Постанова Верховного Суду від 16.02.2022 р. у справі № 591/4938/18 (провадження № 61-5894св20) про звільнення за угодою сторін під впливом психологічного тиску

Обставини справи. З 19 січня 2012 року позивач працював на посаді головного юрисконсульта АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Наказом № 52-п від 07 травня 2018 року йому надано 70 днів невикористаної щорічної відпустки з 10 травня 2018 року та звільнено з посади головного юрисконсульта за угодою сторін з 20 липня 2018 року.

Вважав, що його звільнення проведено відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, так як заява від 07 травня 2018 року про надання відпустки з наступним звільненням за угодою сторін складена ним при відсутності його власного внутрішнього волевиявлення під впливом психологічного тиску зі сторони посадових осіб відповідача. Вказував, що 19 липня 2018 року він звертався до відповідача з письмовою заявою, у якій просив анулювати попередню домовленість щодо припинення трудового договору за угодою сторін, проте така залишена без задоволення.

Позиція Верховного Суду. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін до припинення договору за угодою сторін; і була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Установлено, що 08 травня 2018 року позивач подав відповідачу заяву про надання йому відпустки з наступним звільненням за угодою сторін в останній день відпустки (20 липня 2018 року). Відповідач надав свою згоду на таке звільнення шляхом видачі відповідного наказу.

Отже, сторонами була досягнута домовленість на припинення договору за угодою сторін з 20 липня 2018 року.

Верховний Суд не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заява про звільнення від 08 травня 2018 року написана позивачем під впливом психологічного тиску зі сторони відповідача, з огляду на таке.

Вирішуючи спір, суди виходили з того, що вказані обставини підтверджуються оголошенням позивачу догани напередодні звільнення та показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

З показань свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 убачається, що останні не були присутні під час написання позивачем заяви на звільнення, обставини, які вони повідомляли, ґрунтуються на повідомленнях самого позивача та директора філії ОСОБА_7 , які не були допитані як свідки під час розгляду цієї справи, а отже показання цих свідків не можуть бути визнані належними та допустимими доказами.

Також не може вважатися тиском на звільнення оголошення позивачу наказом від 27 квітня 2018 року догани за неналежне виконання ним трудових обов`язків, оскільки такі дії відповідача відповідають положенням статті 147 КЗпП України. Позивач наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності не оскаржував, у наданих перед застосуванням цього стягнення письмових поясненнях від 27 квітня 2018 року про психологічний тиск на нього не зазначав.

За викладених обставин, оскільки позивач власноручно написав заяву про звільнення за угодою сторін з 20 липня 2018 року й не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на нього тиску зі сторони відповідача, згоди на анулювання угоди про припинення трудового договору від відповідача не отримав, відсутні підстави вважати, що його звільнення з підстав, передбачених частиною першою статті 36 КЗпП України, проведено з порушенням вимог трудового законодавства.

При цьому Верховний Суд враховує, що трудовий договір з позивачем припинений за угодою сторін, що не є звільненням з ініціативи роботодавця, а тому не вимагає обов`язкової попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на таке звільнення.