Бізнес вже давно потребує сучасного підходу в організації праці. Наразі роботодавці все більше використовують інші варіанти альтернативних способів організації праці, такі як дистанційна та надомна робота, гнучкий режим робочого часу, фріланс (ЦПД або договір послуг, договір підряду, договір авторського замовлення тощо).
До 2020 року в Україні не було достатньо врегульовано на законодавчому рівні порядок та умови застосування віддаленого і гнучкого режиму роботи. Єдиним національним нормативно-правовим актом, який хоч якось регулював надомний режим роботи, довгий час була постанова Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань «Про затвердження положення про умови праці надомників» № 275/17-99 від 29.09.1981, яка і досі є чинною.
30.03.2020 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX, яким внесено зміни до ст. 24, 60 КЗпП України щодо порядку оформлення дистанційної роботи та гнучкого робочого часу.
Вперше визначено поняття дистанційної роботи та гнучкого режиму робочого часу як форми організації праці.
04.02.2021 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» № 1213-IX (далі — Закон № 1213-IX), яким внесено зміни в КЗпП України та більш детально врегульовано ці питання, включаючи порядок оформлення таких відносин, права та обов’язки працівника і роботодавця, робоче місце та відповідальність за його безпеку, компенсацію витрат та оплату, матеріальну відповідальність тощо.
На цей час правового регулювання фрілансу в Україні, як одного з видів альтернативної форми праці, так і не маємо.
25.02.2021 лише внесено законопроєкт № 5161 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості», який досі не розглянутий і не прийнятий.
На європейському рівні положення віддаленої форми праці регулюють:
— Конвенція МОП про надомну працю № 177 від 20.06.1996 та Рекомендація МОП щодо надомної праці № 184;
— Конвенція МОП «Про гідну працю домашніх працівників» № 189 від 16.06.2011 і Рекомендація № 201, що регулюють питання фрілансерів.
Проте ці Конвенції не ратифіковані Україною, тому їхні норми є лише консультативними.
Отже, на законодавчому рівні врегулювано лише дистанційну та надомну роботу, гнучкий режим робочого часу. Відносини фрілансу сторони поки що врегульовують самостійно з огляду на принцип «що не заборонено — дозволено».
Разом з тим віддалені форми роботи набувають все більшої актуальності особливо в умовах воєнного стану, який розпочався в Україні 24 лютого 2022 року. З метою врегулювання трудових відносин під час воєнного стану було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Закон уточнює особливості прав працівників та роботодавців, але залишає в силі усі норми Кодексу законів про працю України, якими регулюються питання віддаленої роботи.
Відтак у разі, якщо працівники знаходяться у більш-менш безпечних умовах перебування або виїхали за кордон і фактично можуть виконувати робочі завдання, то роботодавець може перевести їх на дистанційну роботу на час воєнного стану. Для цього не потрібно застосовувати норму щодо істотної зміни умов праці, а достатньо видати наказ про запровадження дистанційної роботи. Ознайомити працівника з наказом можна і за допомогою електронних засобів зв’язку (електронна пошта, месенджери тощо). Віддалена форма зайнятості стає стимулом для підтримки економіки у будь-який момент існування держави.
Джерело: Методичні рекомендації комітету з трудового права НААУ "Організація та впровадження віддаленої роботи в роботодавців: стратегія адвоката": https://is.gd/NmqC3C
Авторський колектив: В. В. Поліщук, К. В. Цвєткова, Г. О. Лисенко, Д. М. Навроцький, Т. В. Матова, Я. Я. Мельник