Аналітичний звіт “Законодавче врегулювання і практика реалізації прав внутрішньо переміщених осіб” https://tinyurl.com/4yjyx94f в огляді ключових аспектів представила Руслана Слободянюк, адвокат, член Ради Комітету НААУ з питань взаємодії з громадянським суспільством.

Звертаючись до питання термінології, доповідачка вказала на те, що вживаним у міжнародному законодавстві спочатку був термін “мігрант”, що походить від латинського слова «migrans/migrantis» і означає переміщений, переселенець. І лише пізніше почали говорити про внутрішньо переміщених осіб і застосовується відповідний термін.

Розглядаючи поняття ВПО за міжнародним правом, доповідачка зазначила, що ключовими елементами такого визначення будуть:

1) мимовільний характер переміщення цих осіб (тобто такий, що не залежить ні від держави, ні від самих цих осіб);

2) переміщення має відбуватися в межах національних кордонів (коли особа перетинає державний кордон, вона вже не вважається внутрішньо переміщеною особою).

Важливий аспект полягає у тому, що міжнародні акти включають до ВПО як громадян країни, на території якої відбувається переміщення, так і звичайних мешканців такої країни, тобто серед них можуть бути, наприклад, особи без громадянства, іноземці.

Таким чином, у міжнародному праві внутрішньо переміщені особи, це особи або групи осіб, які були змушені покинути свої будинки або місця постійного проживання, зокрема в результаті або з метою уникнення наслідків збройного конфлікту, ситуації загального насильства, порушень прав людини, стихійних або антропогенних лих і які не перетнули міжнародно визнаний державний кордон.

Окрему увагу під час доповіді було приділено Керівним принципам з питань переміщених осіб всередині країни, що були прийняті Економічною та Соціальною Радою ООН (Guiding Principles on Internal Displacement, 1998). Відзначено, що вони не мають обов'язкової юридичної сили, а лише відображають міжнародні права людини і норми гуманітарного права, водночас ці принципи складають стандарт для урядів та інших відповідальних органів влади і міжурядових організацій, і є важливим інструментом у їхній роботі з переміщеними особами.

Отже, ці принципи не створюють привілейовану категорію осіб і не надають ВПО окремого юридичного статусу. Вони є комплексним мінімальним стандартом і закріплюють лише положення про те, що ВПО мають ті ж самі права і обов’язки, що й інші громадяни держави.

Принцип 28 встановлює, що на компетентні органи влади покладений основний обов’язок і відповідальність за створення умов, а також за надання засобів, які дозволять внутрішньо переміщеним особам добровільно, в безпечних умовах і з гідністю повернутися у свої будинки або місця постійного проживання, або ж добровільно переселитися в будь-яку іншу частину країни. Відповідні органи влади мають докладати зусиль для полегшення реінтеграції осіб, які повернулися або переселилися. Потрібно докладати особливих зусиль для забезпечення всебічної участі внутрішньо переміщених осіб в плануванні та здійсненні процесу їх повернення, переселення чи реінтеграції.

В аналітичному Звіті окреслено проблеми ВПО в світі, такі як:

• ризик крайньої бідності та соціально-економічного відчуження;
• обмежений доступ до гуманітарної допомоги та довгострокові зусилля і допомоги в галузі розвитку;
• вразливість до порушень міжнародного права, зокрема прав людини;
• недостатність продовольства, житла, медичного обслуговування та освіти;
• питання реституції майна чи компенсації за нього;
• насильство;
• дискримінація;
• сексуальна і трудова експлуатація;
• торгівля людьми;
• примусове вербування і викрадення.

Розповідаючи про визначення ВПО за національним законодавством України, Руслана Слободянюк зазначила, що Уряд України підтримав Керівні принципи на Всесвітньому Саміті 2005 року, а також підтвердив застосовність їх до поточної кризи стосовно переміщення в Україні.

Розглядаючи термін “внутрішньо переміщена особа” в національному законодавстві України, доповідачка звернула увагу на те, що його було сформульовано тільки після того, як настала криза внутрішнього переміщення, в тому числі після анексії Криму в 2014 році. Сьогодні чинне національне законодавство чітко розмежовує поняття “біженець” і “внутрішньо переміщена особа” - зазначила вона.

Порівнюючи поняття визначень ВПО, що містяться в Керівних принципах і в національному законодавстві України, доповідачка звернула увагу на те, що поняття внутрішньо переміщених осіб все ще залишається вужчим, ніж це прийнято міжнародними стандартами, адже воно

- звужує визначення, яке сформульовано в Керівних принципах в тому що встановлює вимоги щодо громадянства та реєстрації місця проживання для ВПО і, таким чином, дещо дискримінаційними є положення щодо іноземців або осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах та мають право на постійне проживання в Україні (у разі відсутності таких підстав на інших апатридів чи іноземців правові гарантії Закону про ВПО не поширюються);

- встановлює особливий статус ВПО, хоча це не привілейований статус, а характеристика обставин, в яких опинились вимушені переселенці.

Аналітичний звіт “Законодавче врегулювання і практика реалізації прав внутрішньо переміщених осіб” був підготовлений Комітетом НААУ з питань взаємодії з громадянським суспільством, ВША НААУ та Благодійною організацією “Всеукраїнська коаліція з надання правової допомоги” у співпраці з Ініціативою Верховенство права Американської Асоціації Юристів (American Bar Association Rule of Law Initiative) і представлений під час Круглого столу на тему “Проблематика законодавства та практики, що стосуються прав внутрішньо переміщених осіб” у Вищої школі адвокатури НААУ 27 липня 2023 року.

Докладніше про Круглий стіл за посиланням: https://shorturl.at/dhLT4

Трансляція заходу доступна для перегляду за посиланням: https://www.youtube.com/live/KAtoUa5kAtY