Історія виникнення Дня: 16 травня 2013 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами» та підтримала щорічне відзначення подвигу героїв бою під Крутами на державному рівні. В Постанові було зазначалось про особливістю бою під Крутами: в ньому на захист Української Народної Республіки в умовах політичної та управлінської неспроможності тогочасної української влади добровільно стали київські студенти, гімназисти та юнаки військової школи супроти ворога, який мав багаторазову чисельну перевагу.

Саме тому бій під Крутами, незважаючи на те, що він завершився військовою поразкою для Української Народної Республіки, на довгі часи став для патріотів України прикладом героїчного подвигу і звитяги в ім’я України та її незалежності. Подвиг крутянців навчає, що свобода і доля України залежать від готовності кожного українського громадянина поважати і захищати інтереси своєї країни.

Перебіг подій: наприкінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім направила в УНР і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».

На початку січня 1918 року більшовики встановили контроль у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях та розгорнули наступ на Київ. 24-27 січня 2018 року велись запеклі бої за станцію Бахмач.

Коли українські війська відступили до станції Крути, на їх підтримку було направлено Першу українську юнацьку (юнкерську) школу ім. Б.Хмельницького у складі чотирьох сотень (400-450 курсантів та 20 старшин) та першу сотню (116-130 осіб) добровольчого Помічного Студентського куреня січових стрільців. До них приєднались ще близько 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва із Ніжина. Вони мали 16 кулеметів, а також «саморобний бронепотяг» ― одну гармату, яка була встановлена на залізничній платформі і могла пересуватися по колії. Були також вагон із запасом набоїв та гранат, лазарет із лікарем Бочаровим та санітарами.

29 (30) січня, близько 9 години ранку розпочався наступ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримували ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил ворога, що наступає, та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Семена Лощенка, якою також стримували наступ більшовиків. Утрачаючи вбитих і поранених, більшовики продовжували наступ. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях. Близько 7-ї вечора бій почав стихати. У цей час українське командування отримало телеграму з Ніжина. Розташований там курінь ім. Тараса Шевченка, заявив про підтримку радянської влади. Це загрожувало ударом в запілля, тому сотник Гончаренко наказав поступово відходити до потяга, що стояв на іншій стороні станції Крути у напрямку Києва.

Близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, і з'ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Піпський зі Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів.

Втрати захисників Крут, за інформацією історика Ярослава Тинченка

складали:

• Студентський Курінь: 74—81 вбитих, поранених та забитих студентів i гімназистів.

o убитих у бою: 10—12;

o розстріляних після бою: 27;

o поранених: 30—35;

o полонених: 7.

• 1-ша українська юнкерська школа ім. Богдана Хмельницького: 33—40 вбитих та поранених юнкерів.

o убитих у бою: 8—10;

o поранених: 25—30.

• Курінь «Смерті»: точних даних немає, 20—25 вбитих та поранених вояків за припущенням Тинченка.

Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну.

Уже у березні 1918 року, після підписання Берестейського миру, за німецької окупації України та з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій Могилі в Києві.

В радянські часи могили полеглих під Крутами було зруйновано. Лише після відновлення незалежності України герої Крут зайняти належне місце в пантеоні героїв України.

За сухими цифрами загиблих ми не бачимо молодих людей – дітей, яким було – 13-15 років. Ці захисники України назавжди остануться дітьми. Чи було їм страшно? Думаю, що так. Чи розуміли вони, що падуть у бою за вільну Україну? Важко сказати, але вони точно знали, що боронять свою землю, свою Країну і своїх близьких.

Героїв Крут називають першими Кіборгами. Вважаю, що так воно ї є.

Вшануйте імена загиблих Героїв, які дійшли і не дійшли до нашого часу, достеменно відомі прізвища лише 20-ти. Це студенти Українського Народного університету пани Шерстюк, Пурик, Борозенко-Коночук, Головащук, Чижов, Сірик, Омельченко (сотник), 4 студенти Київського університету імені Святого Володимира — пани Попович, Шульгин, Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андріїв; гімназисти 2-ї Кирило-Мефодіївської гімназії Андрій Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич (з 6-го класу), Григір Пінський (галичанин), Іван Сорокевич (з 7-го класу), Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич (з 8-го класу). Вклоніться нізенько першим українським Кіборгам (http://kruty.org.ua/).

Вічна шана Героям!

Джерела:

Постанова Верховної Ради України «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами»:https://bit.ly/3HoEDSk

Молодіжна кампанія «Пам’ятай про Крути»: http://kruty.org.ua/

Український інститут національної пам’яті про Крути: https://bit.ly/3g53jUb

Ярослав Тинченко «Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)»: https://bit.ly/3o7Ga7Q

Цей день на КАЛЕНДАРІ ДИТИНСТВА позначила

Надія Тарасова, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ