Договір з нефіксованим робочим часом: які положення перейняла Україна?
Ірина Шапошнікова, адвокат, внесена до реєстру соліситорів Англії та Уельсу, юрист Asters, член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ
Шапошнікова Ірина
16.01.2024

Більше ніж рік тому КЗпП України доповнився новою статтею, яка дозволяє укладати трудовий договір з нефіксованим робочим часом. За цей період роботодавці та працівники все ще ознайомлюються з перевагами такого виду договору, водночас, як у Великобританії zero hours contract не є новелою та сміливо застосовуються на ринку праці.

Серед плюсів укладення подібних договорів виділяють гнучкість, організаційну свободу, а також зменшення фінансового навантаження на роботодавця. Серед недоліків – нестабільність зайнятості та певною мірою фінансового забезпечення.

Утім, це не стає на заваді у Великобританії, де за статистичними даними, у квітні-червні 2023 року більше 1.1 мільйонів працівників працювали на підставі zero hours contracts, що становило 3,3% від усього числа працюючих. З них найчастіше – особи у віці до 25 або старше 65 років, а середня кількість робочих годин таких осіб становить 19-22 годин на тиждень.

Вважається, що частина КЗпП України щодо договору з нефіксованим робочим часом базується на регулюванні та досвіді Великобританії. Із загальних визначень договору з нефіксованим робочим часом в Україні та його прототипу zero hours contract у Великобританії, дійсно слідує, що такі два види трудових договорів вони є дуже схожими.

По-перше, стаття 27(А) Акту про трудові права Великобританії 1996 року вказує, що zero hours contract – це трудовий договір згідно з яким зобов’язання виконувати роботу виникає за умови, що роботодавець надає працівнику роботу, і немає впевненості, що будь-яка така робота буде надана працівнику. Тому роботодавець надає роботу тоді, коли просить або вимагає від працівника виконання такої роботи.

Стаття 211 КЗпП України передбачає основні ознаки трудового договору з нефіксованим робочим часом в Україні, зокрема:

  • не встановлено конкретний час виконання роботи;
  • обов’язок виконувати роботу виникає виключно у разі надання роботодавцем роботи;
  • роботодавець не гарантує, що робота буде надаватися постійно;
  • роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та погоджує з працівником режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання роботи.

По-друге, Великобританія запровадила певні обмеження щодо положень про ексклюзивність у zero hours contract. Це передбачає, що будь-яке положення такого договору є недійсним, якщо воно забороняє працівнику виконувати роботу за іншим договором або за будь-якою іншою домовленістю, або забороняє працівнику робити це без згоди роботодавця. Таким чином, законодавець намагається запобігти ситуації, коли zero hours contract вимушено буде єдиним способом заробітку працівника, що є не фінансово вигідно для працівника.

Вказане положення було також адаптоване й для України. З нього слідує, що роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями.

Але ми також можемо помітити певні розбіжності в законодавчому регулюванні в Україні та Великобританії. Наприклад, КЗпП України встановлює чітке обмеження на кількість договорів з нефіксованим робочим часом, які можуть укладатися роботодавцем. Зокрема, за загальним правилом, такі договори не можуть перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів, але якщо у роботодавця працює менше ніж 10 працівників, то допустимо укладати лише один договір з нефіксованим робочим часом. Великобританія подібних обмежень не встановлює, а кількість zero hours contract серед роботодавців лише зростає.

Прослідковуються також й інші відмінності, які загалом можливо об’єднати твердженням про те, що в Україні це питання є дещо зарегульованим з огляду на чутливість сфери зайнятості та тенденцію до захисту працівника. Зокрема, з аналізу КЗпП України ми можемо помітити те, що встановлюються вимоги до змісту трудового договору з нефіксованим робочим часом, розроблена примірна форма такого договору, визначається обов’язок роботодавця коментувати можливість укладення з таким працівником строкового або безстрокового трудового договору тощо.