Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.07.2023 у справі № 755/7916/19 (провадження № 61-9271св22) про встановлення фактів дискримінації у сфері праці за ознакою інвалідності та стягнення завданої майнової та моральної шкоди

Обставини справи. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є особою з інвалідністю першої групи по зору та з березня 2015 року працювала у Київському обласному центрі зайнятості на посаді провідного юрисконсульта.

Вказувала на те, що внаслідок дій та бездіяльності Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості, який є правонаступником Державної служби зайнятості (Центральний апарат), на її робочому місці відбулась її дискримінація як особи з інвалідністю, внаслідок чого порушено положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права осіб з інвалідністю, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Зазначала, що фактами дискримінації щодо неї, які мали місце, є:

1)у порівнянні з іншими, встановлення меншого рівня винагороди за працю рівної цінності (порушення пункту «b» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю);

2)непристосування робочого місця особі з інвалідністю (порушення пункту «і» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю;

3)позбавлення можливості реалізувати трудові права порівняно з іншими (порушення пункту «с» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю).

Так, порушення пункту «b» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю відбувалось шляхом зменшення заробітної плати, позбавлення премії.

Вказувала на те, що згідно з наказом Київського обласного центу зайнятості від 18 травня 2018 року № 232-к за системне порушення трудової дисципліни до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, а також її позбавлено місячної премії за травень 2018 року. Підставами для застосування до неї дисциплінарного стягнення стали службові записки начальника юридично-договірного відділу та акти відсутності на робочому місці.

Зазначала, що вона була відсутня на робочому місці із поважних причин, оскільки перебувала у лікаря. При цьому вона неодноразово повідомляла роботодавця про те, що згідно з рекомендаціями МСЕК від 25 липня 2017 року № 31/15 їй рекомендований ненормований робочий день, з неповним обсягом роботи, проте наказ про відповідний графік робочого дня не видавався та роботодавець безпідставно позбавив її премії за травень 2018 року, що є дискримінацією у порівнянні з іншими робітниками відповідача.

Порушення пункту «і» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб  з інвалідністю полягає у непристосуванні робочого місця особі з інвалідністю, а саме: не підключення інтернету та комп’ютерних програм для незрячих людей, які дозволяють розпізнавати тексти печатних документів, озвучувати тексти документів та інформації в електронному вигляді. Відповідачем проігноровано вимоги індивідуальної програми реабілітації від 24 травня 2018 року № 655.

Порушення пункту «с» частини першої статті 24 Конвенції про права осіб з інвалідністю щодо можливості реалізувати трудові права порівняно з іншими, полягає у необґрунтованому звільненні.

Вказувала, що внаслідок дискримінаційних дій, вона була звільнена з роботи 27 серпня 2018 року та вважала, що має право на отримання компенсації завданої їй майнової шкоди за період з 01 травня по 30 квітня 2019 року, яка розрахована, виходячи із розміру середньомісячного заробітку, та становить 75 711,04 грн.

Також вказувала на те, що внаслідок дискримінаційних дій їй завдана моральна шкода, яку оцінює у 100 000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати факт дискримінації у сфері праці за ознакою її інвалідності з боку Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості, солідарно стягнути з Київського обласного центру зайнятості та Державної служби зайнятості (Центральний апарат) на її користь завдану майнову шкоду у розмірі 75 711,04 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Обґрунтування Суду. В Індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 944 та в довідці до акту огляду МСЕК № 810650 не зазначено про необхідність створення роботодавцем для ОСОБА_1 спеціального робочого місця, тому порушення чинного законодавства Київським обласним центром зайнятості при проведенні перевірки не виявлено.

Згідно зі статтею 172 КЗпП України особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. У разі, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов’язаний встановити йому неповний робочий час на основі статті 172 КЗпП України. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.

Листом Київського обласного центру зайнятості від 23 серпня 2017 року № 2367/09/9-17 Київський обласний цент зайнятості не заперечує щодо розгляду можливості переведення ОСОБА_1 на умови гнучкого графіку роботи з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу згідно зі статтею 56 КЗпП України, разом з тим заява про переведення на робочий графік                з відповідною оплатою згідно зі статтею 56 КЗпП України позивачем не подавалась. 

Згідно з чинним законодавством України основним інструментом захисту і доведення факту дискримінації, зокрема у сфері трудових правовідносин, залишається суд, а обов’язок доказування залишається за постраждалим. 

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/ytsf5nf4

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі № 580/4680/23 (провадження № К/990/3653/24) щодо звільнення з військової служби

Обставини справи. На обґрунтування позову позивач зазначив, що згідно з наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 березня 2022 року № 132-ос зараховано до списків особового складу рядового ОСОБА_1, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2.

При цьому згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААА № 534754 від 01 грудня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно.

Стверджує, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 19 квітня 2023 року, актовий запис № 609, позивач одружений з ОСОБА_2, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи безтерміново, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 10ААВ № 947232 від 26 січня 2015 року.

Вказує, що відповідачем отримано рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у зв’язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, а також нотаріально засвідчені копії додатків до цього рапорту, які підтверджують підставу для звільнення, водночас позивачу безпідставно було повідомлено про відмову у звільненні з військової служби.

Вважаючи дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Обґрунтування Суду. Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України. 

Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі – Положення № 1317).

Згідно з пунктом 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема:

для I групи – стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;

для ІІ групи – стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;

для III групи інвалідності – стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

З наведеної правової норми висновується, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту

Як указано вище, Закон № 2122-IX ухвалений з метою врегулювання спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами і хворими дітьми.

Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, Верховний Суд звертає увагу, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), такі як: у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв’язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність; у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я; у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Отже, підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов’язані) з такою підставою як: у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.

Тому відповідач, кажучи про те, що надані позивачем документи не підтверджують необхідність догляду за його дружиною, яка має ІІІ групу інвалідності, підміняє одну підставу звільнення, передбачену підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними.

У справі ж, що розглядається, позивач не звертався до відповідача з рапортом про звільнення його з військової служби у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною.

За таких обставин варто констатувати, що наявність у позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.

Докладніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/5cbs228j

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 580/1291/23 (адміністративне провадження № К/990/42327/23) щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку з установленням інвалідності

Обставини справи. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відмова відповідача у виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв’язку з установленням йому інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням служби в поліції з мотивів того, що з моменту звільнення до моменту встановлення групи інвалідності пройшло більше шести місяців, є протиправною, оскільки встановлення інвалідності у строк понад шість місяців було обумовлене об’єктивними та незалежними від нього причинами, а саме: 1) видачею відповідачем направлення на медико-соціальну експертну комісію лише через 14 днів з дати звільнення позивача зі служби в поліцій; 2) обмеженнями, які запроваджені через встановлення на території України воєнного стану.

Обґрунтування Суду. Право на отримання  одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності поліцейського свідчить про те, що воно (право на отримання  одноразової грошової допомоги) виникає виключно за обов’язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво), пов’язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов’язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а, від 01.11.2018 у справі № 822/3788/17, від 23.11.2018 у справах № 822/962/18, №822/1872/18, від 22.01.2019 у справі № 2340/2663/18, від 15.04.2019 у справі № 823/1798/18, від 05.02.2020 у справі № 810/836/18, від 23.04.2020 у справі № 822/999/18.

Дату встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках законодавець пов’язує із днем надходження до комісії документів, зазначених у пункті 3 Положення  про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317. 

Відтак, для правильного вирішення спору у цій справі необхідно встановити день надходження до комісії документів, а саме направлення відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров’я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів, який і є датою  встановлення інвалідності в силу вимог пункту 8 Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317; довідка до акта МСЕК та виписка з акта огляду МСЕК не містять інформацію про дату встановлення  інвалідності,  оскільки згідно із Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 30.07.2012  № 577 в них зазначаються, зокрема, дата огляду та дата чергового переогляду особи з інвалідністю у МСЕК.

Проте, цієї дати (дати надходження до МСЕК документів) суди попередніх інстанцій не встановили, що вказує на передчасність їх висновків у справі про часткове задоволення  позовних вимог, оскільки дата надходження документів до МСЕК, дата огляду особи та дата видачі довідки можуть не співпадати.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/2sp7356s

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.05.2024 у справі № 200/5032/20-а (адміністративне провадження № К/9901/803/21) щодо пенсійної справи за інвалідністю

Обставини справи. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати протиправною бездіяльність та зобов’язати здійснити розрахунок, нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 26.06.2018 по 30.04.2020; визнати протиправним та скасувати рішення від 05.12.2019; зобов’язати виплатити заборгованість з пенсії за період з 01.02.2015 по 31.03.2015 в сумі 5132,98 грн; визнати протиправною бездіяльність щодо тривалого взяття на облік попередньо закритої пенсійної справи за інвалідністю за заявою від 20.02.2018 з неправомірним примусовим поданням заяви від 23.03.2018 № 1455 про одне й теж саме взяття на облік пенсійної справи; зобов’язати розрахувати та відшкодувати майнову шкоду, завдану неправомірно тривалим взяттям на облік попередньо закритої пенсійної справи за інвалідністю в еквіваленті сумарної складової пенсійних виплат з 20.02.2018 по 25.06.2018.

Обґрунтування Суду. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо тривалого взяття на облік попередньо закритої пенсійної справи за інвалідністю, зобов’язання розрахувати та відшкодувати майнову шкоду, колегія суддів зазначає таке.

У справі, що розглядається, позивач вважає, що внаслідок тривалого невзяття на облік Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області попередньо закритої пенсійної справи йому завдано майнову шкоду у вигляді недоотриманих сум пенсії за період з 20.02.2018 по 25.06.2018.

Завдану шкоду позивач пов’язує з несвоєчасною постановкою на облік в Управління, у зв’язку із чим ОСОБА_1 не зміг реалізувати право на призначення пенсії за віком з 20.02.2018.

Судом апеляційної інстанції із інформації, зазначеної у довідці Селидовського ОУПФУ від 20.02.2018, встановлено, що 20.02.2018 позивачем подано пакет документів для запиту пенсійної справи для взяття його на облік.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано констатував, що матеріалами справи спростовується твердження позивача про звернення 20.02.2018 до відповідача із заявою про призначення пенсії, оскільки 20.02.2018 позивач звернувся лише із заявою про запит його пенсійної справи.

За наслідками цього звернення, пенсійну справу ОСОБА_1 було взято на облік Селидовського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з урахуванням заборгованості за лютий та березень 2015 року в сумі 5132,98 грн.

26.06.2018 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте 25.09.2018 отримав відмову, яка була оскаржена в судовому порядку (справа № 200/2820/19-а).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 у справі №200/12417/19-а, яке набрало законної сили 06.03.2020, задоволено позов ОСОБА_1 до Селидовського ОУПФУ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії:

·визнано протиправним та скасовано рішення Селидовського ОУПФУ № 1818 від 13.08.2019 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії;

·зобов’язано Селидовське ОУПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.06.2018 № 3084 про призначення пенсії за віком, з урахуванням наданих до заяви документів.

На виконання судового рішення у справі № 200/12417/19-а Управлінням повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 26.06.2018 № 3084 та призначено пенсію за віком.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у цьому випадку відсутні підстави вважати, що наявні підстави для відшкодування позивачу шкоди, завданої неправомірними діями відповідача.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/2k2xyk87

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.06.2023 р. у справі № П/320/221/20 (адміністративне провадження № К/9901/20025/20) щодо перерахунку пенсії

Обставини справи. Відповідно до довідки начальника цивільної оборони, 1-го заступника голови правління ВАТ АТП – 13255 від 29 лютого 2008 року №67, ОСОБА_1 працював у Кагарлицькому автопідприємстві 11032 на посаді водія вантажного автомобіля та наказом від 13 квітня 1985 року №31-к зарахований у штат автоколони військового типу 2254.

Згідно з довідкою Управління з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації № 01-08/140 від 18 лютого 2008 року, ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування служби цивільної оброни Кагарлицького району від АТП 11032. У період з 7 по 20 липня 1986 року був залучений до перевезення будівельних матеріалів зі станції Тетерів до м. Чорнобиль.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_1, яке 28 березня 2019 року видане Київською обласною державною адміністрацією.

Згідно з довідкою обласної спеціалізованої МСЕК серія КИО-І №304528 від 3 грудня 2007 року, ОСОБА_1 з 3 грудня 2007 року присвоєно довічно другу групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 серпня 2008 року, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення м. Кагарлик, позивач має статус інваліда війни другої групи, що дає йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.

З 11 вересня 2003 року позивач знаходиться на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-XII.

5 грудня 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про перерахунок пенсії від 18 червня 2018 року, у якій просив здійснити йому з 1 червня 2019 року перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, відповідно до частини третьої статті 59 Закону № 796-XII.

ГУ ПФУ у Київській області, листом від 10 грудня 2019 року № 2390/Ш-01, повідомило позивача про те, що оскільки він не належить до категорії військовослужбовців, підстав для виплати йому пенсії, виходячи з положень статті 59 Закону № 796-XII, немає.

Обґрунтування Суду.  З 1 жовтня 2017 року редакція частини третьої статті 59 Закону № 796-XII була змінена Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі – Закон №2148-VIII) та з того часу регулювала, що «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб – з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».

Отже, Законом № 2148-VIII розширено перелік категорій осіб, які мають право на отримання пенсії, обчисленої з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, а також змінена підстава обрахунку: замість «з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження» на «з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року».

Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону № 796-XII, згідно з яким пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986- 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, врегульований Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі – Порядок №1210).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 року № 851 були внесені зміни до Порядку № 1210, згідно з якими цей Порядок доповнювався пунктом 91 такого змісту: «За бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».

Конституційний Суд України (далі – КСУ) у своєму Рішенні від 25 квітня 2019 року №1-р (ІІ)/2019 наголосив, що запровадження Законом № 2148-VIII змінених умов та порядку обчислення пенсії по інвалідності для такої категорії осіб, як військовослужбовців дійсної строкової служби, передбачених частиною третьою статті 59 Закону № 796-XII, призвели до дискримінації рівнів соціального захисту різних категорій військовослужбовців. Для усунення цієї дискримінації КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю. 

У Рішенні КСУ наголошується на тому, що закріплений у Конституції України обов’язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.

Суд наголосив, що держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків з конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

КСУ відзначив, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону №796-XII та обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим, порівняно з іншими категоріями військовослужбовців, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.

Також КСУ підкреслив, що військовослужбовці, які постраждали під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при виконанні військового обов`язку, мають різний рівень соціального забезпечення. Такий підхід законодавця до визначення рівня соціального забезпечення вказаних категорій осіб не відповідає принципу справедливості та є порушенням конституційного принципу рівності.

На переконання КСУ, законодавець не забезпечив певні категорії військовослужбовців, які виконують конституційно значущі функції щодо захисту Вітчизни, особливими умовами соціального захисту, обсяг яких має передбачати гідні умови їх життя й повне відшкодування заподіяної шкоди, чим порушив сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня їх соціального захисту. 

Залучення особи під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС до формувань Цивільної оборони, у тому числі і невоєнізованих, не свідчить про проходження особою військової служби у цей період.

Водночас Верховний Суд жодним чином не заперечує однакову шкідливу дію на здоров`я різної категорії осіб, які в межах тридцятикілометрової зони брали участь у ліквідації наслідків аварії та пережили більш-менш однакову травмувальну дію радіації на їхнє здоров`я.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/2s37ku95