станіслав Дністрянський та перший ректор УВУ Олександр Колесса провели переговори у Празі з президентом Чехословаччини Томашем Масариком та прем’єр-міністром Едвардом Бенешем щодо переведення навчального закладу з Відня до Праги, де в еміграції перебувало значно більше української молоді. Переговори завершилися успішно і восени 1921 року УВУ продовжив діяльність у Празі. На урочистому відкритті університету 23 жовтня 1921 року був присутній президент Чехословаччини Т. Масарик, а УВУ отримав матеріальну допомогу від чехословацького уряду. У 1921 – 1922 навчальному році доктора права Станіслава Дністрянського обрали ректором УВУ, а в 1922 – 1923 навчальному році – проректором.
На час відкриття у 1921 році УВУ складався з двох факультетів: філософського та факультету права і суспільних наук. У структурі філософського факультету було два відділи – історико-філологічний, куди увійшли науки історичні, філологічні та філософські, та природописно-математичний, на якому викладалися фізика, хімія та географія. Факультет права і суспільних наук на 1921 рік мав 8 відділів: теорія права, історія права, цивільне право, карне право, державне право, адміністраційне право, міжнародне право і економічні науки.
Більшість доцентів та професорів УВУ в міжвоєнний період представлена активними учасниками Української революції 1917–1921 рр. На факультеті права і суспільних наук викладали як вже знані учені-правознавці, так і юристи-практики. Викладачами правничих дисциплін в УВУ у різні роки були професори Станіслав Дністрянський, Сергій Шелухин, Михайло Лозинський, Отто Ейхельман, Іван Ганицький, Кость Лоський, Ростислав Лащенко, Олександр Гайманівський, Олександр Одарченко.
У викладацькому складі УВУ працювали також адвокати: Опанас Андрієвський (у 1924 – 1937 роках професор цивільного права, декан правничого факультету), Володимир Старосольський (у 1921 – 1927 роках професор, викладач курсу державного права), Дмитро Коропатницький (у 1921 році професор, викладач курсу карного і адміністраційного права), Андрій Яковлів (надзвичайний професор, ректор УВУ у 1930 і 1944 роках).
Опанас Андрієвський (1878 – 1955) – адвокат, політик і державний діяч, учений-правник, уродженець Уманщини на Київщині. Правничу освіту здобув у Демидівському ліцеї у м. Ярославль (сучасна Російська Федерація) Вів адвокатську практику у Києві, був мировим суддею. У 1917 році включився у політичне життя – був членом Української партії соціалістів-самостійників, Українського Національного Союзу, учасником повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. З 14 листопада 1918 року – член Директорії Української Народної Республіки. Однак, у квітні 1919 р. підтримав антидержавний заколот отамана В. Оскілка. Після придушення заколоту у травні 1919 р. вийшов із складу Директорії та емігрував до Чехословаччини. У «Програмі викладів Українського університету в Празі в літнім півроці» за 1929 рік вказано що Опанас Андрієвський викладав курс «Спадкове українське право» (чотири години на тиждень). Протягом 1935 – 1937 рр. Опанас Андрієвський був деканом правничого факультету УВУ у Празі.
Володимир Старосольський (1878 – 1942) – адвокат, громадський і політичний діяч, соціолог. Учень Станіслава Дністрянського. У 1913 році – співзасновник і голова Товариства «Січові стрільці» у Львові, постійний представник Бойової Управи при Легіоні Українських Січових Стрільців. Член Українського генерального військового комітету, організатор Листопадового повстання у Львові. У 1919 році – заступник міністра закордонних справ Української Народної Республіки. На еміграції у Відні й Празі викладав в Українському вільному університеті. У «Програмі викладів Українського вільного університету в Празі» за 1921 рік зазначено, що на факультеті права і суспільних наук курс державного права (три години на тиждень) читав професор, доктор права Володимир Старосольський. У 1941 році визначний адвокат був репресований радянською владою, помер в ув’язненні.
Дмитро Коропатницький (1879 – 1940) – адвокат, правознавець. Уродженець Буковини. Закінчив правничий факультет Чернівецького університету. У 1908 році одержав ступінь доктора права. Працював судовим урядником, а з 1909 року – у секретаріаті Найвищого адміністративного суду у Відні. Під час Першої світової війни – надпоручник-аудитор військового міністерства Австро-Угорщини. У жовтні 1918 року на запрошення гетьманського уряду приїхав у Київ для роботи над організацією військового судочинства в Українській Державі, отримав посаду заступника голови законодавчої управи військового юридичного управління Міністерства юстиції; займався цією проблематикою і з приходом до влади Директорії УНР. Згодом на прохання міністра освіти І. Огієнка призначений професором адміністративного права Українського університету в Кам’янці-Подільському. Після повернення у Відень Д. Коропатницький був правничим дорадником військової санітарної місії УНР. У 1921 році викладав кримінальне право і самоврядування в Українському вільному університеті. З 1923 року вів власну адвокатську канцелярію. Автор праць із військового права та коментарів до окремих законів.
Андрій Яковлів (1872 – 1955) – адвокат, громадський і політичний діяч, дипломат, учений. Здобув освіту в духовній семінарії та на юридичному факультеті Юр’ївського університету (сучасний Тартуський університет, Естонія). У 1904 – 1917 роках працював юрисконсультом Київської міської управи та казенної палати, помічником адвоката. З 1913 року – адвокат округу Київської судової палати. У 1917 році – один із засновників Українського правничого товариства. Член Української Центральної Ради та Комітету Української Центральної ради від Української партії соціалістів-федералістів. У березні-квітні 1918 року очолював канцелярію Центральної Ради. 15 квітня 1918 року виїхав до Відня як голова дипломатичної місії в Австро-Угорщині. За доби Української Держави П.Скоропадського очолював департамент міністерства зовнішніх справ. У 1919 році – голова надзвичайної дипломатичної місії УНР у Бельгії та Нідерландах. З 1923 року перебував на еміграції у Чехословаччині. Викладав в українських вищих освітніх закладах. У 1929 році на посаді надзвичайного професора викладав на факультеті права і суспільних наук навчальні курси: «Цивільний процес» (дві години на тиждень), «Історія українського процесу» (одна година на тиждень) та вів семінар з цивільного процесу (дві години на тиждень).
У 1930 році та 1944 році Андрій Яковлів – ректор Українського вільного університету у Празі, професор Української господарської академії у Подебрадах, у 1939 році – в.о. директора Українського наукового інституту у Варшаві. Один із засновників і голова Музею визвольної боротьби України. Відіграв важливу роль у діяльності Державного центру Української Народної Республіки в екзилі. Займав деякий час посаду міністра юстиції, а з 1944 по 1945 рік, виконував обов'язки голови правління УНР у вигнанні. У 1945 році виїхав до Західної Німеччини, згодом – до Бельгії. З 1953 року жив у США.
У 1945 році зі вступом до Праги радянської армії більша частина викладацького та студентського складу Українського вільного університету була змушена переїхати до Західної Німеччини – у Мюнхен. Тут університет функціонує до сьогодні, ставлячи собі за мету слугувати інтелектуальним мостом між Україною та державами Європейського Союзу.
