Cправа «Національна спілка залізничних, морських і транспортних працівників проти Сполученого Королівства». Рішення від 08.09.2014 р.
Заявником є профспілка, з головним офісом у Лондоні, яка налічує понад 80 000 членів – працівників різних сфер транспортної галузі Сполученого Королівства.
Обставини справи. Наведений у цій частині ряд відповідних фактів стосується компанії «EDF Energy Powerlink Ltd.» (далі – компанія «EDF»), яка мала відповідно до контракту здійснювати управління, експлуатацію та технічне обслуговування мережі електропостачання підземної транспортної системи Лондона.
Профспілка «RMT» є однією з кількох професійних спілок, які компанія визнає такими, що мають право на ведення з нею колективних переговорів. Загалом штат компанії налічує близько 270 працівників на трьох різних об’єктах, на найбільшому з яких, розташованому в районі Tufnell Park, працює 155 працівників. За інформацією профспілки-заявника на час подій, які розглядаються у справі, серед працівників компанії на цьому об’єкті 52 працівника були членами профспілки «RMT». Компанії не було відомо, хто саме з її штатних працівників був членом профспілки, оскільки в компанії не проводилися відрахування профспілкових внесків з їхньої заробітної плати.
У період з червня до вересня 2009 року між профспілкою-заявником і компанією відбулося кілька раундів переговорів щодо заробітної плати та умов праці. Незадоволена пропозиціями компанії, профспілка-заявник вирішила вдатися до страйку і 24 вересня надіслала компанії відповідне повідомлення, в якому попереджувала її про голосування щодо страйку (див. нижче відповідні положення національного законодавства). У повідомленні зазначалося, що участь у голосуванні щодо страйку братимуть працівники, які належать до категорії «інженерно-технічних» фахівців, і вказувалося, скільки таких працівників налічується на кожному з об’єктів. Наступного дня компанія повідомила профспілку-заявника листом про те, що не визнає терміну «технічний» фахівець (вона вимагала уточнення категорій її працівників з використанням таких термінів як монтери, кабельники, фахівці з технічного обслуговування пунктів управління, інженери-тестувальники електрообладнання, що працюють у денний час, позмінні тестувальники електрообладнання, фахівці з акумуляторного обладнання OLBI).
Тому компанія вважала, що надіслане їй повідомлення про голосування щодо страйку не відповідає чинним нормам законодавства. Профспілка-заявник надіслала свою відповідь наступного тижня; вона наполягала на тому, що вжиті нею терміни достатньою мірою дозволяють компанії зрозуміти, про яких працівників йдеться, і що, таким чином, відповідні положення законодавства дотримані.
Далі між цими двома сторонами відбувся обмін листами, після чого компанія звернулася до Високого суду із заявою про заборону профспілці-заявнику закликати до страйку за результатами такого голосування. 23 жовтня 2009 року суддя Blake J видав відповідну судову заборону.
Суддя не погодився з доводом профспілки-заявника, що передбачені законодавством вимоги неправомірно обмежують її можливості здійснювати своє право на заклик до страйку, оскільки такий самий аргумент був відхилений Апеляційним судом у справі «Metrobus Ltd. v. Unite the Union ([2009] EWCA Civ 829). Він також відхилив аргумент про те, що, оскільки на той час захід ще перебував на початковій стадії, його припинення буде передчасним. Натомість суддя вирішив, що існує достатньо серйозна ймовірність проведення незаконного страйку, яка дає підстави для винесення судової постанови про його заборону. Враховуючи галузь, про яку йшлося, наслідки зупинення її роботи були б істотними і призвели б до численних ускладнень в інших галузях. Розглядаючи питання про те, чи справді профспілка-заявник достатньою мірою дала зрозуміти, яка категорія працівників братиме участь у голосуванні, суддя встановив, що ця вимога не дотримана, оскільки членами профспілки на об’єкті в районі Tufnell Park є працівники різних спеціальностей. Профспілка-заявник була зобов’язана докласти всіх необхідних зусиль для надання компанії достатньої інформації, хоча цей обов’язок не є абсолютним. Той факт, що вона скористалася своєю власною класифікацією категорій працівників, є значущим, але не вирішальним. Так само не обов’язково є вирішальним і те, що профспілка могла не мати відповідних матеріалів чи інформації, хоча таку обставину можна було б врахувати як досить вагому. Профспілка-заявник погодилася, що будь-яка профспілка має практичні можливості надати необхідні відомості стосовно невеликого об’єкта, на якому працюють її члени – отже, вимога, щоб вона надала такі відомості, не була ані обтяжливою, ані безпідставною. Нарешті, суддя зауважив, що, хоча на той момент профспілка-заявник ще не оголосила свого наміру провести страйк (адже ще не відбулося відповідного голосування), вже простежувався чіткий зв’язок між ненаданням відповідного повідомлення і здатністю роботодавця прореагувати на ситуацію шляхом підготовки до зупинення робіт або докладання зусиль для переконання працівників не голосувати за страйк. Тому невиконання профспілкою-заявником вимог, встановлених законом, було порушенням, яке мало не лише технічний чи несуттєвий характер.
24 листопада 2009 року за результатами заочного розгляду заяви про надання дозволу на апеляцію було відмовлено в її задоволенні. Заяву про перегляд відмови надати дозвіл на апеляцію було відхилено 26 січня 2010 року; на той час трудовий спір між профспілкою-заявником і компанією «EDF» вже було вирішено.
Після винесення судової заборони на проведення страйку профспілка-заявник зібрала точні відомості про характер трудових функцій відповідних працівників і зазначила їх у новому повідомленні про голосування щодо страйку, результати якого свідчили на користь проведення такої акції. Відповідні заходи були проведені у грудні 2009 року та на початку січня 2010 року. 7 січня 2010 року компанія «EDF» висунула покращену пропозицію умов колективного договору, яка була прийнята членами профспілки-заявника і згодом, 1 квітня, на її підставі було укладено такий договір.
Вторинні страйки [страйки солідарності]: ситуація в компанії «Hydrex»
Ряд фактів, наведений у цій частині, стосується деяких членів профспілки «RMT», які були працівниками з технічного обслуговування залізничного обладнання в компанії «Fastline Limited», що належала до групи компаній, відомої як «Jarvis Plc». До цієї групи також належала компанія «Jarvis Rail Limited», яка здійснювала інженерно-технічні роботи на залізничних шляхах. На той час у компаніях «Fastline» і «Jarvis Rail» (далі – компанія «Jarvis») загалом налічувалося приблизно 1200 працівників, 569 з яких були членами профспілки «RMT». У серпні 2007 року компанія «Fastline» передала частину своїх господарських об’єктів, на яких працювали 20 працівників, у власність іншій компанії – «Hydrex Equipment (UK) Limited» (далі – компанія «Hydrex»). Компанія «Hydrex» зберегла існуючі умови трудових договорів з цими працівниками, як цього вимагав закон (Положення 2006 року про передачу підприємств (захист трудових прав)). За твердженням профспілки-заявника, працівники, про яких йдеться, все-таки були занепокоєні своїм становищем, оскільки працівникам компанії «Hydrex» платили значно менше. Крім того, як виявилося, вплив профспілок у цій компанії також був меншим.
У березні 2009 року керівництво компанії «Hydrex» поінформувало колишніх працівників компанії «Jarvis», що з огляду на складні ринкові умови воно має намір знизити рівень умов праці за їхніми трудовими договорами до рівня працівників «Hydrex». За твердженням профспілки-заявника, це означало скорочення заробітної плати приблизно на 36-40%. Протягом наступних місяців профспілка-заявник зверталася до компанії «Hydrex» зі скаргами від імені зазначених працівників, але будь-якої угоди досягнуто не було. Коли компанія дала зрозуміти, що має намір розпочати реалізацію свого плану, профспілка-заявник організувала серед працівників, про яких йдеться (на той час їх було сімнадцять), голосування щодо страйку. Вони проголосували за проведення страйку, і його було проведено в період з 6 листопада до 9 листопада 2009 року. Під час страйку учасники організовували пікети на ряді об’єктів, де вони зазвичай виконували свою роботу. У зв’язку з цим компанія «Hydrex» надіслала профспілці-заявнику листа, в якому нагадала їй, що згідно із законом пікетування може здійснюватися лише біля або поблизу приміщень роботодавця і попередила, що профспілка наражає себе на ризик бути притягнутою до відповідальності за матеріальні збитки, понесені компанією внаслідок цього незаконного заходу (див. нижче відповідні положення національного законодавства).
Проведення другого страйку було оголошено на 18-20 листопада 2009 року, але, коли компанія «Hydrex» повідомила про свою готовність відновити переговори з профспілкою-заявником, страйк відклали. У результаті було підготовлено переглянуту пропозицію, яку профспілка-заявник подала до своїх членів у компанії «Hydrex», порекомендувавши їм прийняти її. 21 грудня 2009 року стало відомо про результати голосування. Було подано дев’ять голосів, і всі – за відхилення пропозиції компанії «Hydrex». За твердженням профспілки-заявника, позиція профспілки була надзвичайно слабкою з огляду на досить незначну кількість її членів серед працівників компанії «Hydrex». Їх було занадто мало для того, щоб їхній страйк міг справити відчутний вплив на компанію, і на її діяльності він, по суті, жодним чином не позначився. Профспілка-заявник вважала, що могла б ефективніше захистити інтереси своїх членів, якби мала можливість мобілізувати для цього також своїх членів у компанії «Jarvis». Лише одна загроза страйку такого масштабу і, тим паче, фактичне зупинення робіт дозволили б вчинити набагато сильніший тиск на компанію «Hydrex», щоб домогтися збереження існуючих умов праці за трудовими договорами. Профспілка-заявник стверджувала, що працівники компанії «Jarvis» були б готові провести страйк на підтримку своїх колег у компанії «Hydrex». Натомість члени профспілки в компанії «Hydrex» були змушені залишитися наодинці і, врешті-решт, вони не мали іншого вибору, окрім як прийняти нові умови трудових договорів. Вони пішли на це вимушено.
За інформацією профспілки-заявника обидві ці компанії («Jarvis» і «Hydrex») вже припинили своє існування, після того, як у березні 2010 року і листопаді 2011 року, відповідно, були передані в управління арбітражним керуючим. Підприємство «Hydrex» було придбано іншою компанією, яка, у свою чергу, також продала його в листопаді 2012 року.
Обґрунтування Суду.
Суд доходить висновку, що намір профспілки-заявника провести страйк солідарності, щоб підтримати працівників компанії «Hydrex», слід розглядати як її намір реалізувати, не зазнаючи при цьому будь-яких обмежень, встановлених національним законодавством, своє право на свободу об’єднання за змістом пункту 1 статті 11 Конвенції. З цього випливає, що законодавча заборона вторинних страйків, про дію якої можна судити з прикладу, наведеного профспілкою-заявником, становить втручання в її права, передбачені цим положенням. Таке втручання не становитиме порушення пункту 2 статті 11, якщо доведено, що воно «встановлене законом», має легітимну мету і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої мети.
Обставини цієї справи як раз демонструють, що профспілка-заявник насправді здійснила два права, які визначені як невід’ємні складові свободи об’єднання, а саме – право профспілки домагатися, щоб роботодавець вислухав те, що вона має сказати від імені своїх членів, та право вести колективні переговори. Про це, зокрема, свідчить страйк, проведений членами профспілки, працюючими у компанії «Hydrex», і хоча він не досяг своєї мети, він все-таки не був марним, оскільки спонукав компанію переглянути свою пропозицію, прийняти яку профспілка-заявник порекомендувала потім своїм членам. Хоча Уряд критикував профспілку-заявника за те, що вона, підтримавши тоді переглянуту пропозицію, потім, під час провадження у цій справі, повністю змінила свою позицію, Суд визнає, що профспілка-заявник зобов’язана поважати результат голосування своїх членів, який був негативним.
І все ж той факт, що процес колективних переговорів і проведення страйків (у тому числі страйків, спрямованих проти роботодавця членів профспілки, вимоги яких були предметом спору) не призвели до результату, якого хотіли домогтися профспілка-заявник та її члени, не означає, що здійснення ними своїх прав за статтею 11 було ілюзорним.
Право на ведення колективних переговорів не тлумачиться як таке, що включає «право» на колективний договір (див. у цьому зв’язку рішення у справі Demir and Baykara (§ 158), в якому Суд зазначив, що відсутність у законодавстві норм, котрі б зобов’язували органи влади укладати колективні договори, не належить до предмету розгляду у справі). Так само і право на страйк не означає права на перевагу.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Долучає до суті справи попереднє заперечення Уряду і оголошує скаргу стосовно заборони страйків солідарності прийнятною, а решту скарг у заяві неприйнятними;
2. Постановляє, що немає порушення статті 11 Конвенції.
Детальніше з рішенням можна ознайомитися за покликанням: https://is.gd/kjIqgj
Матеріал підготувала Вікторія Поліщук, Голова Центру трудового права та забезпечення ВША НААУ, Голова Комітету НААУ з трудового права.
Зареєструватись на наступні заходи з підвищення кваліфікації можна за посиланнями:
Практичні поради для адвокатів щодо процедури бронювання військовозобов’язаних працівників.
https://tinyurl.com/hsaorgua237
Відповідальність за невиконання нормативу з працевлаштування людей з інвалідністю.
https://tinyurl.com/hsaorgua238
Право адвоката на відпустку: законодавчі гарантії, судова та дисциплінарна практика.
https://tinyurl.com/hsaorgua239
Цікаві публікації лекторів:
Судова практика у справах щодо трудових та соціальних прав військовослужбовців.
https://tinyurl.com/hsaorgua240
Стягнення з директора виплаченого вимушеного прогулу: огляд практики Верховного Суду.
https://tinyurl.com/hsaorgua241
Сфера дії антидискримінаційних директив ЄС: добробут населення та сфера товарів і послуг.