Питання: Чи має суд закривати провадження у справі про встановлення батьківства, розпочатого за позовом чоловіка, на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв’язку із досягненням дитиною повноліття і, відповідно, відсутності спору?
Верховний Суд зробив свої правові висновки стосовно зазначеного запитання у постанові від 07 лютого 2024 року по справі № 204/3106/22.
Ситуація, яка розглядалася, стосувалася наступних обставин.
У травні 2022 року чоловік звернувся до суду з позовом про оспорення батьківства.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 лютого 2004 року до 06 грудня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому мають дочку.
Зважаючи на незрозумілу поведінку жінки під час вагітності та після народження дитини, у нього виникли сумніви стосовного того, чи є він біологічним батьком дитини. Про зазначене він запитав відповідачку, однак відповіді не отримав.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року відкрито провадження у справі № 204/3106/22.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 вересня 2022 року за клопотанням позивача у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу.
07 грудня 2022 року ухвала суду від 06 вересня 2022 року про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення батьківства чоловіка стосовно дитини повернена без виконання у зв’язку з неявкою ОСОБА_2 з дитиною на експертизу.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, клопотання позивача про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи залишено без задоволення. Провадження у справі закрито.
Ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін апеляційним судом, мотивована тим, що оскільки на час розгляду справи дитина досягла повноліття, а оспорення батьківства можливе лише до досягнення дитиною повноліття, то зазначене є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
Верховний Суд у своїй постанові зробив наступні висновки.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі – Конвенція). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред’явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред’явлення позову.
Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв’язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди, тощо.
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції).
У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що суд закриває провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред’явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначеного не врахував, закриваючи провадження у справі у зв’язку із досягненням ОСОБА_4 повноліття до ухвалення судом першої інстанції судового рішення по суті спору, неправильно застосував до спірних правовідносин пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України, не перевірив, чи залишилися між сторонами неврегульовані питання, а отже, дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору.
У постанові від 30 листопада 2023 року у справі № 161/10712/21 (провадження № 61-1153свп26) Верховний Суд зауважив, що у доктрині процесуального права позови про визнання поділяються на позитивні та негативні; по своїй суті позов особи, яка записана як батько, про оспорення запису в книзі записів народжень є негативним, в якому позивач стверджує, що в нього відсутні батьківські обов’язки. За допомогою такого позову відбувається захист приватного інтересу та «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
У справі, що переглядається, внаслідок закриття провадження залишився невирішеним спір, який стосувався «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції.
Таким чином, постановлена судом першої інстанції ухвала про закриття провадження у справі, з якою погодився апеляційний суд, є передчасною та не відповідає вимогами статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а отже, право позивача на доступ до правосуддя, закріплене у статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції, було порушено.