У випадку смерті військовослужбовця, чи може його дружина в інтересах неповнолітніх дітей стягнути аліменти з в/ч?
Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2024 р. у справі №560/16370/23 (адміністративне провадження № К/990/23746/24) підготувала Вікторія Поліщук, керівниця Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ
Поліщук Вікторія
07.11.2024

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2024 р. у справі №560/16370/23 (адміністративне провадження № К/990/23746/24) щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо невиплати заборгованості зі сплати аліментів його малолітнім дітям

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, зокрема, просила зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (у якій станом на день загибелі проходив військову службу ОСОБА_1 ) виплатити заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 33 359 грн, що виникла у зв`язку з невиконанням судового рішення.

У обґрунтування такої позовної вимоги вказувала на те що, діючи в інтересах малолітніх дітей, звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про сплату заборгованості по аліментам, на що, за її словами, отримала відмову в усному порядку.

Рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_1 ухвалено в порядку цивільного судочинства, відкрито виконавче провадження та винесено постанову про звернення стягнення у порядку виконання судового рішення, відповідно процесуальні питання щодо виконання такого судового рішення вирішуються відповідним судом (цивільної юрисдикції).

Слід врахувати те, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом, і такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.



Статтею 20 ЦПК України визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Частина шоста статті 21 КАС України також встановлює правило, відповідно до якого не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, процесуальний закон встановив правило підсудності справ про стягнення (виплату) заборгованості зі сплати аліментів на виконання судового рішення та щодо розміру такої заборгованості.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначав про те, що, на його думку спір, який є предметом розгляду у цій справі, не належить до публічно-правових спорів, визначених частиною першою статті 19 КАС України, у зв`язку з чим на цю справу не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Оскільки така справа виникла з сімейних правовідносин, то має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки висловленій представником відповідача позиції щодо порушення предметної юрисдикції у частині позовних вимог та ухвалив рішення щодо всіх заявлених у позовній заяві вимог.

У касаційній скарзі відповідач не погоджувався з тим, що суди розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, вказуючи на те, що спір між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 щодо невиплати заборгованості по аліментам законному представнику малолітніх дітей не належить до публічно-правових спорів, визначених частиною першою статті 19 КАС України, у зв`язку з чим на справу в цій частині не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України обумовлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Вирішуючи спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися та враховували вимоги статті 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення (про стягнення аліментів на користь неповнолітніх дітей), проте не звернули увагу та не надали оцінку правильності звернення позивача до адміністративного суду з кількома вимогами, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на те, що частину позовних вимог (а саме зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити законному представнику малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 33 359 грн) не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а суди першої та апеляційної інстанції помилково ухвалили в цій частині рішення, Верховний Суд прийшов до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121974279