Чи можливе винесення обмежувального припису, щодо батька дитини при вчиненні ним психологічного насилля відносно дитини за умови наявності рішення суду про встановлення графіку побачень батька з сином?
Порушення прав як батька дитини, позбавлення його права і можливості безпосереднього здійснення виховання неповнолітнього сина та спілкування з ним у порядку, визначеному судовим рішенням, що набрало законної сили, висновків суду ( про наявність ознак застосування батьком щодо дитини психологічного насильства) не спростовує, оскільки при розгляді справ про видачу обмежувального припису не визначаються права та обов`язки батьків стосовно дітей, а заперечення можливості видачі обмежувального припису стосовно одного з батьків позбавляє заявника гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Постанова Верховного Суду у справі №390/1457/21 (провадження №61-1230ск23) від 31 липня 2023 року
Короткий зміст обставин справи:
У листопаді 2021 року адвокат Шепеленко А. О., яка діє в інтересах неповнолітнього Т. на підставі доручення для надання безоплатної вторинною правової допомоги, звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису відносно біологічного батька дитини.
Заява була мотивована тим, що до Кропивницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся неповнолітній Т. із приводу систематичного вчинення його біологічним батьком психологічного насильства при побаченнях визначених рішенням суду.
З 2008 року біологічний батько не приймав участі у вихованні сина Т. , будь-якого спілкування між ними не було, однак після звернення до суду матері Т. із позовом про позбавлення батьківських прав біологічного батька, останній у 2018 році звернувся до суду з позовом про встановлення порядку участі у вихованні дитини.
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 травня 2020 року та постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 404/3698/18 відмовлено у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав щодо біологічного батька та встановлено графік побачень батька з сином.
В листопаді 2020 року біологічний батько разом із своєю матір`ю і представником прийшли на зустріч із неповнолітнім Т. Під час зустрічі з сином, біологічний батько вів себе відсторонено та незацікавлено, натомість інші присутні вели себе зухвало та агресивно щодо неповнолітнього Т., зокрема вимагали від дитини негайно піти з ними, залякували його відповідальністю за невиконання рішення суду, принижували матір неповнолітнього Т. У присутності сина. У решті дитина не витримала, рознервувалася та у присутності свідків повідомила про своє категоричне небажання спілкуватися з батьком. Після зазначеної зустрічі Т. почував себе пригніченим, виснаженим, втомленим, ображеним і приниженим.
Вказані ситуації повторювалися під час наступних зустрічей батька з сином, під час яких біологічна бабуся вимагала від родини Т. відкликання виконавчого листа про стягнення з її сина аліментів на утримання неповнолітнього сина. Врешті дитина була змушена звертатися до поліції. Відповідно до висновків психолога, зустрічі Т. із біологічним батьком та бабою є психотравмуючими та мають ознаки психологічного насилля. Заявник вважає, що сукупність вищевказаних обставин свідчить про вчинення біологічним батьком домашнього насильства щодо неповнолітнього Т. і його матері.
З урахуванням зазначеного, заявник просив видати обмежувальний припис, яким визначити такі заходи тимчасового обмеження прав біологічного батька:
- заборонити наближатися на 100 метрів до місця проживання (перебування), інших місць частого відвідування Т.
- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати Т., якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому біологічному батьку, переслідувати його та в будь-який спосіб спілкуватися з ним;
- заборонити ведення листування, телефонних переговорів із Т. або контактування з ним через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2021 року у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису відмовлено.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу неповнолітнього Т, інтереси якого представляє адвокат Шепеленко А. О., залишено без задоволення, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року касаційну скаргу неповнолітнього Т., яка підписана представником, задоволено частково, постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 травня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-6286св22).
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 грудня 2022 року апеляційну скаргу неповнолітнього Т., інтереси якого представляє адвокат Шепеленко А. О., задоволено, рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2021 року скасовано.
Заяву неповнолітнього Т., в інтересах якого діє Шепеленко А. О., про видачу обмежувального припису задоволено.
Видано обмежувальний припис, яким визначено заходи тимчасового обмеження. Встановлено строк дії обмежувального припису - 6 (шість) місяців, з часу проголошення цього судового рішення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, апеляційний суд виходив з наявності ознак застосування біологічним батьком відносно неповнолітнього Т. психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також наявності ризиків застосування такого насильства у майбутньому, та вважав за необхідне видати обмежувальний припис строком на шість місяців.
При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що кривдник систематично вчиняє психологічне насильство відносно до неповнолітнього сина Т. Матеріали справи містять висновки психологів, з яких вбачається, що спілкування неповнолітнього Т. зі своїм біологічним батьком викликає у нього психологічне страждання, а тому є недопустимим і недоцільним примушувати дитину до таких психотравмуючих зустрічей, які є правом дитини, а не її обов'язком.
Апеляційний суд зазначив, що заходи, які просив вжити представник заявника, є виправданими та мають на меті забезпечення реалізації та захисту прав потерпілої особи.
Біологічний батько неповнолітнього не погодився з рішенням апеляційного суду та подав касаційну скаргу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 наведеного вище Закону України).
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку на який видається обмежувальний припис належить до компетенції суду.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Згідно за висновком Верховного Суду викладеними у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність ознак застосування ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 психологічного насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також наявності ризиків застосування такого насильства у майбутньому, що підтверджується висновками психологів, у яких, зокрема зазначено, що спілкування ОСОБА_1 зі своїм біологічним батьком викликає у нього психологічне страждання, а тому є недопустимим і недоцільним примушувати дитину до таких психотравмуючих зустрічей, які є правом дитини, а не її обов`язком.
При цьому апеляційний суд на виконання вимог статті 417 ЦПК України врахував вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про порушення його прав як батька дитини, позбавлення його права і можливості безпосереднього здійснення виховання неповнолітнього сина та спілкування з ним у порядку, визначеному судовим рішенням, що набрало законної сили, висновків суду не спростовує, оскільки при розгляді справ про видачу обмежувального припису не визначаються права та обов`язки батьків стосовно дітей, а заперечення можливості видачі обмежувального припису стосовно одного з батьків позбавляє заявника гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З повним текстом рішення Верховного Суду можна ознайомитися за посланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112545869
Огляд підготувала: Анастасія ШЕПЕЛЕНКО адвокат, керівник юридичного департаменту ГО “Десяте квітня”, член Центру “Адвокат дитини” ВША НААУ