Постанова Верховного Суду від 10.10.2024 р. у справі №420/1717/22 (адміністративне провадження № К/990/36925/22) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків військової частини (04 жовтня 2021 року) компенсації за неотримане речове майно

Обставини справи. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що у день звільнення (04 жовтня 2021 року) йому не виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Фактична виплата компенсації відбулася лише 29 грудня 2021 року.

Обґрунтування Суду. 04 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подав рапорт, у якому просив дати вказівку відповідним посадовим особам про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідно до частини першої статті 9 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У вказаному рапорті позивач також просив здійснити указану виплату на рахунок установи Приватбанку при надходженні коштів, та зазначив, що у нього відсутні претензії, скарги та заяви, щодо його звільнення та порядку одержання компенсації за неотримане речове майно.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 29 грудня 2021 року згідно з випискою банку.

Дійсно, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, законодавець розмежовує поняття «наказ про звільнення з військової служби» та «наказ про виключення зі списків особового складу» та зазначає, що період між виданням цих наказів необхідний для своєчасної здачі посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.

Слід зазначити, що наказ про звільнення ОСОБА_1 датований 01 жовтня 2021 року за №480-ос.

Тобто, позивач, будучи обізнаним з його звільненням з військової служби, звернувся із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно лише 04 жовтня 2021 року, у день виключення зі списків особового складу.

Колегія суддів зазначає, що лише після подання позивачем рапорту у відповідача виник обов`язок щодо його опрацювання, а саме: формування довідки про вартість речового майна, в установленій Порядком №178 формі, видачі наказу командира (начальника) військової частини із зазначенням розміру грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, та, безпосередньо, здійснення самої виплати на рахунок позивача.

Тож викладене, з урахуванням відсутності претензій, скарг та заяв позивача щодо його звільнення, виключає обов`язок відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації саме 04 жовтня 2021 року, у день виключення зі списків особового складу, що збігається з днем подачі рапорту про реалізацію права на указану виплату.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у справах №821/1083/17, №480/3105/19, ґрунтуються на їх [висновків] помилковому трактуванні та не спростовують позиції суду апеляційної інстанції по суті спору.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122226883

Постанова Верховного Суду від 11.10.2024 р. у справі № 280/2574/23 (адміністративне провадження № К/990/42637/23) щодо визнання протиправною бездіяльності стосовно неприйняття наказу про виплату додаткової винагороди

Обставини справи. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді командира роти. Вказував, що був відряджений до оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », де з 24 лютого 2022 року до 30 квітня 2022 року брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки, відсічі і стримування збройної агресії, що підтверджує довідка Військової частини НОМЕР_1 від 3 травня 2022 року №2022/окп/38/1099.

На цій основі ОСОБА_1 стверджував, що він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 тис грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, яку відповідач йому протиправно не виплатив.

Обґрунтування Суду. За обставинами цієї справи ОСОБА_1 проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , звідки з метою виконання службових (бойових) завдань був відряджений до оперативно-тактичного угруповання «Схід» та перебував у складі сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 3 травня 2022 року №2022/окп/38/1099, за підписом начальника штабу - першого заступника командира оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії у періоди з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року, з 1 березня 2022 року до 31 березня 2022 року, з 1 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року (усього 66 днів).

Підставою видачі цієї довідки слугували наказ командира оперативно-тактичного угруповання «Схід» від 12 січня 2022 року №9 і бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 26 лютого 2022 року №39/304/14/5т.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів безпосередньої участі позивача у діях або заходів, що дають право на отримання додаткової винагороди до 100 тис грн відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, ґрунтувався на відхилення довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 3 травня 2022 року №2022/окп/38/1099 з міркувань неповноти зафіксованих у ній відомостей про кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Водночас цей висновок суду апеляційної інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, позаяк у спірній довідці така тривалість є зазначеною і становить 66 діб.

У вимірі спірних правовідносин суд першої інстанції надав належну оцінку оформленій стосовно позивача довідці Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 3 травня 2022 року №2022/окп/38/1099, підставам її складання та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність обставин безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року, з 1 березня 2022 року до 31 березня 2022 року, з 1 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року.

Водночас невідповідності цієї довідки критеріям належності, достовірності та допустимості, визначених статтями 73-75 КАС України, суди попередніх інстанцій не встановили.

Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального права до спірних правовідносин, а саме положень Окремого дорученням Міністра оборони України №912/з/29 від 23 червня 2022 року, які апеляційний суд помилково застосував при перевірці змісту й форму довідки від 3 травня 2022 року №2022/окп/38/109, виданої раніше й котра не стосувалася періоду, з якого це окреме доручення належало застосувати.

Також суд апеляційної інстанції не врахував того, що недотримання органами військового управління та військових частин (установ) вимог стосовно обміну інформацію про участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів чи наявність окремих недоліків документів, складених уповноваженими особами, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122379202

Постанова Верховного Суду від 17.10.2024 р. у справі №420/26319/23 (адміністративне провадження № К/990/10490/24) щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби

Обставини справи. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 Державної прикордонної служби України від 05 серпня 2023 року №357-ос позивача, який звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Відповідно до наказу № 357-ос, вислуга років позивача становить: календарна військова - 12 років 05 місяців 28 днів; пільгова військова - 05 років 11 місяців 23 дні; всього військова - 18 років 05 місяців 21 день. При звільненні ОСОБА_1 не виплачувалась одноразова грошова допомога.

Обґрунтування Суду. Позивач звільнений з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тож правове регулювання спірних правовідносин у цій справі відповідає правовому регулюванню правовідносин у справі № 140/1143/23, висновки у якій підлягають врахуванню до обставин цієї справи.

За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23 норми Закону № 2232-ХІІ (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом № 2232-ХІІ.

При цьому, положення абзацу 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби з підстави, яка передбачена Законом №2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою № 413, то на нього не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач, як військовослужбовець, який фактично звільнений з військової служби «через сімейні обставини» (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) на наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.

Проте Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій не проаналізували положення пункту другого статті 15 Закону № 2011-XII, частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, приписів Переліку № 413 та дійшли помилкового висновку по суті вирішення справи, оскільки не врахували, що позивач звільнений з військової служби з підстав, які передбачені Законом №2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Переліком № 413, а тому на нього не розповсюджуються положення частини другої статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122403908

Постанова Верховного Суду від 15.10.2024 р. у справі №140/4695/22 (адміністративне провадження № К/990/22451/24) щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у порядку і розмірах, визначених чинним законодавством України у зв`язку зі смертю батька, який помер внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини

В рамках розгляду цієї справи спірним є питання чи належить ОСОБА_1 як повнолітня донька померлого військовослужбовця до членів сім`ї, які відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з доданої позивачкою до позовної заяви довідки департаменту державної реєстрації Луцької міської ради від 10.05.2022 №19635 про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за період з 05.09.2017 по 30.09.2020 видно, що в зазначений період вона проживала разом з батьком, а починаючи з 30.09.2020 ОСОБА_2 змінив місце проживання, тобто станом на день його смерті (ІНФОРМАЦІЯ_3) однією сім`єю вони не проживали.

При цьому, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, вирішуючи питання про наявність в ОСОБА_1 як члена сім`ї померлого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги, виходив з того, що додані до позовної заяви докази, а також показання допитаних в судовому засіданні в суді першої інстанції свідків підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків між позивачкою та її батьком.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір в порядку адміністративного судочинства, надали оцінку аргументам позивачки, на підставі яких вона доводить наявність факту проживання однією сім`єю з померлим військовослужбовцем та надали оцінку рішенню відповідача з урахуванням доказів, наданих позивачкою до суду першої інстанції і яких не було у відповідача на час прийняття ним рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Фактично і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції в межах цієї адміністративної справи розглянули питання встановлення факту, що має юридичне значення.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що за змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оспорюване рішення відповідача щодо відмови позивачці в призначенні їй одноразової грошової допомоги обумовлене саме відсутністю доказів на підтвердження її статусу як члена сім`ї померлого військовослужбовця.

Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що на момент винесення відповідачем спірного рішення позивачкою не було надано документа (документів), що підтверджує (підтверджують) факт проживання однією сім`єю з батьком, тому відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, комісія Міністерства оборони України діяла у межах повноважень та відповідно до вимог Закону №2011-XII та Порядку № 975, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122379516

Постанова Верховного Суду від 24.10.2024 р. у справі № 440/3462/24 (адміністративне провадження № К/990/25133/24) щодо перерахунку пенсії

Обставини справи. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачеві призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII). Відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2024 у зв`язку з індексацією пенсії за 2024 рік. Перерахунок пенсії проведено з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,0796, однак до виплати така індексація значиться в обмеженому розмірі 1500,00 грн (згідно постанови № 185). Водночас позивач переконаний, що наявність в постанові № 185 положення про те, що "Розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії не може перевищувати 1500 гривень" прямо суперечить положенням Конституції України та Законам України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III), "Про індексацію грошових доходів населення" 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон 1282-XII) та порушує його право на належний, гарантований державою, рівень соціального забезпечення, оскільки призводить до додаткового обмеження пенсії максимальним розміром. Також зазначив, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону № 2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі №640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19, від 24.09.2021 у справі №370/2610/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17. У підсумку вважав, що дії відповідача в частині обмеження відповідної виплати (розміру індексації у розмірі 1500,00 грн) є протиправними.

Обґрунтування Суду. Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього підпункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31 грудня 2023 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та перерахунку пенсії відповідно до зазначеного Закону, крім перерахунків у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом.

Підвищення пенсії, передбачене цим підпунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пунктом 3 Постанови № 185 установлено, що:

у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;

розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

Аналізуючи зазначені правові норми, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки Кабінет Міністрів України запровадив тимчасове обмеження на максимальний розмір індексації пенсій, а саме: розмір підвищення пенсії за результатами індексації обмежено 1500 грн, індексація пенсії позивача з 01 березня 2024 року проведена відповідачем у межах чинного законодавства із дотриманням умови, що підвищення, відповідно до пункту 3 постанови №185, не може перевищувати 1500,00 грн.

При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що вказана вище норма законодавства не є дискримінаційною відносно позивача, оскільки стосується й інших категорій пенсіонерів.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122555416