Постанова Київського апеляційного суду від 07.12.2022 року у справі № 756/4717/22 (провадження № 22-ц/824/10807/2022)

Обставини справи:

Роботодавцем видано наказ «Про оголошення простою ОСОБА_2, ОСОБА_3. Пунктом 1 наказу було оголошено позивачу з 12 квітня 2022 року про початок простою, а пунктом 2 — передбачено здійснювати оплату часу простою з розрахунку встановленого посадового окладу.

У зв`язку із оголошенням простою позивач зазначив, що не отримував від відповідача належної заробітної плати, яку б отримував, якби працював. Відтак, він просив суд визнати незаконним і скасувати пункт 1 наказу директора ДЦЗ «Про оголошення простою ОСОБА_2, ОСОБА_3» і стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі частини середнього заробітку, а саме: різниці між середнім заробітком та оплатою за простій.

Позиція судів:

Рішенням суду першої інстанції – відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішенням суду апеляції – скасовано рішення суду першої інстанції.

Обґрунтування Суду:

Згідно з статтею 34 КЗпП України простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.

Наведене узгоджується із висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 210/5853/16-ц (провадження № 61-46703св18).

Як вбачається із матеріалів справи, видаючи 31 березня 2022 року наказ №29-к, а в подальшому 11 квітня 2022 року наказ №30-к, який оспорюється позивачем, відповідач у справі, мотивував підстави його видачі — введенням воєнного стану в Україні, військовими діями у місті Києві, відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, не можливістю працювати дистанційно.

При цьому застосування простою до окремо взятих працівників, зокрема до позивача у справі була інформація щодо місцезнаходження та пропозиції режиму роботи працівників ДЦЗ станом на 08 квітня 2022 року надана начальником Управління комунікацій (а.с.46). Із вказаної інформації вбачається, що у вказаному Управлінні (комунікацій) працює 7 осіб, а простій застосовано лише відносно двох — ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Умови роботи та виконання обов`язків інших працівників з аналогічними посадами та обов`язками не обмежувалися — зокрема щодо провідних фахівців із зв`язків з громадськістю та пресою ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Роботодавцем не надано до суду доказів про те, що з 11 квітня 2022 року роботодавець не міг здійснювати свою діяльність, із наказу №29-к від 31 березня 2022 року слідує, що простій визначався лише для окремих працівників згідно до додатку до наказу (а.с.44-45). При цьому у вказаному додатку прізвища позивача не вказано. Видача відповідачем окремого наказу №30-к від 11 квітня 2022 року щодо позивача та ОСОБА_3 суперечить нормам КЗпП України.

Оскільки відповідач у справі не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності вибіркового застосування положень ст. 34 КЗпП України щодо позивача в порівнянні із іншими працівниками при однакових умовах праці, то роботодавець фактично позбавив позивача можливості заробляти собі на життя працею, що гарантовано ст. 43 Конституції України.

Детальніше зі справою можна ознайомитися за посиланням: https://cutt.ly/P2qGNFD