1) Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 р. у справі № 546/243/20 (провадження № 61-10843св22) щодо втрати довір’я

Обставини справи. Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2010 року Позивач був призначений на посаду директора філії «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон». 02 березня 2020 року Генеральний директор ТОВ СП «Нібулон» ОСОБА_7 видав наказ № 520-к про його, ОСОБА_1, директора філії «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон», звільнення у зв’язку із втратою до нього довір’я. У вказаному наказі Генерального директора ТОВ СП «Нібулон» ОСОБА_7 від 02 березня 2020 року № 520-к зазначено, що 10 лютого 2020 року працівниками філії «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон» було здійснено спробу крадіжки. Позивач вважав, що фактичною підставою для його звільнення стала спроба крадіжки 4 300 кг селітри, скоєна іншими працівниками, до якої він не має відношення, та списання двох сівалок, яке було здійснено на підставі виданого не ним наказу. Крім того, зміст його основних трудових обов’язків на посаді директора філії не включає безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей, а полягає виключно в управлінні філією «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон», що свідчить про те, що особи, які займають зазначену посаду, не є суб’єктами, яких можна звільнити за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а тому наказ про його звільнення від 02 березня 2020 року № 520-к року є незаконним та підлягає скасуванню.

Обґрунтування Суду. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір’я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим, ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов’язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір’я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16.

Виходячи з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з’ясувати:

·  чи становить виконання операцій, пов’язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов’язків позивача;

·  чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов’язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 02 червня 2021 року, провадження № 592/8437/20, провадження № 61-4858св21, від 22 вересня 2021 року у справі № 127/28968/19, провадження № 61-17666св20.

Вірно пославшись на вищевказані правові висновки щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що у цій конкретній справі інші фактичні обставини. А саме те, що до кола посадових обов’язків позивача, як директора філії «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон», одночасно входять як загально-управлінські функції по керуванню відокремленим підрозділом, так і безпосереднє обслуговування товарно-матеріальних цінностей підприємства.

Так, досліджуючи Положення про філію «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон» та Посадової інструкції директора філії ТОВ СП «Нібулон», суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що до повноважень позивача, як директора філії, крім іншого, також входило розпорядження коштами та майном філії, зокрема, здійснення банківських операцій з грошовими коштами за банківським рахунком філії, що свідчить про безпосереднє розпорядження коштами та майном філії, а не лише контроль за їх використанням.

Отже, до кола посадових обов`язків позивача поряд з управлінськими функціями входять також функції з безпосереднього обслуговування товарно-матеріальних цінностей, що випливає зі змісту Положення про філію «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон», Посадової інструкції директора філії ТОВ СП «Нібулон» та довіреностей від 02 лютого 2010 року № 405 та від 26 грудня 2018 року № 750.

Крім того, у матеріалах справи міститься договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 02 лютого 2010 року № 02/02/14, що укладений між ТОВ СП «Нібулон» в особі директора філії «Сухорабівська» ТОВ СП «Нібулон» ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності від 02 лютого 2010 року № 405, з одного боку, та громадянином ОСОБА_1 з другого боку (т. 1, а. с. 154). Наявність такого договору додатково підтверджує факт безпосереднього обслуговування позивачем товарно-матеріальних цінностей підприємства.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/c8dPmTF

 

2) Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 р. у справі № 938/792/21 (провадження № 61-5405св22) щодо встановлення факту належності трудової книжки

Обставини справи. Позовна заява  мотивована тим, що після досягнення 60-річного віку позивачка набула право на пенсію за віком та звернулася до Верховинського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Івано-Франківській області з відповідною заявою. При перевірці документів ГУ ПФУ в Івано-Франківській області виявлено, що в трудовій книжці серії НОМЕР_1, розпочатій 16 липня 1982 року, її прізвище написано російською мовою «ОСОБА_2 », тобто при буквальному перекладі на українську мову звучить як «ОСОБА_3 », хоча фактично прізвище українською мовою – «ОСОБА_2». У зв’язку з цим періоди роботи, зазначені у трудовій книжці, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області не зарахувало до її страхового стажу та рекомендувало звернутися до суду для встановлення факту приналежності трудової книжки.

Обґрунтування Суду. Законом, а саме Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі – Інструкція), визначено порядок встановлення факту належності трудової книжки та внесення до неї змін.

Пунктом 2.13. Інструкції визначено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім’я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім’я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

З огляду на наведене, касаційний суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що заявник ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона, як передбачає Інструкція, зверталася до останнього місця роботи – ТОВ «Декма ЛТД» із заявою щодо зміни записів у трудовій книжці про її прізвище, а їй було відмовлено у внесенні таких змін або її заява залишилась без відповіді. Висновок судів про відмову у задоволенні заяви з цих підстав є вірним. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 290/412/17.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/h8dP4lk

 

3) Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.02.2023 р. у справі № 686/5292/21 (провадження № 61-721св22) щодо скорочення посади директора

Обставини суду. Суди встановили, що ОСОБА_1 є одним із засновників СТ «Домашній хліб», головою товариства є ОСОБА_2. Наказом голови СТ «Домашній хліб» № 24 к/б від 01 червня 2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства, яка передбачена штатним розписом підприємства.

Наказом голови СТ «Домашній хліб» № 16-11/20 від 16 листопада 2020 року з 16 листопада 2020 року скорочено посаду директора СТ «Домашній хліб», затверджено відповідні зміни до штатного розпису та прийнято рішення  вручити ОСОБА_1, посада якого підлягає скороченню, повідомлення про наступне звільнення згідно зі статтею 49-2 КЗпП.

Обґрунтування Суду. У справі, що переглядається:

·  суд апеляційної інстанції встановив, що 16 листопада 2020 року СТ «Домашній хліб» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про наступне звільнення у зв’язку зі скороченням штату згідно зі статтею 49-2 КЗпП України за двома відомими адресами позивача (АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2) рекомендованими листами з повідомленням про вручення (трек-номери поштових відправлень - 3100001038821, 3100001038813);

·  як вбачається з повідомлення, позивачу запропоновано шляхом переведення на іншу посаду зайняти вакантну посаду укладальника хлібобулочних виробів з посадовим окладом згідно штатного розпису 5 050 грн;

·  згідно даних Укрпошти щодо відстеження ці поштові відправлення (трек-номери 3100001038821, 3100001038813) не були вручені під час доставки ОСОБА_1 і повернуті відправнику.

Персональне попередження необхідно не тільки для забезпечення організації вивільнення працівників, а й для освідомлення працівником свого майбутнього становища щодо забезпечення роботою та джерелами для життя і можливого пошуку працівником іншої роботи самостійно. Під персональним попередженням про майбутнє звільнення слід розуміти не лише повідомлення, а достовірне отримання працівником такої інформації.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що повідомлення, направлене СТ «Домашній хліб» позивачем не отримано, зробив правильний висновок, що відповідач при звільненні позивача не виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо його працевлаштування, чим порушив право позивача на працю.

Детальніше з постановою можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/B8dAywg

 

4) Постанова Верховного Суду від 10.02.2023 р. у справі № 190/418/22 (провадження № 61-11973св22) щодо застосування дисциплінарного стягнення

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/o8dAhgD

 

5) Постанова Верховного Суду від 13.02.2023 р. у справі № 572/735/21 (провадження № 61-7313св22) щодо процедури скорочення

17 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення її на посаду бухгалтера у зв’язку зі скороченням посади головного бухгалтера підприємства. Однак КП «Клесівводоканал» листом від 19 листопада 2020 року вих. № 241 відмовило ОСОБА_1 у переведені на посаду бухгалтера, оскільки ця посада вже не є вакантною.

Відповідно до наказу КП «Клесівводоканал» від 09 листопада 2020 року № 23 ОСОБА_3 з 09 листопада 2020 року прийнято на посаду бухгалтера КП «Клесівводоканал» (а. с. 48).

Таким чином, пропозиція ОСОБА_1 зайняти іншу вакантну посаду, в тому числі бухгалтера КП «Клесівводоканал», продовжувала юридичну силу до дня її звільнення. Тобто роботодавець не мав права протягом строку попередження позивача про наступне вивільнення з посади у зв`язку зі скороченням штату працівників, коли вона обіймала посаду головного бухгалтера і виконувала відповідні трудові обов`язки, приймати іншу особу на посаду бухгалтера, яку було запропоновано ОСОБА_1 .

Прийняття на посаду бухгалтера, яка передбачена новим штатним розписом і запропонована працівнику, іншої особи, в той час як відповідно до попереднього штатного розпису головним бухгалтером працювала позивач, об`єктивно не свідчить про скорочення штату працівників КП «Клесівводоканал». За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що КП «Клесівводоканал» під час звільнення ОСОБА_1 не дотрималося вимог статті 49-2 КЗпП України, тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача та поновлення її на роботі.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/18dAWx5

 

6) Постанова Київського апеляційного суду від 27.01.2023 р. у справі № 757/8541/22-ц (провадження № 22-ц/824/2236/2023) щодо форс-мажорних обставин у трудових відносинах

Втрата зв’язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій, у тому числі, призвело до припинення нарахування заробітної плати працівникам підприємств.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об’єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов’язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.

А відтак, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем обов`язків передбачених статями 47, 83, 115 та 116 КЗпП України відбулось не з вини ПАТ «Українська залізниця», а були викликані обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/Z8dAUCD

 

7) Постанова Житомирського апеляційного суду від 07.02.2023 р. у справі № 296/5839/22 щодо форс-мажорних обставин

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що у зв’язку з військовою агресією рф з 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан. На засвідчення існування в державі форс-мажорних обставин Торгово-промислова палата 28 лютого 2022 року опублікувала відповідний загальнодоступний лист.

Вказує, що головний офіс ПП «Автомагістраль» та значна частина виробничих приміщень, розташованих в с. Синяк Бучанського району Київської області, упродовж часу з 25 лютого 2022 року по 3 квітня 2022 року перебували під окупацією російських загарбників. У зв’язку з цим виникли об’єктивні, реальні загрози життю та здоров’ю працівників, були пошкодженні приміщення підприємства, викрадено та знищено значну кількість транспортних засобів, устаткування, офісну оргтехніку та документи, повністю знищено сервер. Загальний розмір збитків перевищує 50000000 грн., у зв’язку з чим підприємство опинилося у вкрай скрутному фінансовому становищі й вживає заходів щодо відновлення свого функціонування. Внаслідок цих обставин працівники підприємства тривалий час не мали можливості нормально працювати та виконувати трудові обов’язки з незалежних від них причин.

Окрім того, вказує, що підприємство надало Збройним Силам України більше 10 одиниць техніки. У свою чергу, основні замовники послуг та робіт підприємства Служба автомобільних доріг у Житомирській області та Департамент регіонального розвитку Житомирської обласної державної адміністрації в односторонньому порядку розірвали існуючі договори, чим фактично позбавили ПП «Автомагістраль» можливості забезпечувати роботою понад 1000 працівників та виплачувати їм заробітну плату. На даний час заборгованість за надані підприємством послуги становить 216438511,70 грн.

Вказані обставини свідчать про наявність форс-мажорних обставин, які об`єктивно унеможливлюють належне та своєчасне виконання господарських і податкових зобов`язань, а також звільняють від відповідальності за несвоєчасну виплату працівникам заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Вказане свідчить про те, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».

Водночас, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема, висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (статті 82 ЦПК України).

Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів. Роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу, які належать йому при звільненні, у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/s8dACbx

 

8) Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 01.02.2023 р. у справі № 397/660/22 щодо форс-мажорних обставин

У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, на всій території України введено було воєнний стан. Торгово-промислова палата України своїм листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтвердила, що військова агресія Російської Федерації проти України з 24.02.2022 до дня її офіційного закінчення є надзвичайною, невідворотною та об’єктивною обставиною для суб’єктів господарської діяльності, чим засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

У зв’язку з вказаною та загальновідомою ситуацією в країні, відповідач фактично не отримує фінансування, робота працівників на підприємстві здійснюється за графіком неповного робочого тижня, а саме: один день на тиждень (в деяких філіях).

Посилання представника відповідача на лист Торгово-промислової палати від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким військову агресію РФ проти України, що стало підставою для введення воєнного стану на території України з 05.00 год 24 лютого 2022 року визнано форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), суд не може врахувати, як правову підставу для зменшення розміру суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин Державним підприємством обслуговування повітряного руху України надано до суду лист Торгово-промислової палати від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань – це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

Отже, роботодавцю необхідно було довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Оскільки роботодавець не довів, що порушення сталися внаслідок непереборної сили, то, відповідно, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/I8dAHYJ

 

9) Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09.02.2023 р. у справі № 629/1850/22 щодо форс-мажорних обставин

У Постанові КЦС ВС від 27 лютого 2019 року у справі № 264/923/17, зроблено висновок, що невиплата працівнику заробітної плати у липні та серпні 2014 року у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, відбулася не з вини роботодавця, а в силу обставин непереборної сили, пов’язаних із проведенням АТО на території Донецької області. Оскільки вина роботодавця є обов’язковою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України, немає підстав для покладення на відповідача обов’язку із виплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, зі змінами, затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) або даних, що оприлюднюються на офіційних сторінках Міністерства оборони України або Збройних сил України. Так, зокрема до вказаного переліку входить Лозівська міська територіальна громада.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невиплаті позивачу належних сум при звільненні, оскільки у період з липня до грудня 2022 року така невиплата відбулася через настання обставин непереборної сили, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://cutt.ly/b8dA1j6

 Огляд судової практики підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з трудового права НААУ, керівник Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ

 Зареєструватися на заходи лектора:

 

Вебінар «Робота адвоката під час оформлення трудових відносин: застереження із судової практики». https://cutt.ly/O8dDlGT