Публікації лектора
Програмний продукт як об’єкт авторського та суміжних прав: Ганна Урусова та Джулія Корендюк
Ганна Урусова, адвокат, керівниця загально-юридичного департаменту компанії та Джулія Корендюк, адвокат, юрист практики корпоративного права та інтелектуальної власності Avitar
Урусова Ганна
16.03.2023

Ганна Урусова, адвокат, керівниця загально-юридичного департаменту компанії та Джулія Корендюк, адвокат, юрист практики корпоративного права та інтелектуальної власності Avitar, провели у Вищій школі адвокатури НААУ вебінар на тему: ««Адвокат IT-бізнесу: програмний продукт як об’єкт авторського та суміжних прав».

У першій частині вебінару Ганна Урусова сфокусувала увагу на розгляді програмного продукту як об’єкта авторського та суміжних прав, а також особистих немайнових та майнових правах інтелектуальної власності.

Чинне законодавство не містить визначення ні програмного продукту, ні програмного забезпечення, натомість законодавство оперує поняттям комп’ютерна програма.

Комп’ютерна програма є головною частиною програмного продукту та основою його роботи. Незважаючи на те, що комп’ютерні програми з’явилась досить давно, ще у 40-х роках минулого століття, правовий захист вони отримали лише у 1983 році зі справою Apple Computer, Inc. v. Franklin Computer Corp. 1983 р. У цій справі суд ухвалив, що комп’ютерна програма, яка виражена у об’єктному коді або вбудована у операційну систему комп’ютера, може бути захищена авторським правом і є різновидом літературного твору, хоча зчитується лише машинами, а не людьми.

Концепція захисту комп’ютерних програм як літературного твору з’явилася також в українському законодавстві. Перший захист комп’ютерні програми отримали із прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року № 3792-XII. На сьогодні правовий захист комп’ютерних програм детально розвинутий у новому Законі України «Про авторське право і суміжні права» (далі – Закон), що був прийнятий 1 грудня 2022 року № 2811-IX.

Комп’ютерна програма визначається як набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером (настільним комп’ютером, ноутбуком, смартфоном, ігровою приставкою, смарт-телевізором тощо), які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату, зокрема операційна система, прикладна програма, виражені у вихідному або об’єктному кодах.

Стаття 20 Закону визначає, що охорона комп’ютерної програми поширюється на комп’ютерні програми, виражені у вихідному або об’єктному кодах, якщо вони є оригінальними.

Охорона надається формі вираження комп’ютерної програми. Водночас графічний інтерфейс користувача, набір виконуваних функцій, формат файлів даних, які використовуються у комп’ютерній програмі для експлуатації її функцій, не є формами вираження комп’ютерної програми.

Комп’ютерна програма – не єдиний елемент програмного продукту. Складовими елементами програмного продукту також є:

• Бази даних (компіляції даних);

• Ілюстрації, твори образотворчого мистецтва (персонажі, інтерфейс користувача тощо);

• Твори художнього дизайну (об’єкти 2D, 3D дизайну);

• Фотографічні твори;

• Музичні твори;

• Аудіовізуальні твори;

• Літературні твори (сценарій, тексти);

• Виконання (виконання музики, озвучення персонажів тощо);

• Звукозапис (фонограма).

У розробці програмних продуктів та їх складових приймають участь:

• Програмісти;

• Тестувальники;

• Аналітики;

• Дизайнери;

• Аніматори;

• Художники;

• Композитори;

• Сценаристи;

• Автори тексту;

• Співаки;

• Виробники фонограми (відеограми) тощо.

Ганна Урусова особливу увагу звернула на положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» у частині визначення об'єктів та суб'єктів авторського та суміжних прав.

Системний аналіз положень стосовно об'єктів є необхідним для визначення охоронного об'єкта, з приводу якого має укладатися договір, зокрема, з ІТ-спеціалістами, які приймають участь у створенні певного програмного продукту.

Аналіз приписів стосовно суб'єктів авторського та суміжних прав є необхідним для коректного визначення осіб, з якими має укладатися договір на програмний продукт.

У практиці діяльності ІТ-компаній існують два підходи щодо укладення договорів стосовно майнових прав інтелектуальної власності з авторами та виконавцями:

• Перший підхід базується на тому, що має місце укладення договору стосовно переходу майнових прав інтелектуальної власності з усіма ІТ-спеціалістами та іншими особами (композиторами, сценаристами тощо) без ідентифікації цієї особи як автора чи виконавця.

• Другий підхід заснований на чіткому визначенні особи, яка є автором, виконавцем, і відповідно з такою особою укладається договір про передачу майнових прав на певний об'єкт авторського та суміжних прав.

Розглядаючи питання особистих немайнових прав інтелектуальної власності на твір, лектор відзначила, зокрема, такі особисті немайнові права автора, визначені новим Законом «Про авторське право та суміжні права» як право надати назву твору або залишити його без назви, право присвятити твір особі (особам), події або даті.

Майновими правами інтелектуальної власності на твір є право використовувати твір будь-яким способом (способами), а також виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами.

Що стосується майнових прав інтелектуальної власності на твір, створений ІТ-спеціалістом-підприємцем, Ганна Урусова відзначила статтю 440 Цивільного кодексу України, яка визначає, що майнові права інтелектуальної власності на твір, створений за замовленням, переходять до замовника з моменту створення твору у повному складі, якщо інше не передбачено договором чи законом.

Водночас стаття 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» не визначає, з якого моменту переходять майнові права на твір, створений за замовленням на користь замовника. Лектор порадила слухачам регулювати питання переходу майнових прав на твір, створений за замовленням, у відповідному договорі.

У другій частині вебінару Джулія Корендюк зупинилася на розгляді договорів щодо авторських прав на програмні продукти.

1. Договір на розробку програмного продукту (створення за замовленням) містить елементи договору надання послуг, виконання робіт, ліцензійного договору та інших, відповідно до якого одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням іншої сторони (замовника) створити об’єкт права інтелектуальної власності, а інша сторона приймає на себе обов’язок прийняти та оплатити виконану роботу.

Лектор зауважила, що розробка програмного продукту передбачає, як правило, отримання замовником виключних майнових прав у повному складі. Тому необхідно передбачити порядок передачі-прийому відповідних майнових прав, а в акті таку передачу зафіксувати і підтвердити підписами сторін.

Договір на розробку програмного продукту має містити істотні умови, а саме:

• предмет – процес створення певного програмного продукту, опис якого міститься у технічному завданні до договору та результат робіт.

• строк, протягом якого має бути виготовлений програмний продукт, строк дії договору, строк набуття та чинності майнових прав на програмний продукт.

• розмір, порядок і строки виплати винагороди (разовий платіж або періодичні платежі, з попередньою, поетапною або кінцевою оплатою).

• порядок передачі виконаних робіт замовнику (проміжного результату на певній окремій стадії виконання замовлення, фінального результату) та порядок доопрацювань виконавцем.

Крім того, такий договір має містити інші умови, а саме:

• кому належать майнові права та в якому складі вони передаються (для уникнення суперечок);

• можливість залучення третіх осіб (кому належать майнові/немайнові права, відповідальність);

• використання виконавцем створеного коду для надання інших послуг за цим же договором;

• NDA для забезпечення конфіденційності відомостей щодо предмету, технологічних робіт, етапів їх виконання та одержаних результатів;

• обмеження щодо переманювання та конкуренції (при необхідності);

• відповідність вимогам GDPR (при необхідності);

• спосіб передачі результатів робіт (наприклад, завантаження на конкретний репозиторій);

• відповідальність сторін, штрафні санкції (при необхідності).

2. Ліцензійний договір. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта авторського права або об’єкта суміжних прав визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором.

Ліцензійний договір повинен містити істотні умови:

• об'єкт інтелектуальної власності, на який надається ліцензія (назва, характеристики);

• сфера та способи використання;

• розмір, порядок і строки оплати ліцензійної винагороди.

У ліцензійному договорі слід також передбачити інші умови:

• вид ліцензії (виключна чи невиключна);

• строк та територія, на якій надаються права;

• право субліцензіата укладати наступні субліцензійні договори, залучати під власну відповідальність третю особу та вчиняти інші допоміжні способи використання;

• можливість дострокового припинення договору;

• надання технічної підтримки ліцензіаром (якщо надається);

• NDA;

• спосіб передачі екземпляру (наприклад, завантаження на конкретний репозиторій);

• відповідальність сторін, штрафні санкції (при необхідності).

Відеофрагменти доступні для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://cutt.ly/N83MpZb https://cutt.ly/m83MdEx

Тематичний огляд матеріалу – на сторінці Advokat Post: https://bit.ly/42hixvW

Зареєструватися на вебінар лекторів на тему: «Адвокат IT-бізнесу: корпоративна структура IT-бізнесу, режим IP-box у країнах світу». https://cutt.ly/e83MFIJ

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ