Постанова Верховного Суду від 27.04.2022 р. у справі № 185/1908/18 (провадження № 61-8409св21)

Обставини справи. Позов мотивований тим, що на початку січня 2016 року відповідачем запропоновано працевлаштування на посаду юрисконсульта до відділу юридичного менеджменту ПАТ «Южніігіпрогаз». Однак, замість трудового договору відповідач запропонував на час проходження випробувального строку укласти договір підряду, по закінченню якого буде оформлено трудові стосунки з позивачем, на що в умовах військових дій в регіоні та відсутності робочих місць позивач надав згоду.

Після проходження співбесіди 22 лютого 2016 року позивач приступив до виконання роботи. Позивачу було надано окреме робоче місце (кабінет № 218), комп`ютер, електронну перепустку для входу до будівлі, закріплено внутрішній робочий телефон (2-60), канцелярські приналежності, ознайомлено з вимогами нормативно-правових актів діючих на підприємстві, присвоєно табельний номер (№ 4206), за яким нараховувалась заробітна плата, встановлено режим повного робочого часу при п`ятиденному робочому тижні, встановлено режим щоденного відпочинку для відпочинку та прийому їжі. У перший робочий день з позивачем укладений договір підряду на виконання робіт № б/н від 22 лютого 2016 року строком дії з 22 лютого 2016 року по 31 березня 2016 року. За спливом терміну дії вказаного договору, з ним укладений аналогічний договір з терміном дії протягом календарного місяця.

У період роботи в ПАТ «Южніігіпрогаз» протягом періоду з 22 лютого 2016 року по 01 грудня 2017 року на початку кожного місяця з ним укладалися договори підряду зі строком дії календарний місяць. Від укладання трудового договору за твердженням позивача, відповідач кожного місяця ухилявся під вигаданими приводами та віднесення укладання останнього на місяць пізніше.

Позиція суду. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 насамперед просив визнати недійсними (удаваними правочинами) договори підряду на виконання робіт, кваліфікувати правовідносини, які склалися, трудовими, інші позовні вимоги є похідними. Питання визнання договорів недійсними (удаваними), дійсно врегульовані нормами Цивільного кодексу України.

В той же час відповідно до частини другої статті 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Суди першої та апеляційної інстанції за результатами розгляду цивільної справи дійшли висновку, що між сторонами склалися трудові правовідносини, тобто були укладені трудові договори (в цій частині судові рішення не оскаржені).

Отже відносини сторін регулюються нормами КЗпП України. Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є Цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статті 257 ЦК України встановлює загальний строк позовної давності — три роки.

Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин. Згідно з статтею 233 КЗпП України визначає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Приймаючи до уваги те, що позивач звернувся до суду з позовом 14 березня 2018 року, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що строк звернення до суду з вимогами про визнання правовідносин трудовими пропущений та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині; вимоги щодо зобов`язання внести запис до трудової книжки та стягнення заробітної плати, різниці в середній заробітній платі є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

Огляд судової практики підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ