Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.08.2024 р. у справі № 200/3564/23 (адміністративне провадження № К/990/19445/24) щодо виплати додаткової винагороди

Обставини справи. Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 24 жовтня 2019 року. У період з 28.09.2022 р. по 07.01.2023 р. позивач перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, про що свідчить довідка від 03.06.2023 р.

Представник позивача надіслав запити до відповідача та до Військової частини НОМЕР_3 з проханням надати витяги з наказів відносно позивача та документи, що засвідчують факт участі ОСОБА_1 у бойових діях. У відповідь на звернення представника позивача відповідач надав витяги з наказів та запитувану інформацію.

Відповідно до змісту архівної відомості за січень-грудень 2022 року та січень 2023 року, позивач не отримував винагороду за постановою Кабінету Міністрів України № 168 у розмірі до 100 000 грн пропорційно дням участі у бойових діях.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди до 100000,00 грн відповідно до Постанови №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Обґрунтування Суду. Дійшовши висновку про недостатність наявних документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій не надали оцінки направленим на адресу НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України рапортам щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям НОМЕР_4 прикордонного загону за спірний період, а також підставам складання таких рапортів.

Крім цього, попри той факт, що січень 2023 року стосується предмету спору, суди першої й апеляційної інстанцій не з`ясували обставини складання (нескладання) рапорту за час перебування позивача у відрядженні в НОМЕР_2 прикордонному загоні у січні 2023 року.

Верховний Суд наголошує, що оцінка судом таких рапортів має істотне значення для правильного вирішення цього спору, позаяк згідно з пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу №628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті не звернули увагу на указані обставини, не встановили, не перевірили їх та не надали належної правової оцінки, обмежились формальним підходом до розгляду справи.

Також слід зазначити що порушення порядку передання документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі військовослужбовця у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, не свідчить про відсутність у нього права на таку винагороду (пункт 48 постанови Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі №560/3159/23).

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120756676

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.08.2024 р. у справі № 200/4100/23 (адміністративне провадження № К/990/43141/23) щодо виплати додаткової винагороди

Обставини справи. Позивач проходить військову службу у складі НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1).

Відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №(гриф)/25-2075-Е військовослужбовця ОСОБА_1 передислоковано з НОМЕР_6 прикордонного загону на ділянку НОМЕР_7 прикордонного загону, позивач з 09 жовтня 2022 року по 10 січня 2023 року перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_7 прикордонного загону, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 28 квітня 2023 року №12/997.

09 січня 2023 року військовослужбовець ОСОБА_1 прибув зі службового відрядження до НОМЕР_5 прикордонного загону і приступив до виконання обов`язків 09 січня 2023 року, відповідно до наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 10 січня 2023 року №8- ВВ.

Відповідно до архівної відомості про грошове забезпечення за період з січня 2022 року по грудень 2022 року, ОСОБА_1 отримував додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в період з квітня по серпень 2022 року в розмірі 100 000,00 грн. Починаючи з вересня по грудень 2022 року така додаткова винагорода виплачувалася у розмірі 30 000,00 грн.

24 квітня 2023 року представником позивача направлено до військової частини НОМЕР_1 заяву про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 грн за період з вересня 2022 року по січень 2023 року.

Військовою частиною НОМЕР_1 листом від 03 травня 2023 року №14-3524-23-вих повідомлено, що ОСОБА_1 з 09 жовтня 2022 року по 10 січня 2023 року перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджуючі документи для здійснення відповідних виплат до НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України не надавалися, у зв`язку з чим немає підстав для внесення військовослужбовця в наказ про збільшення розміру виплати додаткової винагороди до 100 000,00 грн.

У відповідь на лист начальника НОМЕР_5 прикордонного загону від 25 листопада 2022 року №22/2811-22-Вих начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 29 листопада 2022 року №22/4820-22-Вих, повідомив, що підрозділи Держприкордонслужби, що знаходяться в межах Чернігівської та Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії зіткнення.

Обґрунтування Суду. Якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №(гриф)/25-2075-Е у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови № 168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.

Не дослідили суди попередніх інстанцій записи журналу бойових дій, книги оперативно-службової діяльності та журналу надходження розпоряджень по підрозділу, не перевірили чи містять вони згадки про військовослужбовця ОСОБА_1 та його безпосередню участь бойових діях та заходах за окреслений позивачем період.

Поза увагою залишили суди попередніх інстанцій також питання чи складався визначений пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ рапорт щодо позивача за час його перебування у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) у заявлений період, адже оцінка таких рапортів має істотне значення для правильного вирішення цього спору, позаяк згідно з пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу №628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120815328

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 р. у справі №420/11093/20 (адміністративне провадження № К/9901/21144/21) щодо грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки

Обставини справи. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (далі - відповідач, Спеціалізована прокуратура), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року;

- зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 90 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів прокуратури 23 березня 2020 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що станом на день видання наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним усіх розрахунків, а саме виплат грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, що суперечить вимогам чинного законодавства України та порушує його права.

Обґрунтування Суду. З матеріалів справи убачається, що в період перебування позивача на посаді прокурора його стаж роботи в органах прокуратури перевищив 10 років.

Відповідно до частин другої, третьої статті 82 Закону № 1697-VII прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору також надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

Водночас Законом № 1697-VII не врегульовано порядку, строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Колегія суддів зауважує, що при розбіжності між положеннями загального і спеціального нормативно-правового акта перевага надається спеціальному. При цьому можливе субсидіарне застосування загальних норм, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю. Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Оскільки Законом № 1697-VII не врегульовано зазначені вище питання, Суд дійшов висновку, що питання виплати компенсації за невикористані дні такої відпустки має здійснюватися відповідно до приписів КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

Ураховуючи положення частин першої, третьої статті 83 КЗпП України, частин першої, третьої статті 24 Закону № 504/96-ВР, зважаючи на те, що позивача звільнено з посади прокурора, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення, при звільненні з військової прокуратури позивачу повинно було здійснено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку визначено частиною другою статті 82 Закону № 1697-VII та пов`язано зі статусом прокурора.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120900186

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.08.2024 р. у справі № 160/8489/23 (адміністративне провадження № К/990/42344/23) щодо додаткової винагороди

Обставини справи. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він проходить військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України. Вказував, що відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №165 (гриф) його було направлено у службове відрядження до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ), де у період з 30 вересня 2022 року до 7 січня 2023 року він виконував бойові завдання в Чернігівській області на кордоні з Республікою Білорусь на підставі бойових наказів (розпоряджень) начальника НОМЕР_4 прикордонного загону.

Обґрунтування Суду. Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4 наказу №392-/0/81-22-АГ підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, наявної у відповідних документах, а відповідно до пункту 3 наказу №628/0/81-22-АГ перелік підтверджуючих документів допускає альтернативність і не зведений винятково до їхньої сукупності.

Роблячи висновок про відсутність документів для підтвердження фактів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення відповідних заходів у спірний період, суди попередніх інстанцій дещо поквапилися з таким висновком, адже без відповіді так і залишилося питання, з якого власне й виник спір, що спонукав позивача звернутися з цим позовом до суду. Йдеться про те, які саме завдання і де (на якому напрямку) виконував позивач, якого, відповідно до бойового наказу, було направлено у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ) упродовж всього спірного періоду та чим це підтверджується.

Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи у відрядженні в НОМЕР_4 прикордонному загоні, але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови №168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 тис грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час.

Колегія суддів цим не намагається сказати, що відповідач щось порушив чи що його рішення/дії стосовно невиплати позивачеві додаткової винагороди протягом спірного періоду мають ознаки протиправності. Колегія суддів звернула увагу на ці обставини, тому що вони, на її думку, мають значення для правильного вирішення спору, тоді як суди попередніх інстанцій оминули їх належною увагою.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені в постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120845866

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2024 р. у справі №620/11834/23 щодо виплати одноразової грошової допомоги

Обставини справи. ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в зв`язку із загибеллю її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2, відповідно до Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у зв`язку із загибеллю її чоловіка військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Обґрунтування Суду. Колегія суддів зауважує, що з зібраних під час спеціального розслідування матеріалів чітко вбачається, ОСОБА_2 11.05.2022 (день вчинення дорожньо-транспортної пригоди, що спричинила його смерть) знаходився на відпочинку за місцем проживання після виконання завдань в добовому наряді та близько 23.00 год на власному автомобілі відправився до місця проживання своїх батьків. Під час руху потрапив в ДТП, отримав травми несумісні з життям. Смертельний випадок трапився внаслідок особистої необережності та нехтуваннями Правил дорожнього руху. До служби мав з`явитися на ранкове шикування о 8.00 год. 12.05.2022.

Таким чином, оскаржувані у цій справі дії, бездіяльність та рішення відповідача є такими, що вчинені (прийняті) у порядку, спосіб та у межах наданих законом повноважень, а тому відсутні правові підстави для його скасування, як і для визнання протиправними дій відповідача щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120982405