«Ці злочини за своїми масштабами, цілями і методами, безумовно, підпадають під визначення геноциду, яке дає конвенція Організації Об'єднаних Націй 1948 р. Мета (Голодомору) було знекровити Україну, підірвати її сили і таким чином усунути можливість відновлення української державності. Ця мета не ховалася … ».
В. Ющенко
Історія виникнення Дня: День було запроваджено згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів».
Голодомор — термін, що вживається для позначення масового, штучно організованого сталінським режимом на території УСРР голоду 1932–1933 рр., внаслідок якого померли мільйони людей. Визначення «Голодомор» вживається також для голоду 1921–1923 рр. та 1946–1947 рр.
День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, відзначають щороку у четверту суботу листопада. Традиційно, в четверту суботу листопада, о 16:00 ми запалюємо свічки в пам’ять про 10,5 мілліонах українців, вбитих під час геноциду.
Ця акція отримала назву «Свічка у вікні». Акцію запровадив дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Навіть сім десятирічь поспіль мерехтлива у вікні свічка здається мені гідною відповіддю».
Виникнення Голодомору: 30 грудня 1922 року було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік, до якого увійшла і Українська Соціалістична Радянська Республіка. Союзний договір передбачав повну рівноправність республік, проте Україною фактично керував Кремль.
Попри нетривалі періоди державотворення, українська державна традиція все ж була і мала глибоке історичне коріння, що сягало періоду Київської Русі. Вона об’єднувала націю, посилювала український націоналізм та суперечила ленінській теорії соціалізму, що передбачала злиття націй. Окупувавши територію України, російські більшовики дуже гостро це відчули. Ленін визначав національний рух і проблеми національного суверенітету як явище буржуазного характеру, з яким більшовики вели боротьбу. Українська сутність була перешкодою для існування СРСР у форматі, визначеному радянським керівництвом.
Небезпеку бунтів та повстань для існування СРСР добре усвідомлювали у Кремлі. Не бажаючи втратити Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, замаскований під плани здавання хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна як штрафи за невиконання плану. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив усі шляхи до порятунку. Лише селянам України та Кубані було заборонено виїжджати до міст, до Росії і Білорусі. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.
На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків».
Й. Сталін, який вважав селянство основою національного руху, завдав удару по українських селянах як носіях української традиції, культури та мови. У 1932 році для України було встановлено нереальний до виконання план хлібозаготівель у 356 млн. пудів хліба. Для затвердження цього плану до Харкова прибули найближчі соратники Сталіна — Каганович і Молотов, добре проінформовані про розпал голоду вже в першій половині 1932 року в Україні. Геноцид було організовано і вчинено шляхом узаконення насильницьких дій та масового вбивства українців.
Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» все колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Згідно з цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Було організовано спеціальні групи людей, які обшукували населення, аби силою вилучати зерно.
Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів — право держави забирати у селян не лише зерно, а й інші продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу. Такого явища не було в жодній іншій республіці СРСР. З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим — «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932–1933 роках режим «чорних дошок» діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.
Канібалізм: свідки голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх чи сусідських дітей, нерідко дітей вбивали саме з метою використання у якості їжі. Факти людожерства підтверджуються свідченнями з різних регіонів України. Про те, чи було це явище масовим, дослідники не дійшли єдиної думки.
Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20.
Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі Української РСР, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.
Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР знало про факти загибелі людей від голоду.
Комуністичний тоталітарний режим насаджував українцям нові звичаї, нові обряди, водночас змушувала відрікатися від минулого, забути своє походження. Відбувалось згортання українізації. Розпочався наступ на духовне життя українців.
У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В росії ця тема досі під негласним табу.
Співробітники ФСБ проводять бесіди з українцями Кубані, які намагаються хоч якось висловити власну позицію.
Перші згадки про Голодомор у пресі: одним із перших про голод у СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Магерідж у грудні 1933 року. У трьох статтях у газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубані, розповівши про голод серед селян. Магеридж показав масову загибель селян, проте назвав конкретних цифр. Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити ураженими голодом територіями країни.
31 серпня 1933 року побачила світ постанова РНК «Про переселення на Кубань, Терек та Україну». Запропоновано Всесоюзному переселенському комітету при РНК СРСР організувати до початку 1934 року переселення в Україну 15—20 тисяч сімей, а на Кубань і Терек не менше 10 тис. сімей. Радянська влада свідомо засиляла українськи землі росіянами. Землі, жителі яких були витравлені Голодомором. Політика знищення українців та передача історично українських земель росіянам активно впроваджувалась радянською владою в 1933-1934 роках.
Визнання Голодомору геноцидом українського народу:
Геноцид визначений в Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р. (ратифікована УРСР 22 липня 1954 р). В цій Конвенції під геноцидом розуміються такі дії, що вчинюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову, або релігійну групу як таку:
a) вбивство членів такої групи;
b) завдання важких тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;
c) навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її знищення;
d) заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи;
е) насильницька передача дітей з однієї людської групи до іншої.
Також в українському законодавстві геноцид визначений в частині 1 статті 442 Кримінального кодексу.
28 листопада 2002 — Постанова Верховної Ради України № 258-IV «Про 70-ті роковини Голодомору в Україні» засудила «політику геноциду, що проводилася на державному рівні керівниками тоталітарного радянського режиму проти громадян України, національного духу, менталітету та генетичного фонду українського народу», передбачала проведення конкурсу на найкращий проект меморіалу жертвам Голодомору в Україні 1932—1933 років для його спорудження у Києві, забезпечення спорудження пам'ятників жертвам голодомору, сприяння створенню Міжнародного музею Голодомору під егідою ООН.
6 грудня 2002 — розпорядженням Президента України Леоніда Кучми № 393 «Про додаткові заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні» українському уряду доручено розпочати проектування та спорудження Меморіального комплексу жертвам Голодомору 1932—1933 років, Міністерству закордонних справ доручали розпочати діяльність з міжнародного визнання Голодомору як геноциду українського народу та злочину проти людства.
6 березня 2003 року у «Рекомендаціях парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років», схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року № 607-IV, зафіксовано визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні як акту геноциду українського народу.
14 травня 2003 — Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду. За результатами Спеціального засідання Верховної Ради щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років було прийнято Постанову № 789-IV, яка схвалила Звернення до українського народу із визначенням Голодомору 1932—1933 років як геноциду.
11 липня 2005 — Указ Президента України № 1087 «Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» окрім інших важливих положень, містить доручення уряду створити Український інститут національної пам'яті, а також підготувати і внести у встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу.
4 листопада 2005 — Указ Президента України № 1544 «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» передбачив створення Оргкомітету на чолі з Прем'єр-міністром України з відзначення 75-х роковин Голодомору 1932—1933 років в Україні та проведення низки інших заходів, зокрема прискорення підготовки та подання законопроекту щодо політико-правової оцінки голодоморів в історії українського народу, здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства, розв'язання питання щодо спорудження в Києві Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні, прискорення утворення Українського інституту національної пам'яті.
12 жовтня 2006 — Указ Президента України № 868 «Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій» затвердив Оргкомітет з відзначення 2006 року Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій, передбачив 25 листопада 2006 року приспущення Державного Прапора на території країни, оголошення Загальнонаціональної хвилини мовчання та низку інших заходів, зокрема прискорення проектування та спорудження Меморіального комплексу пам'яті жертв Голодомору, активізацію роботи з визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства.
28 листопада 2006 — V скликання Верховної Ради України ухвалило Закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні». Голодомор визнано геноцидом українського народу. За це не проголосували лише члени фракції Партії реґіонів та Комуністичної партії України.
У світі Голодомор визнано геноцидом українського народу 22 країни і цей перелік постійно розширюється. Днями більшість політичних фракцій у німецькому Бундестазі досягли згоди щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу. Голосування відбудеться вже наступного тижня.
З 24 лютого 2022 року почалась повномасштабна війна росії з Україною. Наразі тривають масштабне знищення цивільної інфраструктури і росія відверто визнає, що її метою є знищення Української нації, України. Геноцид росії по відношенню до України нікуди не зник. Продовжуємо боротьбу. Все буде Україна!
Законодавство та інформаційні ресурси:
Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» від 28.11.2006: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/376-16#Text.
Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до міжнародних організацій та парламентів держав світу щодо визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом Українського народу» від 16.11.2022 № 2740-IX: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2740-20#Text.
Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до держав — партнерів України щодо визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу» від 7.12.2016 № 1777-VIII: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1777-19#Text.
Постанова Верховної ради «Про Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років» від 15.05.2003 № 789-IV: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/789-15#Text.
Указ Президента України «Про заходи у зв'язку з 90-ми роковинами Голодомору 1932 — 1933 років в Україні — геноциду Українського народу» №598/2021 від 26.11.2021: https://www.president.gov.ua/documents/5982021-40721.
Указ Президента України «Про відзначення у 2006 році Дня пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій» № 868 від 12.10.2006: https://www.president.gov.ua/documents/8682006-4939.
Указ Президента України «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» № 1544 від 4.11.2005: https://www.president.gov.ua/documents/15442005-3324.
Музей Голодомору. Історія Голодомору: https://holodomormuseum.org.ua/istoriia-holodomoru/.
Голодомор в Україні 1932-1933: https://v.gd/xGtues.
BBC News. Голодомор на Украине. 10 главных фактов о трагедии 1930-х годов: https://www.bbc.com/russian/features-55101316
Канібалізм під час Голодомору: https://v.gd/KwwxfU.
BBC News. Людожерство під час Голодомору. Ukraine marks great famine anniversary: http://news.bbc.co.uk/2/hi/europe/3229000.stm
УНІАН. Переселення росіян в Україну стало наслідком Голодомору 1933 року https://v.gd/6BI4Wf.
Визнання Голодомором геноцидом: https://v.gd/ACNZH2.