Участь баби та діда у вихованні дитини, що усиновлена або під опікою: межі прав

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров’я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» (можна ознайомитись за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text).

Хто ж забезпечує потреби дитини у разі відсутності батьків? Це в першу чергу держава, якщо дитина знаходиться у відповідному закладі, або це усиновлювачі, опікуни тощо.

Відповідно до ст. 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу, а саме: усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Однак, у дитини, що усиновлена та знаходиться під опікою є ще родичі, і це, в першу чергу баба та дід. Межі прав вказаних осіб і є предметом розгляду.

Так, в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 627/9098/15-ц, Верховний Суд підкреслив, що згідно з частиною першою статті 232 СК України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням.

Усиновлення– це прийняття у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина. Вказане безумовно провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Верховний суд зауважив, що право дитини на виховання у сім’ї є одним із основоположних прав дитини. У разі неможливості залишення дитини з батьками розширюються можливості реалізації її права на виховання у сімейному оточенні шляхом усиновлення, встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, взяття під патронат.

Таким чином, усиновлення є особливою сімейною формою виховання дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Взаємини між усиновлювачами, опікунами і дитиною мають такий самий характер, що і взаємини між членами сім`ї, і ці зв'язки захищає стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Стаття 11 Європейської конвенції про усиновлення дітей закріплює положення, відповідно до якого унаслідок усиновлення дитина стає повноцінним членом сім`ї усиновлювача (усиновлювачів) і має стосовно усиновлювача (усиновлювачів) та його сім`ї або їхньої сім`ї такі самі права та обов`язки, як і діти усиновлювача (усиновлювачів), батьківство яких установлено законом. У разі коли дитина усиновлюється двома особами – подружжям, її кровні родинні зв'язки повністю припиняються.

В даному контексті також необхідно згадати про таємницю усиновлення та відповідальність за її порушення. Також, про втрату зв’язків дитини із біологічними батьками та родичами при усиновленні, свідчить інститут спадкування. Прикладом судової практики з цього питання може бути Постанова Верховного суду від 01.12.2021 у справі №544/1615/19 (можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101754062), яка роз’яснює, що:

Усиновлення є по своїй суті правоприпиняючим та правовстановлюючим юридичним фактом. В сфері спадкового права правоприпиняючий ефект полягає в тому, що з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. Завдяки припиненню правового зв’язку поміж усиновленим і його батьками усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Відповідно правостворюючий ефект зводиться до того, що з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

При збереженні правового зв’язку між усиновленим та його батьками відбувається вплив на набуття права на спадкування за законом, який виражається в тому, що усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі – з другого, прирівнюються до родичів за походженням.

Однак, дитина може бути не усиновлена, а знаходиться, наприклад, під опікою. Так, не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов’язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, утворення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (можна ознайомитись за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07#Text). Саме за таких обставин, дитина не може бути поставлена на облік на усиновлення та, відповідно, не може бути усиновлена. Тобто, усиновити дитину є об’єктивно неможливим, однак вона проживає в сім’ї, в сталому, безпечному середовищі та її опікуни є фактично батьками. Принаймні, маленька дитина звертається до батьків як до батька та мати.

При цьому, опікуни малолітніх мають майже такий самий обсяг прав та обов'язків, як і батьки. Відмінність опікунських прав та обов'язків від батьківських полягає у тому, що вони дещо вужчі за обсягом і перебувають під суворим контролем органу опіки та піклування. Так, відповідно до ст. 246 Сімейного Кодексу України орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку чи піклування. Права та обов'язки опікуна дитини визначені у ст. 249 СК. Основний обов'язок опікуна малолітньої особи - дбати про її виховання, навчання та розвиток, здійснювати дії, які відповідають найвищім інтересам дитини. Опікун має право самостійно визначати необхідні способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки і піклування.

Згідно з пунктом 46 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» (можна ознайомитись за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF#Text), опікун, піклувальник має право:

- самостійно визначати способи виховання з урахуванням думки дитини і рекомендацій органу опіки та піклування;

- вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

- давати згоду на усиновлення підопічного;

- самостійно здійснювати витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок призначеної державної допомоги, пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного;

- представляти інтереси підопічного в установах, організаціях і закладах.

Відповідно до пункту 47 цієї ж постанови КМУ, опікун, піклувальник зобов'язаний:

- виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, психічний стан, фізичний і духовний розвиток, готувати до самостійного життя, забезпечувати її догляд і лікування;

- створити належні побутові умови та умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти;

- вживати заходів до захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Фактично сім’я опікуна є сім’єю дитини, а права та обов’язки опікуна є фактично такими, як при усиновленні. Однак, щодо родинних зв’язків, юридичних наслідків таких зв’язків та можливості приймати участь у вихованні дитини бабою та дідом, для дитини нова сім’я існує лише фактично, а на практиці – ні, що часом є питаннями судової практики.

Верховний Суд у справі №175/5360/13-ц (можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80112220) розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом про усунення перешкод у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Обставин, які б свідчили про те, що існують перешкоди у спілкуванні діда з дитиною, суди не встановили. Тобто, обов’язковою передумовою подання дідом/бабою позову про усунення перешкод у спілкуванні з онуком є наявність порушеного права. Недоведеність наявності таких перешкод – підстава для відмови в задоволенні позовних вимог.

Крім того, згідно із частинами восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 Сімейного Кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 263 Сімейного Кодексу України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу. А за правилами частини другої статті 159 Сімейного Кодексу України суд визначає способи участі у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особистої прихильності дитини, поведінки родичів у минулому і теперішньому часі, віку дитини, її стану здоров`я та інших обставин, що мають істотне значення.

Важливо, що суд з урахуванням поведінки в сім'ї позивача (баби/діда), його характеристики, стану здоров'я, інших обставин, які можуть загрожувати життю, здоров'ю дитини, може відмовити в позові про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і її вихованні.

Тобто, якщо дитини знаходиться під опікою, навколо неї можуть виникати спори, які повинні розглядатися суто індивідуально, з урахуванням наведених обставин та найкращих інтересів дитини. Однак, чи є інтереси дитини в повній мірі захищеними, якщо дитина, що позбавлена батьківського піклування, у наведеному випадку, не може бути усиновленою та жити спокійно у безпечному середовищі нової сім’ї, стати в повній мірі сином або донькою, отримати прізвище сестер та братів, стати спадкоємцем та жити без зайвих питань серед одноліток та школи, а в першу чергу уникнути непорозумінь між сім’єю, де виховується та родичами? Таке питання повинно обговорюватися.

Матеріал підготувала Вольга Шейко, адвокат, член Центру “Адвокат дитини” Вищої школи адвокатури НААУ

Volga Sheyko