Вища школа адвокатури НААУ спільно з Комітетом медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ вестимуть щотижневу рубрику «Огляд рішень Європейського суду з прав людини у сфері охорони здоров’я»
Матеріал підготувала Ірина Сенюта, д.ю.н., адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, керівник Центру медичного права ВША НААУ

Назва, посилання на рішення ЄСПЛ
Dorneanu v. Romania
http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-179193
Дата ухвалення та набуття остаточного: 28.11.2017 та 28.02.2018

Факти:
Щодо заявника відкрито кримінальне провадження у 2002 р., в лютому 2013 р. він був визнаний винним і засуджений до трьох років і чотирьох місяців позбавлення волі.

Хоча в листопаді 2012 р. у нього був діагностований рак простати на пізній стадії, в березні 2013 р. він був направлений у в'язницю для відбуття покарання. Тоді та ще кілька разів після направлення для відбуття покарання він клопотав про призупинення виконання його вироку. У червні 2013 р. суд задовольнив його клопотання на тримісячний термін, але в серпні 2013 р. апеляційний суд постановив, що необхідне лікування може бути надано у в’язниці. Для проходження лікування заявника неодноразово переводили між різними лікарнями і в’язницями, які іноді знаходилися на дуже великих відстанях одні від одного. Потім хіміотерапію замінили паліативною допомогою, і в грудні 2013 р. він помер у лікарні.

Правова позиція:

(А) Загальні умови тримання: Умови, в яких перебував заявник, піддавали його поводженню, яке виходить за межі рівня страждань, які неминуче виникають при триманні. Хоча тривалість його тримання у камері з особистим простором менше 3 кв. м. була нетривалою, звичайні камери (від 3 до 4 кв. м.) не були належним чином обладнані для його перебування із тяжкою формою інвалідності, оскільки до кінця його життя він втратив слух і зір і страждав від болю в кістках.

(B) Повторні переведення: хоча більшість переведень були виправдані за медичними показаннями, факт залишається фактом: відповідні установи знаходяться на великій відстані одні від одного, а в деяких випадках – на відстані декількох сотень кілометрів. Зважаючи на погіршення здоров'я заявника ці постійні зміни місць могли викликати і посилити у нього почуття занепокоєння щодо придатності різних місць тримання, дотримання медичного протоколу його лікування і продовження його контактів з родиною. Інтенсивність таких труднощів також перевищувала рівень страждань, які неминуче виникають при триманні в місцях позбавлення волі.

(C) Якість догляду і медичної допомоги: на момент поміщення у в’язницю заявник вже мав хворобу з обмеженим прогнозом життя. Хоча його лікували відповідно до вказівок лікарів, національні органи не передбачили можливість надання лікування в єдиному місці, що позбавило б заявника від декількох переведень, або, принаймні, обмежило б їх кількість і шкідливий вплив на самопочуття пацієнта. Крім того, на останніх стадіях хвороби, коли вже не було жодної надії на ремісію, стрес, властивий для життя у в’язниці, міг позначитися на тривалості життя і стан здоров'я ув'язненого.

Досягнуто стадії, коли заявник став настільки фізично і психологічно ослабленим, що більше не міг виконувати основні щоденні завдання без сторонньої допомоги, і для допомоги був призначений співкамерник. Не було жодних доказів того, що ув'язнений, який погодився допомогти заявнику, мав кваліфікацію для надання допомоги невиліковно хворій людині, або що заявник отримав належну моральну, соціальну, психологічну допомогу, хоча було встановлено, що він має депресію.

(D) Тривале ув'язнення в неналежних умовах тримання: заявник був поміщений у в'язницю, незважаючи на те, що він був невиліковно хворий і страждав від дії важких ліків у складних умовах життя у в’язниці. У цьому контексті відсутність будь-якої старанності з боку органів влади ставило відповідну особу в ще більш вразливе становище і робило неможливим збереження його гідності, оскільки його хвороба прогресувала і неминуче завершувалася смертю.

У процесі розвитку хвороби перебування в умовах в’язниці стало неможливим для заявника. Отже, національні органи повинні були вжити особливих заходів з гуманітарних міркувань.

Щодо доцільності продовження тримання заявника під вартою, ЄСПЛ не може замінити своєю позицією позицію національних судів, проте зазначає, що апеляційний суд не надав жодних причин, що звільнення заявника може загрожувати захисту суспільства з врахуванням його стану. Це було перше засудження заявника і він уже відбув третину строку; його поведінка під час судових розглядів була належною; йому було надано найбільш полегшені умови тримання; і через стан здоров'я ризик повторного вчинення злочину був мінімальним.

Національні органи не перевіряли, чи міг заявник на практиці залишатися у в'язниці в умовах, на які він скаржився. Апеляційний суд постановив, що відповідне лікування може бути забезпечено в умовах тримання під вартою, але не врахував умови і практичні можливості забезпечення такого серйозного лікування у конкретній ситуації заявника, умови його переведення у різні в'язниці та лікарні, відстані між ними, кількість лікарень, у які він був поміщений для лікування, або вплив цієї комбінації чинників на його і так дуже уразливий стан. З огляду на винятковий характер обставин справи, ці фактори мали бути розглянуті, навіть із виключно гуманних міркувань, щоб оцінити, чи сумісний стан здоров'я заявника з умовами його тримання.

Не було надано жодних доказів, що національні органи влади не могли зважити на ці виняткові обставини з належним урахуванням наявних гуманітарних міркувань, які вони передбачали. Навпаки, застосовані процедури передбачали пріоритет формальностей, що не дозволяло заявнику, який помирав, провести свої останні дні з гідністю. Крім того, тривалість провадження у справі про відстрочку виконання вироку за станом здоров'я була надмірною для невиліковно хворого пацієнта, а відповіді адміністрації в'язниці на прохання заявника про надання допомоги для забезпечення його звільнення характеризуються недостатньою увагою для його ситуації.
Отож, умови тримання, в яких перебував заявник із невиліковною хворобою, становили нелюдське поводження.

Констатоване порушення: ст. 3 (матеріальний аспект)
Присуджено 9000 євро як відшкодування моральної шкоди; вимогу про відшкодування матеріальної шкоди відхилено.