У постанові Верховного Суду у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 по справі №  914/1003/21 (https://tinyurl.com/77kkfpbw) зазначено, що заявки на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.

Обставини справи

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилався на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», якою регламентовано головні реквізити подання електронного документа, зокрема електронний підпис, відсутність якого виключає можливість вважати електронний документ оригінальним, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.

Скаржник вважав, що оскільки матеріали електронного листування (скріншоти), надані позивачем як докази на підтвердження надіслання відповідачу заявок від 17.09.2020 № 743/16-09 та від 24.09.2020 № 752/16-09 на поставку товару на електронну адресу постачальника smfabrik@ukr.net не містять електронних підписів, тому не могли бути враховані судом апеляційної інстанції.

З цього приводу Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов’язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов’язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов’язковий реквізит електронного документа – обов’язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов’язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб’єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»). 

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис – електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов’язуються і використовуються ним як підпис.

Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Відповідно до частини першої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п’ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа – осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Відповідно до частини першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини третя-п’ята статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 договору поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до письмових заявок покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості товару в межах специфікації договору. 

Відповідно до підпункту 5.3.3 пункту 5.3 договору письмова заявка складається у двох екземплярах, один з яких направляється покупцем на електронну адресу постачальника smfabrik@ukr.net з подальшим направленням цінним листом з описом вкладення та повідомленням на поштову адресу постачальника: 79018, м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 45-А, або надається особисто уповноваженій особі постачальника, а інший екземпляр заявки залишається у покупця.

Підпунктом 5.3.4 пункту 5.3 договору визначено, що постачальник зобов’язаний підтвердити отримання письмової заявки від покупця. Підтвердженням отримання письмової заявки постачальником від покупця може бути оригінальний підпис уповноваженої особи постачальника на заявці, обмін листами між сторонами договору, поштове повідомлення з підписом уповноваженої особи постачальника.

Таким чином, умовами договору передбачено складення письмової заявки у двох примірниках. Перший примірник письмової заявки має спочатку направлятися покупцем на електронну пошту постачальника. Таке направлення відбувається надсиланням на електронну пошту електронного листа з прикріпленням до нього відсканованої (шляхом перенесення тексту та зображення з аркуша паперу в цифровий вид з подальшим збереженням на комп’ютер) чи сфотографованої (шляхом отримання електронного зображення документа за допомогою фотокамери) письмової заявки.

Надалі цей саме письмовий документ (перший примірник письмової заявки) направляється на поштову адресу постачальника: 79018, м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 45-А, або надається особисто уповноваженій особі постачальника. Другий примірник письмової заявки залишається у покупця.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем на виконання умов договору скан-копії письмових заявок від 17.09.2020 № 743/16-09 та від 24.09.2020 № 752/16-09 були надіслані на електронну пошту відповідача smfabrik@ukr.net, що підтверджуються скріншотами електронного листування.

На підтвердження направлення вказаних скан-копій письмових заявок позивач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

При цьому письмова заявка, направлена покупцем постачальником, не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», адже не має його ознак.

Звідси, оскільки заявки від 17.09.2020 № 743/16-09 та від 24.09.2020 № 752/16-09 на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.

Разом з тим у справі № 923/1379/20 суд касаційної інстанції зазначив, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа – осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

При цьому, як вбачається з постанови від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, Верховний Суд вказав, що учасники справи не заперечували факту відправлення відповідних повідомлень з електронної пошти адвоката Оганяна Г. В., відповідач заперечував факт відправлення таких повідомлень самим Оганяном Г. В., посилаючись на відсутність електронного підпису. У разі існування сумнівів щодо наявності оригіналів цих відправлень суд мав можливість витребувати у відповідача або третьої особи – Оганяна Г. В. оригінал електронного доказу.

Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи – процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов’язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Разом з тим, у справі, що розглядається, Верховний Суд у складі суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що заявки від 17.09.2020 № 743/16-09 та від 24.09.2020 № 752/16-09 на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.

Звідси підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, відсутні.

Викладеним також спростовуються доводи скаржника, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки щодо застосування норм статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19, від 15.04.2021 у справі № 910/8554/20, оскільки у вказаних справах вирішувалося питання щодо належності та допустимості доказів у вигляді електронних документів та відповідно наявності чи відсутності електронного підпису, який є обов’язковим реквізитом такого електронного документа.

Джерело: «Оцінка допустимості електронних доказів та причини їх відхилення в огляді судової практики»/посібник Тетяни Рабко. https://tinyurl.com/3naash8a