Рішення ЄСПЛ від 05.12.2023 р. у справі ŢÎMPĂU v. ROMANIA щодо звільнення вчителя у зв’язку з дисциплінарним правопорушенням

Обставини справи

Заявниця протягом двадцяти років була вчителькою православної релігії в середній державній школі в м. Кампулунг Молдовенеск.

18 лютого 2015 року заявниця отримала найвищу професійну категорію, доступну для вчителя середньої школи, і набрала найвищий можливий бал. Її оцінювала комісія, що складалася з двох університетських професорів богослов’я та Г.Х., місцевого інспектора шкіл з питань релігійного навчання («інспектор») Г. Х. був одночасно і священником, і професором богослов’я.

У звіті про атестацію, підготовленому вищезгаданою комісією того ж дня, було зроблено висновок, що заявниця планувала й здійснювала свою професійну діяльність відповідно до національної навчальної програми й довела, що вона дуже добре знала предмет, який викладала. У звіті зазначалося, що комісія зробила свої висновки як на основі вивчення шкільних документів, так і на основі обговорень, які вона провела з керівництвом школи та членами батьківського комітету.

У звіті також зазначалося, що директор школи, який виступав від імені керівної ради школи, мав позитивні відгуки про викладацьку та позакласну діяльність заявника. У звіті зазначалося, що ефективна комунікація між заявницею та її учнями відображала любов та увагу заявниці до своїх учнів. Батьки учнів були задоволені методами викладання заявниці, які підвищували інтерес учнів до предмета та заохочували їх до активної участі під час уроків.

12 та 20 березня 2015 року директор школи заявника повідомив інспектору, що 12 листопада 2014 року Конституційний Суд виніс рішення, яке набрало чинності 9 березня 2015 року, і яке надало батькам право вибору, записувати чи не записувати своїх дітей до класу релігієзнавства. Директор школи заявив, що після того, як рішення Конституційного Суду набуло чинності, лише 93 з 402 учнів школи вирішили записатися до класу релігієзнавства. Директор також заявив, що батьки, які відмовилися записати своїх дітей до класу релігієзнавства, заявили, що вони хотіли б записати своїх дітей до цього класу, але тільки за умови, що його не викладатиме заявниця.

Далі директор школи стверджував, що заявниця позначила тих учнів, які не були зараховані до класу релігієзнавства, як відсутніх у шкільному журналі. Така практика заявниці була оскаржена батьками. Водночас школа не отримала жодних інструкцій щодо того, що учні, які відмовилися від відвідування уроку релігієзнавства, повинні були робити під час проведення уроку, і які перспективи заявниці в школі.

Директор школи стверджував, що заявниця звернулася до педагогічної ради з проханням гарантувати, що вона зможе викладати принаймні половину уроків, починаючи з 2015/16 навчального року, але педагогічна рада не мала повноважень задовольнити таке прохання.

Також директор заявив, що атмосфера в школі стала напруженою, і попросив інспектора призначити групу для відвідування школи, вивчення ситуації та вжиття відповідних заходів.

1 квітня 2015 року група з трьох інспекторів, до складу якої входив Г. Х., відвідала школу та обговорила ситуацію заявника з батьками деяких учнів і директором школи. Згідно зі звітом про ці обговорення, який було складено того ж дня, деякі з присутніх батьків хотіли, щоб заявницю замінили на іншого вчителя релігії через її нібито неналежну та образливу поведінку під час уроків.

Того ж дня та повторно 7 квітня 2015 року голова батьківського комітету та батьківської асоціації поскаржився інспектору від свого імені та від імені інших батьків на поведінку та дії заявниці щодо учнів, які відмовилися відвідувати урок релігієзнавства.

6 квітня 2015 року інспектор звернувся до директора школи з проханням доручити керівній раді школи розглянути питання про те, чи заявниця порушувала етику й дисциплінарні правила школи, та вжити відповідних заходів реагування.

15 травня 2015 року інспектор надіслав частину інформації разом з іншою подібною інформацією про професійну діяльність заявника з 1997 по 2015 рік до Сучавської та Редеуцької архієпархії («Архієпархія») і попросив Архієпархію розглянути питання про те, чи може бути збережено дозвіл (binecuvântarea), наданий заявнику православним архієпископом Сучавським і Редеуцьким («Архієпископ») на роботу викладача православної релігії.

19 травня 2015 року у відповідь на вищезазначене листування Архієпископ повідомив Інспекцію, що він вирішив відкликати дозвіл (binecuvântarea), який він надав заявнику на роботу вчителем православної релігії в школах Сучавського повіту. Він попросив Інспекцію та школу виконати його рішення.

Архієпископ зазначив, що причини його рішення ґрунтуються на тому, що протягом двадцяти років своєї діяльності заявниця не змогла професійно проводити свої заняття, інтегруватися та підтвердити, що вона є справжнім проповідником Слова Божого. Крім того, її поведінка та взаємодія з батьками, учнями та іншими вчителями викликала лише невдоволення.

Також встановлено, що в липні 1997 року заявниця порушила закон про освіту і протокол, підписаний між Православною Церквою і Міністерством національної освіти (Ministerul Educaţiei Naţionale – «Міністерство»), який на той час був чинним. Зокрема, вона взяла участь у конкурсному іспиті на заміщення посади (concurs de titularizare) викладача релігії, попри те, що Ясський факультет православного богослов’я повідомив Інспекцію, що заявниця не має права на заміщення посади.

Архієпископ також зазначив, що з 2012 по 2014 рік приблизно 100 батьків забрали своїх дітей з класу, який викладав заявник на початку навчального року, але згодом вони дозволили своїм дітям відвідувати цей клас, коли заявника тимчасово замінив інший вчитель. Крім того, після рішення Конституційного Суду батьки кількох учнів повідомили Інспекцію в період з 12 березня по 7 квітня 2015 року про те, що вони не будуть віддавати своїх дітей до класу, в якому викладає заявник, і попросили надати їм іншого вчителя.

Нарешті Архієпископ зазначив, що 7 квітня 2015 року заявниця написала листа Міністру освіти, Інспекції та інспектору, в якому звинуватила директора своєї школи в тому, що він не допомагає їй заохочувати батьків записувати своїх дітей на уроки релігієзнавства.

10 червня 2015 року Інспекція повідомила школу про те, що 19 травня Архієпископ відкликав свою підтримку заявника. Крім того, Інспекція попросила школу розірвати трудовий договір із заявницею протягом п’яти робочих днів.

Рішенням від тієї ж дати директор школи розірвав трудовий договір із заявницею з 11 червня 2015 року, зазначивши, що її трудові відносини були припинені автоматично внаслідок рішення Архієпископа.

Позиція ЄСПЛ

Суд визнав, що рішення про звільнення заявниці становило санкцію, яка спричинила дуже серйозні наслідки для її приватного життя.

Проте, Суд зазначає, що санкція була застосована з причин, які у разі їх доведення, як зазначила сама заявниця, могли б спричинити дисциплінарну відповідальність будь-якого вчителя, незалежно від предмета, який він викладав. До того ж, Суд зауважив, що роботодавець заявниці не просто виконав рішення архієпископа, а й розглянув можливість надання заявниці іншої посади в школі.

Крім того, на відміну від інших випадків, коли працівник, звільнений церковним роботодавцем, має обмежені можливості знайти іншу роботу, зокрема, через панівне становище роботодавця у вказаному секторі діяльності і його переваги відступів від звичайного законодавства, або коли звільнений працівник має специфічну кваліфікацію, яка ускладнює, якщо не унеможливлює, пошук нової роботи поза Церквою-роботодавцем, у випадку з цією заявницею це не так. Вона могла шукати іншу відповідну роботу в системі освіти на основі своєї кваліфікації в галузі філософії – можливість, абсолютно не пов’язана з особливою домовленістю між державою і Православною Церквою про викладання православної релігії.

Суд також вважає доречним у цьому зв’язку, що заявниця не була залучена до звичайного дисциплінарного провадження, порушеного проти неї роботодавцем, і що припинення її трудових відносин не ґрунтувалося на причинах, які стосувалися особи працівника, як вони визначені відповідними нормами трудового права, що в кінцевому підсумку могло б спричинити втрату нею допомоги по безробіттю. Дійсно, заявниця не стверджувала, що її звільнення з роботи перешкоджало їй отримувати допомогу по безробіттю. До того ж, вона не стверджувала і не надала жодних доказів того, що будь-які спроби, які вона могла зробити у зв’язку з цим, були відхилені державою.

Суд також враховує той факт, що рішення архієпископа відкликати свою рекомендацію та подальше звільнення заявниці очевидно було прийнято після численних контактів між заявницею, Інспекцією, директором її школи, інспектором та Архієпархією. Очевидно, вони відбулися через занепокоєння професійною діяльністю та поведінкою заявниці, що викликало розчарування й напругу, спрямовану на заявницю, як у школі, так і на рівні релігійної влади. Ця напруженість і розчарування врешті-решт переросли в очах Церкви в сумніви щодо придатності заявниці виконувати роль вчителя релігії, що, в свою чергу, призвело до її звільнення.

Отже, на думку Суду, не можна стверджувати, що наслідки рішення про розірвання контракту із заявницею були надмірними за обставин цієї справи.

У світлі вищевикладеного Суд вважає, що національні суди взяли до уваги всі відповідні фактори, і що вони зважили інтереси, поставлені на карту, в межах, покладених на них необхідністю поважати автономію Православної Церкви. Зроблені таким чином висновки не видаються Суду необґрунтованими, особливо у світлі того факту, що заявниця знала або повинна була знати, приймаючи завдання викладати православну релігію, про потенційні наслідки підвищеного обов’язку лояльності по відношенню до Православної Церкви, яким вона таким чином стала пов’язана, з метою, зокрема, збереження довіри до її вчення.

Детальніше з текстом рішення ЄСПЛ можна ознайомитися за покликанням: http://tinyurl.com/3w8kw7p3

Зареєструватися на вебінари лектора:

• Робота адвоката з військовим обліком. http://tinyurl.com/2hae3xyf
• Аналіз судової практики за 2023 рік з питань соціального захисту військовослужбовців. http://tinyurl.com/2k4593p2