У листопаді 2019 року жінка звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка щодо позбавлення його батьківських прав стосовно їх малолітнього сина.
Позов обґрунтований тим, що Відповідач не бере участі у житті сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток. Окремі декілька зустрічей мали вкрай негативні наслідки для психоемоційного стану дитини та останній не бажає спілкуватися та бачитися з батьком. Зустрічі з батьком пригнічують його та змушують страждати.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено та позбавлено батьківських прав.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову в позові.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши думку дитини, керувався тим, що згідно з висновком психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30 дитина залучена у конфлікт між батьками, у своєму ставленні до батька орієнтується на матір та її родину, під час зустрічей зі спеціалістом ОСОБА_3 неодноразово розповідав факти про батька, які йому відомі зі слів матері чи інших дорослих.
Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
У свою чергу Верховний Суд звернув увагу на деякі особливості.
Зокрема, судом було зазначено, що не було встановлено будь-якої реальної загрози від відповідача як батька благополуччю його сина, водночас лише сам факт образи, або емоційного несприйняття батька дитиною із серпня 2019 року, що стало наслідком конфліктів між сторонами у справі та, зокрема, впливу думки матері на сприйняття сином батька (встановлено психологом), не може бути підставою для позбавлення батька батьківських прав. Проте це вказує на необхідність налагодження стосунків між сином і батьком, та за можливості застосування сімейної медіації, що роз`яснив сторонам суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд зауважив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.
Самі по собі встановлені судами фактів, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька, що пов`язана, зокрема з об`єктивними обставинами (робота за кордоном) та перешкодами, які чинила позивачка (намагання заборонити будь-які контакти із сином шляхом встановлення заборонного припису) з урахуванням наведеного вище не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «кращим батьком/матір`ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.
Таким чином суд відхилив касаційну скаргу та залишив постанову апеляційної інстанції в силі.