Постанова Верховного Суду від 07.02.2022 р. у справі № 759/1933/20 (провадження № 61-11175св21) за позовом провідного юрисконсульта до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравтосервіс» про стягнення заборгованості заробітної плати, суми індексації заробітної плати, компенсації втрати частини доходу у зв`язку із його несвоєчасною виплатою, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.
Обставини справи: Працівник звільняється за власним бажанням на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України. На день звільнення УДП «Укрінтеравтосервіс» заборгувало заробітну плату в сумі 177 886,93 грн. Оскільки на письмову вимогу колишнього працівника провести повний розрахунок УДП «Укрінтеравтосервіс» належним чином не відреагувало, було подано позов до суду про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 177 886,93 грн, суму індексації заробітної плати, компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із його несвоєчасною виплатою в сумі 18 891,05 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за 305 робочих днів в сумі 703 406,25 грн.
Позиція Верховного Суду. Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу заробітної плати при звільненні суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме — виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Критерії оцінки розумності, справедливості та пропорційності сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
— розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
— період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
— ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
— інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Однак, як встановлено матеріалами справи, позивач своєчасно звернувся до роботодавця, а роботодавець не здійснював жодних розрахунків. Доводи касаційної скарги щодо неспівмірності заявленої до стягнення суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні з розміром заборгованості саме по заробітній платі є необґрунтованими, оскільки відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідача фактично сприяло збільшенню середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивача, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, обчислюється по день ухвалення рішення у такій справі.
Огляд судової практики підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ