Постанова Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.09.2024 р. у справі № 752/23317/21 (провадження № 61-7156св23) щодо закінчення дії контракту
Обставини справи. Суди встановили, що з 15 липня 2019 року ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Кілійського МУВГ з укладанням контракту строком на один рік на підставі наказу Держводагенства від 11 липня 2019 року № 178-ос.
11 липня 2019 року між Держводагенством та ОСОБА_1 було укладено контракт № 193 терміном дії з 15 липня 2019 до 14 липня 2020 року. 18 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Держводагентства про продовження дії контракту строком на один рік.
Наказом Держводагентства від 19 травня 2020 року № 127-ос «Про продовження контракту» було продовжено строк дії контракту від 11 липня 2019 року № 193, укладеного з ОСОБА_1 , як з начальником Кілійського МУВГ, строком на один рік, а саме з 15 липня 2020 року до 14 липня 2021 року включно, та укладено додаткову угоду № 1 від 19 травня 2020 року.
Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 02 липня 2021 року № 195-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Кілійського міжрайонного управління водного господарства 14 липня 2021 року у зв`язку із закінченням дії контракту, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, підпункту 1 пункту 21 контракту. З 15 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_2
Держводагентство не виявило бажання продовжувати трудові відносини із ОСОБА_1 14 липня 2021 року на електронну адресу Кілійського МУВГ надійшов електронний лист з фотокопією наказу Державного агентства водних ресурсів України від 02 липня 2021 року № 195-ос.
Наказом Держводагентства від 26 липня 2021 року № 210-ос «Про покладання виконання обов`язків на ОСОБА_3 » з 26 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_3 до призначення у встановленому порядку начальника Кілійського МУВГ, у зв`язку з чим втратив чинність пункт 2 наказу Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос, згідно з якого з 15 липня 2021 року виконання обов`язків начальника Кілійського МУВГ покладено на ОСОБА_2
29 липня 2021 року до Держводагентства було надано доповідну записку в.о. начальника Кілійського МУВГ ОСОБА_3 про те, що станом на 29 липня 2021 року ОСОБА_1 не звільнений, діловод управління ОСОБА_9 проігнорувала наказ Держводагентства від 26 липня 2021 року №210-ос, не зареєструвала та не доведа його до служби з управління персоналом. Також у доповідній записці вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 застосовується моральний пресинг, залякування колективу та погрози про звільнення за статтями різного типу.
Наказом Кілійського МУВГ від 30 липня 2021 року № 128-ос ОСОБА_1 звільнено із посади начальника Кілійського МУВГ та здійснено з ним повний розрахунок, про що свідчить розрахунковий лист за липень 2021 № 8315.
Обґрунтування Суду. Припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.
У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до контракту № 193 від 11 липня 2019 року та пункту 4 додаткової угоди № 1 до контракту, укладених між позивачем та Держводагенством, строк його дії був встановлений сторонами до 14 липня 2021 року включно; на електронну адресу Кілійського МУВГ був надісланий наказ Держводагентства від 02 липня 2021 року № 195-ос про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади для ознайомлення; позивач відмовився ознайомлюватися з вказаним наказом, підписувати наказ Кілійського МУВГ від 14 липня 2021 року № 110-ос про його звільнення, забирати трудову книжку та передавати справи; будучи обізнаним про своє звільнення з посади у зв`язку із закінченням строку дії контракту, без погодження з роботодавцем продовження строку дії контракту, позивач продовжив виходити на роботу; наказ Кілійського МУВГ про звільнення ОСОБА_1 та проведення з ним розрахунку № 128-ос був виданий 30 липня 2021 року.
Суди врахували, що закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин. Чинне законодавство не передбачає можливості поновлення працівника на роботі після закінчення строку дії контракту в судовому порядку.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок, що оскільки сторони на умовах контракту не продовжили строк його дії після 14 липня 2021 року, після 15 липня 2021 року уповноважений орган - Держводагентство не погоджував продовження виконання трудових обов`язків позивачем, то трудові відносини між сторонами були припинені за закінченням строку дії контракту, що є підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому відсутні підстави для визнання звільнення незаконним та поновлення ОСОБА_1 на посаді. У зв`язку з цим не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заявлені позивачем як похідні.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121352023
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 р. у справі № 359/1316/22 (провадження № 61-6430св24) щодо звільнення за власним бажанням
Обставини справи. 29 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою на ім`я директора ТОВ «Автосервіс» Смаля В. І., в якій просив звільнити його за власним бажанням. Подана заява обґрунтована тим, що у зв`язку з інцидентом, який виник 28 вересня 2021 року між ним та водієм автобуса, та невиконанням ТОВ «Автосервіс» вимог законодавства про працю, своїх наказів, законодавства України «Про охорону праці» та класифікатора професій стосовно посади керівника служби охорони праці, просив звільнити його з посади інженера з охорони праці за власним бажанням.
Наказом ТОВ «Автосервіс» від 29 вересня 2021 року № 468 «Про звільнення з посади», підписаним від імені керівника товариства Смаля В. І., ОСОБА_1, інженера з охорони праці, звільнено за власним бажанням, стаття 38 КЗпП України. Наказом визначено виплатити працівнику компенсацію за невикористану відпустку за період роботи 02 до 29 вересня 2021 року - 1 календарний день.
Обґрунтування Суду. За змістом поданої заяви про звільнення позивач просив звільнити його за власним бажанням, вказавши причиною звільнення, зокрема, невиконання ТОВ «Автосервіс» вимог законодавства про працю, своїх наказів, Закону України «Про охорону праці» та класифікатора професій стосовно посади керівника служби охорони праці.
Суди визнали обґрунтованою причину звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України, вказавши, що відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України «Про охорону праці» в ТОВ «Автосервіс», де кількість працівників відповідно до штатного розпису на 2021 рік становила 402 працівника, тобто кількість працюючих становила більше 50 осіб, роботодавець мав створити службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці. Однак така служба в момент працевлаштування позивача в ТОВ «Автосервіс» була відсутня, що безпосередньо впливало на права та обов`язки позивача та давало йому право на звільнення з підстав, наведених у частині третій статті 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням законодавства про працю, про що він зазначив у своїй заяві, а також на отримання вихідної допомоги у визначеному частиною першою статті 44 КЗпП України розмірі.
Верховний Суд зазначає, що порушення працедавцем трудового законодавства, що становить причину звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України та є підставою виплати вихідної допомоги, мають стосуватися працівника, який звільняється, особисто, та порушувати його права.
Вказане у заяві на звільнення невиконання ТОВ «Автосервіс» вимог законодавства про працю в позовній заяві ОСОБА_1 пов`язує з тим, що у зв`язку з відсутністю на підприємстві служби охорони праці (штатний розпис включає одну посаду інженера з охорони праці) він фактично виконував роботу начальника служби з охорони праці та має право на відповідну оплату праці.
Однак суди, констатувавши наявність порушення ТОВ «Автосервіс» трудового законодавства відносно ОСОБА_1 та стягнувши на його користь вихідну допомогу при звільненні, одночасно відмовили в частині його вимог про перерахунок заробітної плати за вересень 2021 року.
Тобто суди відсутність на підприємстві служби охорони праці пов`язали лише з правом позивача звільнитися з підстав, наведених у частині третій статті 38 КЗпП України, однак виключили його право на оплату працю за фактично виконаний одноособово обсяг роботи, не вмотивувавши суперечливість наведених висновків.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121545594
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2024 р. у справі № 161/21116/23 щодо частини 3 статті 38 КЗпП України
Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
Тобто при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України.
На виконання постанови Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі №161/2526/23 ТОВ «Імперія якості «Линник» було видано наказ від 04 жовтня 2023 року № 57/1-к про поновлено ОСОБА_1 на роботі. Разом з тим позивач до роботи не приступив.
Отже, суди дійшли вірного висновку про відсутність належних та допустимих доказів порушення відповідачем, як роботодавцем, положень трудового законодавства щодо трудових прав позивача, оскільки на виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_1 поновлено на роботі, також відповідачем у відповідь на заяву позивача було відмовлено у його звільненні відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що за обставини цієї справи судовому розгляду підлягають вимоги про поновлення на роботі, а не про звільнення з роботи, чи зобов`язання звільнити, що є компетенцією роботодавця.
Доводи касаційної скарги про те, що після ухвалення постанови Волинського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 161/2526/23 відповідачем у порушення положень трудового законодавства не надіслано позивачу копію наказу про поновлення останнього на роботі, на увагу не заслуговують, оскільки, по-перше, ОСОБА_1 знав про існування вищевказаного судового рішення, по-друге, позивач отримав лист відповідача від 31 жовтня 2023 року, згідно з яким позивач не з`явився на роботу та не повідомив про причини неявки. Копію вказаного листа ОСОБА_1 було долучено до позовної заяви.
Посилання касаційної скарги на те, що відповідачем протиправно не було виплачено позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу є обґрунтованими, проте ОСОБА_1 вимоги про стягнення коштів за час затримки виплати середнього заробітку заявлено не було, а відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121472425
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.09.2024 р. у справі № 922/3904/23 щодо звільнення директора за власним бажанням
Закон та усталена судова практика не ставить вирішення спору про припинення правовідносин між директором та товариством у зв`язку зі звільненням директора за власним бажанням з дотриманням відповідної процедури щодо повідомлення учасників товариства та скликання загальних зборів у залежність від результатів діяльності такого директора, в тому числі щодо розпорядження (заволодіння) майном товариства та непередання статутних документів та печатки товариства, про що вказує скаржник. Це може бути підставою для звернення до правоохоронних органів та/або суду з відповідною заявою/позовною заявою.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121562125
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.09.2024 р. у справі № 320/9942/22 (адміністративне провадження № К/990/40353/23) про дострокове припинення повноважень
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані протиправністю рішень про дострокове припинення повноважень секретаря сільської ради через порушення процедури їх прийняття: порядок денний не містив питання про недовіру позивачу і його дострокове припинення, проєкт рішення не узгоджений; рішення не мають достатніх підстав (мотивів) для дострокового припинення повноважень позивача, зокрема, не проведено службового розслідування згідно з чинним законодавством. У зв`язку із цим, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Cуди попередніх інстанцій перевірили процедуру прийняття спірного рішення та встановили, що таке рішення було прийняте повноважним складом сільської ради на її пленарному засіданні, як це вимагається Законом України «Про місцеве самоврядування». При цьому, питання (щодо припинення повноважень) розглянуте на профільній комісії з питань регламенту депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадським формуванням, яка рекомендувала внести це питання на розгляд пленарного засідання сесії. Прийняттю оскаржуваного рішення передувало те, що під час сесії головуючий проінформував депутатів про пропозицію та підстави для припинення повноважень секретаря сільської ради ОСОБА_1 Проте, депутати висловилися про недоцільність зачитування цього питання та що вони обізнані щодо підстав і причин для його вирішення цього питання (протокол № 4 від 28.09.2022 про прийняття рішення № 932).
Суди врахували, що ОСОБА_1 не був позбавлений права виступити під час роботи сесії, та дійшли правильного висновку, що правом особисто висловити свою позицію і надати пояснення позивач не скористався.
Показовим є те, що за прийняття рішення про дострокове припинення повноважень секретаря проголосували 19 депутатів «за», 0 - «проти», 0 - «утрималося».
Тобто, селищна рада як орган місцевого самоврядування за результатами аналізу ситуації, що склалася, дійшла висновку про неможливість продовження виконання секретарем сільської ради своїх обов`язків та вирішила реалізувати передбачене законом право на дострокове припинення його повноважень.
Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді цього спору дійшли обґрунтованих висновків, що Білогородською сільською радою при ухваленні оскаржуваного рішення від 28.09.2022 № 932 «Про дострокове припинення повноважень секретаря Білогородської сільської ради VIII скликання ОСОБА_1 » було дотримано вимоги Закону № 280/97-ВР та Регламенту Білогородської сільської ради, отже це рішення ради є правомірним і не підлягає скасуванню.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121545466