Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.11.2024 р. у справі №240/23909/23 (адміністративне провадження №К/990/29322/24) щодо допомоги на оздоровлення

Обставини справи. Відповідно до витягу із наказу військової частини від 12 липня 2023 року №195, грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік позивач не отримував.

ОСОБА_1 уважаючи протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та індексації, звернувся до суду з цим позовом.

Обґрунтуваннях Суду. Так, як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року в справі №240/26703/23, приписи пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ вказують, що ці норми встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги для оздоровлення.

Положення частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає КМУ, а право визначати порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.

Такими нормативно-правовими актами є Постанова №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу, окладу за військовим званням, включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), та Порядок №260.

Отже, за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.

За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).

У підсумку Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року в справі №240/26703/23 констатував, що делегуючи КМУ право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.

Аналогічні правові висновки сформовані Верховним Судом і у постановах від 23 вересня 2024 року в справах №240/25672/23, №240/32125/23, №240/33138/23 та №260/8841/23.

Вирішуючи питання, чи ураховується передбачена Постановою №168 додаткова винагорода до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги при звільненні, Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2024 року в справі №240/32125/23 дійшов висновку, що, обчислюючи розмір одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв правомірно.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122882895

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.11.2024 р. у справі № 380/12548/23 (адміністративне провадження № К/990/482/24) щодо ненарахування збільшеної додаткової винагороди

Водночас суди попередніх інстанцій не перевірили, чи підтверджується участь позивача у відповідних діях або заходах цією довідкою у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд зауважує, що відповідно до приписів статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» бойові дії - це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 200/3996/23, постановка бойових завдань підрозділам (елементам бойового порядку) здійснюється бойовим наказом, під час ведення бою (дій) або в інших умовах бойової обстановки - бойовим розпорядженням. Зазвичай вони доводяться до командирів підрозділів в усній формі.

У бойовому наказі вказуються: висновки з оцінювання противника; завдання, які виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій військової частини (підрозділу), а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними; бойове завдання військової частини (підрозділу) та замисел бою (дій); бойові завдання штатним і доданим підрозділам (елементам бойового порядку); норма витрат ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання; місце і час розгортання ОКП (ксП) та напрямок його переміщення, порядок передачі управління; час готовності до виконання завдання та порядок доповіді замислу старшому командиру.

У бойовому розпорядженні, зазвичай, командир указує на: стислі відомості про положення та характер дій противника; завдання, що виконуються силами і засобами старшого командира на напрямку дій підрозділів; бойове завдання підпорядкованим підрозділам; час готовності до бою (дій). За необхідності у ньому можуть бути зазначені завдання військової частини (підрозділу), сусідів та інші дані.

Бойові (попередні бойові) розпорядження і вказівки, які віддає командир усно, записуються в журнал відданих і отриманих розпоряджень, у якому відображається: дата, час і зміст розпоряджень, спосіб їх передачі або отримання, кому вони передані або повинні бути передані, від кого отримані.

Як убачається з обставин цієї справи, на підставі бойового наказу Адміністрації Держприкордонслужби України від 16.09.2022 №165 (гриф) військовослужбовці відділу прикордонної служби № НОМЕР_5 НОМЕР_4 прикордонного загону, зокрема позивач, вибули до НОМЕР_2 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_3 ) на ділянку українсько-білоруського кордону в межах Чернігівської області в оперативне підпорядкування начальника НОМЕР_2 прикордонного загону.

У період з 01.10.2022 до 31.12.2022 Чернігівська область входила до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» № 262 від 01.10.2022, № 282 від 01.11.2022, № 311 від 02.12.2022, № 1 від 02.01.2023 (постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 200/551/23).

Відповідно до рапорту від 01.11.2022 начальник відділу прикордонної служби № 2 клопотав перед першим заступником начальника загону - комендантом прикордонної комендатури швидкого реагування ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - НОМЕР_6 прикордонний загін) про виплату додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн, пропорційно з розрахунку на місяць, особовому складу відділу прикордонної служби № НОМЕР_5 НОМЕР_4 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_1 ), за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій за період з 01.10.2022 по 31.10.2022, зокрема, старшому солдату ОСОБА_1 (порядковий номер у списку 24) за період проходження служби з 01.10.2022 по 31.10.2022, кількість діб - 31. Підстава рапорту - бойове розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 30.09.2022 №601-ДСК, бойове розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 21.10.2022 №668-ДСК, бойове розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 26.10.2022 №690-ДСК, розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 28.10.2022 №699-ДСК, журнал бойових дій №53дск ст.7-14, 52-62.

Зазначений рапорт за резолюцією коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_6 прикордонного загону направлений до НОМЕР_2 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_3 ), який листом від 08.11.2022 №22/4313-22 Вих скерував рапорт до НОМЕР_4 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_1 ).

Згідно з рапортом від 01.12.2022 начальник відділу прикордонної служби № 2 клопотав перед першим заступником начальника загону - комендантом прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_6 прикордонного загону про виплату додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн, пропорційно із розрахунку на місяць, особовому складу відділу прикордонної служби № НОМЕР_5 НОМЕР_4 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_1 ), за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій за період з 01.11.2022 по 30.11.2022, зокрема, старшому солдату ОСОБА_1 (порядковий номер у списку 23) за період проходження служби з 01.11.2022 по 19.11.2022, 27.11.2022 по 30.11.2022, кількість діб - 23. Підстава рапорту - бойове розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 30.09.2022 №601-ДСК, бойове розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 21.10.2022 №668-ДСК, бойове розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 прикз від 26.10.2022 №690-ДСК, розпорядження коменданта ІНФОРМАЦІЯ_7 приказ від 28.10.2022 №699-ДСК, журнал бойових дій №53дск ст.13-20, 62-67.

Зазначений рапорт за резолюцією коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_6 прикордонного загону направлений до НОМЕР_2 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_3 ), який листом від 04.12.2022 №22/4933-22 Вих скерував рапорт до НОМЕР_4 прикордонного загону (ВЧ НОМЕР_1 ).

Роблячи висновок про недостатність наявних документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки рапортам начальника відділу прикордонної служби №2 від 01.11.2022, від 01.12.2022; викладеним у них обставинам стосовно виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 70 000,00 грн за жовтень, листопад 2022 року; підставам складання цих рапортів.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122882816

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2024 р. у справі № 120/11428/23 (адміністративне провадження № К/990/2830/24) щодо виплати додаткової винагороди

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 05 серпня 2022 року № 1501 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні захисту національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії на території Чернігівської та Сумської областей з 07 квітня 2022 по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 25 червня 2022 року.

Підставою для видачі такої довідки слугувало бойове розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02 квітня 2022 року № 56 гриф.

Суди першої й апеляційної інстанцій надали належну оцінку тим обставинам, що указана довідка видана на підставі одного із підтверджуючих документів, передбачених пунктом 3 Наказу № 164-АГ.

За таких обставин і правового регулювання суди попередніх інстанцій мотивовано виходили з того, що оформлена стосовно позивача довідка Військової частини НОМЕР_2 від 05 серпня 2022 року № 1501 підтверджує його право на виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі за вказані у ній періоди.

Невідповідність довідки від 05 серпня 2022 року № 1501 критеріям належності, достовірності та допустимості, визначених статтями 73-75 КАС України, суди попередніх інстанцій не встановили.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/12539/22, від 28 травня 2024 року у справі № 560/1200/23, від 06 червня 2024 року у справі № 200/706/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який її видав.

У вимірі спірних правовідносин суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про те, що підставою для нарахування додаткової винагороди є виключно списки за формою згідно додатку 2 до Наказу № 164-АГ, які мали направлятись військовою частиною, у відрядженні якої перебував позивач.

Так, надіслання цих списків є елементом процедури виплати додаткової винагороди, тоді як право позивача на отримання спірних сум підтверджується довідкою від 05 серпня 2022 року №1501, яка видана на підставі бойового розпорядження Адміністрації державної прикордонної служби України від 02 квітня 2022 року №56 гриф.

Зрештою порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123059637

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2024 р. у справі № 420/13987/23 (адміністративне провадження № К/990/18067/24) щодо стягнення збитків і щодо пропуску строків

Предметом спору в справі, що розглядається, є правомірність стягнення майнової шкоди, заподіяної військовослужбовцем державі в особі військової частини.

Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 13 грудня 2021 року №723 «Про результати службового розслідування» встановлено порушення ОСОБА_1 вимог законодавства, які призвели до спричинення ним державі збитків та зобов`язано помічника командира з правової роботи підготувати та направити до суду позовну заяву про відшкодування збитків.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що саме дата прийняття наказу №723 «Про результати службового розслідування» - 13 грудня 2021 року є датою початку обчислення процесуального строку для звернення до суду.

Разом з цим, визнаючи неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №818/1688/16 та від 12 грудня 2018 року у справі №804/285/16, виходив з того, що цей спір є спором щодо проходження військової (публічної) служби, а тому застосував до спірних правовідносин місячний строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Слід зазначити, що у зазначених судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, зокрема, що спори у справах щодо відшкодування державі шкоди, завданої військовослужбовцем під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовими і належать до юрисдикції адміністративних судів.

Також у цих же справах Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такі спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду зазначений спір саме пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, оскільки у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи під час перебування її на публічній службі.

У контексті спірного питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, варто зазначити, що до спірних правовідносин належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки у цьому спорі з позовом до суду звернувся саме суб`єкт владних повноважень.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 січня 2021 року у справі №140/6315/20, від 24 червня 2021 року у справі №420/4099/20, від 06 квітня 2023 року у справі №320/7204/21 та підстави для відступлення від них відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, установивши дату початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом, з якою погоджується і позивач (13 грудня 2021 року) невірно застосував норми процесуального права, а саме частину п`яту статті 122 КАС України.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123059652

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2024 р. у справі №560/16087/23 (адміністративне провадження № К/990/18423/24) щодо пропуску строків

Водночас Верховний Суд уважає, що велике навантаження, пов`язане з тим, що Військова частина НОМЕР_1 є стороною у значній кількості справ, які перебувають у провадження судів різних юрисдикцій, а тому постійно перевіряти інформацію по кожній судовій справі на предмет надходження процесуальних документів без повідомлення в підсистемі "Електронного суду" в "Електронному судовому кабінеті" фізично практично не можливо - суто суб`єктивна причина та не є обставиною, яка є об`єктивно непереборною та не залежить від волевиявлення особи, що звернулася до суду, пов`язаною з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб`єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Відповідач, що діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 560/403/22).

Ураховуючи наведене у сукупності, Верховний Суд уважає, що, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що Військова частина НОМЕР_1 не довела таких обставин, які б давали підстави для поновлення їй строку звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 560/16087/23.

Військова частина НОМЕР_1 була обізнана про наявність судового провадження у справі № 560/16087/23 й суд першої інстанції виконав процесуальний обов`язок щодо надсилання судового рішення учаснику справи (відповідачу).

З огляду на запровадження підсистем ЄСІТС «Електронний кабінет» та «Електронний суд», що забезпечують можливість направлення судом документів у справах в електронній формі шляхом їхнього надсилання до Електронного кабінету користувача (у тому числі автоматично), приписи КАС України щодо надсилання судового рішення в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення мають імперативний характер лише у випадку відсутності в учасника справи Електронного кабінету.

Отже, надіслання судового рішення в електронній формі до Електронного кабінету Військовій частині НОМЕР_1 - належний, визначений процесуальним законодавством способом надсилання судового рішення учаснику справи.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123059620

Постанова Верховного Суду від 12.11.2024 р. у справі № 520/5696/22 (адміністративне провадження № К/990/24361/23) щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського

Завдання і повноваження поліції, навіть у звичайних умовах (за відсутності бойових дій), передбачають реальну вірогідність виникнення ситуацій, що можуть загрожувати життю і здоров`ю поліцейського. Проте присяга, яку складають поліцейські, та їхні обов`язки вимагають з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Таким чином, артилерійські обстріли, загроза окупації не є підставою для складання з себе відповідних обов`язків й не надають поліцейському права неконтрольовано, самостійно, без відповідного наказу залишати місце несення служби.

З метою впорядкування проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану, зокрема тими, що з певних причин у перші тижні повномасштабного вторгнення опинилися поза місцем несення служби, Національною поліцією України 10.03.2022 був виданий наказ №190.

Пунктом 1 вказаного наказу передбачено, що поліцейські, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, що виконують службові завдання, протягом 1 доби повинні прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме:

- поліцейські, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення);

- поліцейські, які виховують одного або більше дітей віком до 18 років або на утриманні яких перебувають батьки, що потребують стороннього догляду, та виїхали з метою супроводу дітей в евакуацію, та чоловіки (дружини), які є поліцейськими, військовослужбовцями або особами рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, задіяними до виконання службових обов`язків за місцем проходження служби;

- поліцейські, які мають статус одинокої матері (батька).

Згідно з пунктом 3 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» поліцейським, які не підпадають під перелік осіб, визначених пунктом 1 цього наказу, наказано невідкладно прибути до органу поліції за місцем несення служби.

Пункти 1 і 3 вказаного наказу дають підстави для висновку, що стати на облік в іншому (найближчому) органі поліції могли поліцейські, які не могли прибути до місця постійного несення служби з об`єктивних причин, або які залишили місце несення служби у зв`язку з переліченими сімейними обставинами. Інші поліцейські, навіть якщо вони знаходилися за межами місця несення служби, зобов`язані були невідкладно повернутися.

Повертаючись до обставин справи, Суд зазначає, що у висновку службового розслідування як на підставу для застосування до позивача дисциплінарного стягнення відповідач посилався на вчинення позивачем дисциплінарних проступків, що полягали в невиконанні вимог наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 в частині прибуття до органу поліції за місцем несення служби; а також у відсутності на службі, внаслідок чого позивач не взяв участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій в частині, що стосувалася відсутності на службі і, як наслідок, невиконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні заходів правового режиму воєнного стану обмежилися встановленням підстав, що спонукали позивача виїхати з м. Ізюма, указавши на їхню поважність, а в частині, що стосувалася виконання наказу Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 суди лише констатували, що позивач невідкладно став на облік в органі поліції за фактичним місцем перебування станом на 10.03.2022.

Водночас у контексті змісту дисциплінарного проступку, що ставиться в провину позивачеві, та з урахуванням викладених завдань поліції й обов`язків поліцейського для правильного вирішення справи судам необхідно було, зокрема, встановити: 1) чи був орган поліції, де проходив службу позивач, залучений для запровадження/здійснення заходів і повноважень для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, зокрема в період відсутності позивача на службі (характер указаних заходів та роль позивача у їх запровадженні/здійсненні); 2) яким чином була організована служба в Ізюмському РУП ГУНП в Харківській області після повномасштабного вторгнення (чи зберіг він керованість у зв`язку з військовою агресією росії та розгортанням бойових дій; чи було розроблено план евакуації Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області та його умови; зміст наказів, доведених до позивача, зокрема щодо місця перебування та службових обов`язків; чи отримував позивач наказ на евакуацію); 3) чи повідомляв позивач керівництво Ізюмського РУП ГУНП в Харківській про намір залишити м. Ізюм, чи отримав він відповідний дозвіл; 4) чи мав позивач змогу, у контексті вимог наказу від 10.03.2022 № 190, прибути до Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області (чи було м. Ізюм станом на 10.03.2022 окуповане, чи зберігалося з ним транспортне сполучення); 5) якщо ні, то в якому органі поліції зобов`язаний був стати на облік позивач.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123060095