Представництва іноземних компаній: чи поширюється квота на осіб з інвалідністю?

Законодавство покладає на роботодавців обов’язок із створення робочих місць для осіб з інвалідністю. Поширення цього зобов’язання на представництва іноземних компаній, які не мають статусу юридичної особи, завжди були предметом правових дискусій. Навіть сьогодні, у фахових аналітичних матеріалах можна знайти дві абсолютно протилежні позиції.

Перша полягає в тому, що до представництв не застосовуються вимоги щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. На підтвердження цього зазвичай посилаються на роз’яснення Фонду соцзахисту інвалідів 2006-2007 років та цитують статтю 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі – «Закон»), яка оперує поняттям «підприємство, установа, організація». Тому, оскільки представництва не мають статусу юридичної особи (не є ні підприємствами, ні установами чи організаціями), то й відповідні норми не поширюються на них.

Прихильники другої позиції наполягають на тому, що представництва все ж мусять виконувати норматив на рівні з юридичними особами, однак чіткого правового обґрунтування цього підходу зустріти не вдається. Тож що робити представництвам без статусу юридичної особи?

Відповідь однозначна – виконувати норматив. Обґрунтування такої позиції доводі просте, так як різнобокість підходів в цьому питанні обумовлена лише тим, що звернути увагу слід не окремо на статтю 19, а на Закон в цілому.

Дійсно, ретроспективний аналіз переліку суб'єктів, на яких поширюється квота на інвалідів дозволяє дійти до висновку, що до 1 січня 2012 року представництва іноземних компаній не охоплювались вимогами Закону та могли не виконувати норматив. Доречно буде згадати роз’яснення Фонду соцзахисту інвалідів від 17 квітня 2006 № 06ю-75/667 та 11 вересня 2007 № 1/6-417, де вказується, що представництва іноземних компаній, які не є юридичними особами, не підпадають під суб'єктний склад статті 19 Закону.

Однак, законодавчий підхід був суттєво змінений з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо прав інвалідів», що набрав чинності з початком 2012 року. Зокрема, частину 2 статті 1 Закону було викладено у новій редакції, яка визначає перелік суб’єктів, які в подальшому по тексту Закону будуть скорочуватись під термінами «підприємство, установа, організація». Саме до такого переліку увійшли представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Оновлений підхід також було підтверджено Фондом соцзахисту інвалідів у листі від 20 червня 2014 року №1/3-63/02-01, де роз'яснюється, що термін «підприємства, установи, організації», який використовується у статті 19 Закону, охоплює представництва іноземних юридичних осіб, які не є юридичними особами, а від 17 квітня 2006 № 06ю-75/667 втратив чинність.

Отже, системний аналіз Закону дозволяє дійти до висновку, що представництва іноземних компаній, які не наділені статусом юридичної особи і при цьому наймають громадян України, підпадають під вимоги статті 19 Закону, а тому повинні виконувати норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Матеріал підготувала Ірина Шапошнікова, адвокат, юристка Asters, соліситор Англії та Уельсу, членкиня Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ

Зареєструватися на вебінар автора "Працівник чи підрядник? Case review: Uber BV and others v Aslam and others (2021)". http://surl.li/kdzwv