Нікчемність заповіту в огляді законодавства та практики ВС: адвокат Ольга Семенюк

Ольга Семенюк, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ, провела у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Нікчемність заповіту: законодавче врегулювання та практика ВС».

У першій частині вебінару лектор нагадала, що заповіт вважається дійсним за умови дотримання таких вимог:

• Складений особою, яка має на це право, тобто володіє необхідним обсягом цивільної дієздатності для складання заповіту;

• Складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення;

• Особисто підписаний заповідачем. У разі, якщо особа не може підписати заповіт, за її дорученням текст заповіту у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє;

• Посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України;

• Волевиявлення заповідача є вільним та відповідає його волі;

• Зміст заповіту не повинен суперечити закону.

Крім того, варто також пам’ятати, якщо заповіт посвідчується нотаріусом і заповідач просить записати заповіт з його слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках, як того вимагає стаття 1253 ЦК України.

Порядок подання заяви про прийняття спадщини та строки для її прийняття врегульовані статтями 1269-1270 ЦК України. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може отримати свідоцтво про право на спадщину.

Фактично нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право власності на спадщину у таких випадках:

• Якщо заповіт є нікчемним, тобто складеним особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення;

• Якщо заповіт визнаний судом недійсним.

Ольга Семенюк наголосила на важливості відмежування нікчемних та оспорюваних заповітів. Зокрема, для встановлення нікчемності заповіту не має необхідності звертатися до суду, оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Якщо особа не згодна з відмовою нотаріуса, згідно п. 23 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, як випливає зі змісту ч. 1 ст. 1257 ЦК України, нікчемним є заповіт:

• складений особою, яка не мала на це права;

• заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

З цього приводу у Постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Цивільне право чи інтерес, у даному випадку право на спадок, мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначила, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

У разі, якщо існує спір стосовно правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Говорячи про підстави для визнання заповітів нікчемними, лектор в огляді судової практики надала відповіді на наступні питання:

1. Чи зумовлює нотаріальне посвідчення нотаріусом заповіту поза межами свого нотаріального округу й недотримання останнім вимог статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» недійсність (нікчемність чи оспорюваність) такого заповіту?

У Постанові від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 Велика Палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, з метою забезпечення єдиної практики розгляду подібних спорів та роз’яснення правильного застосування положень законодавства, а саме частини першої статті 1257 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», і вказала:

«Якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України».

2. Чи є відсутність власноручного запису заповідача, що заповіт складено з його слів та що він прочитаний ним саме у голос, а також невідповідність зазначеного у заповіті часу його складання (14:40 год) із часом його власноручного підписання заповідачем (11:40 год), зазначеним нотаріусом у посвідчувальному написі, підставою для визнання заповіту нікчемним?

У Постанові КЦС ВС від 09 липня 2020 року у справі № 520/11797/16-ц Суд вказав, що «з урахуванням встановлених у цій справі обставин та зібраних доказів, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відсутність рукописного напису ОСОБА_3 щодо прочитання саме уголос та складання заповіту з його слів, не є істотною умовою для визнання оспорюваного правочину нікчемним (недійсним), оскільки вказана інформація увійшла до складу посвідчувального напису і була зазначена нотаріусом. Помилкове зазначення у заповіті часу його складання (14:40 год.) з часом його власноручного підписання заповідачем (11:40 год.), зазначеним нотаріусом у посвідчувальному написі, за встановлених у цій справі обставин, не впливає на волевиявлення заповідача щодо розпорядження власним майном та не свідчить про нікчемність вчиненого правочину, оскільки за своїм змістом фактично є технічною помилкою, допущеною особою (приватним нотаріусом), яка склала заповіт за допомогою технічних засобів».

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://cutt.ly/Y9BDyKd

Тематичний огляд матеріалу – на сторінці Advokat Post: https://bit.ly/3IhXLo1

Публікації лектора:

• Практика ВС з питання оскарження дій нотаріуса щодо відмови у оформленні права власності на спадкове майно за заповітом https://link.hsa.org.ua/3jmKPDT

• Онлайн-навчання, ризики відповідальності для батьків, способи захисту та відновлення порушених прав: Ольга Семенюк https://link.hsa.org.ua/3Hv3LID

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ