Доктрина Стімсона або доктрина невизнання: Надія Тарасова 

Про еволюцію доктрини Стімсона в історичній рестроспективі та її значення в умовах сьогодення розповіла Надія Тарасова, адвокат, сертифікований корпоративний секретар, комплаєнс-офіцер, медіатор.

У міжнародному праві під доктриною Стімсона (англ. Stimson Doctrine) розуміють доктрину, згідно з якою насильницьке набуття територій (анексія) з порушенням міжнародного права не може знайти визнання. Виникнення доктрини пов’язане з позицією США з приводу японської агресії в Китаї на початку 1930-х.

The Stimson Doctrine is the policy of non-recognition of states created as a result of a war of aggression. The policy was implemented by the United States government, enunciated in a note of January 7, 1932, to the Empire of Japan and the Republic of China,of non-recognition of international territorial changes imposed by force. The doctrine was an application of the principle of ex in juria jus non oritur (несправедливі дії не можуть створювати право). Since the entry into force of the UN Charter, international law scholars have argued that states are under a legal obligation not to recognize annexations as legitimate, but this view is controversial and not supported by consistent state practice.

Японська агресія в Китаї почалася з 18 вересня 1931, коли дві роти японських солдат були введені на територію Південно-Маньчжурської залізниці, недалеко від Мукдену. В тому місці стався вибух японського потяга, причому згодом виявилося, що він був організований японськими агентами як провокація. Особливість японської агресії полягала в тому, що військові дії в Маньчжурії розпочаті за ініціативою самих японських військових Квантунської армії. При цьому під час початку агресії Китай вирішив не розривати дипломатичні відносини з Японією, оскільки війна б з Японією стала згубною для Китаю.

The Japanese invasion of Manchuria in late 1931 placed Stimson in a difficult position. It was evident that appeals to the spirit of the Kellogg–Briand Pact had no impact on either the Chinese or the Japanese, and Stimson was further hampered by President Herbert Hoover's clear indication that he would not support economic sanctions as a means to bring peace in the Far East.

7 січня 1932 року Стімсон надіслав аналогічні ноти до Китаю та Японії, які включали дипломатичний підхід, що використовувався попередніми міністрами, які стикалися з кризами на Далекому Сході. Пізніше відомі як доктрина Стімсона або іноді як доктрина Гувера-Стімсона, ці ноти частково містили наступне:

«…Американський уряд вважає своїм обов’язком повідомити як Імператорський уряд Японії, так і уряд Китайської Республіки, що він не може визнати законність будь-якої ситуації де-факто і не має наміру визнавати будь-який договір або угоду, укладену між цими урядами або їхніми агентами, які можуть зашкодити договірним правам Сполучених Штатів або їхніх громадян у Китаї, включаючи ті, що стосуються суверенітету, незалежності, територіальної та адміністративної цілісності Китайської Республіки, або міжнародної політики щодо Китаю, широко відомої під назвою «політики відкритих дверей»; і що вона не має наміру визнавати будь-яку ситуацію, договір або угоду, які можуть бути досягнуті засобами, що суперечать пактам і зобов’язанням Паризького пакту (Пакт Бріана — Келлоґа від 27 серпня 1928 року)…».

Доктрину критикували на тій підставі, що її єдиним наслідком було відштовхування японців. Доктрина Стімсона, спочатку задумана лише як політична декларація, привернула увагу Ліги Націй, яка 11 березня 1932 року ухвалила резолюцію, що «члени Ліги Націй зобов’язані не визнавати будь-яку ситуацію, договір або угоду, які можуть бути досягнуті засобами, що суперечать Статуту Ліги Націй або Паризькому пакту». Вона також набула юридичної сили для членів Організації американських держав після того, як була включена до Договору Сааведра Ламас і Конвенції Монтевідео 1933 року, а згодом – до Статуту Організації американських держав 1948 року.

Після набуття чинності Статуту ООН міжнародне право встановлює загальну заборону на застосування сили. Отже, міжнародно-правова доктрина стверджує, що анексії є незаконними, і держави мають юридичне зобов’язання дотримуватися доктрини Стімсона, не визнаючи легітимними територіальні зміни, здійснені шляхом анексій. Ця точка зору, однак, є суперечливою і не підкріплена послідовною практикою держав.

В умовах сьогодення доктрина Стімсона є важливою в контексті невизнання Україною анексії Російською Федерацією Кримського півострова, адже розкриття еволюції цієї доктрини та приклади її використання дозволяють трансформувати політичну декларацію в конкретні дії.

Матеріал підготовлено за наслідками фахової дискусії «Правові доктрини англо-саксонської правової системи», яка відбулася у Вищій школі адвокатури НААУ 6 грудня 2023 року за ініціативи Центру правничої лінгвістики

Відеозапис фахової дискусії доступний за посиланням: http://surl.li/nzbls