Рішення ЄСПЛ від 08.11.2022 р. у справі MORARU проти ROMANIA

Обставини справи 

Заявниця народилася в 1999 році і проживає в м. Геамана, повіт Арджеш.

Заявниця бажала вивчати військову медицину в одному з двох державних університетів, що пропонували таку програму. Відповідно до вимог законодавства, вона пройшла медичний огляд у Військовому госпіталі швидкої медичної допомоги м. Пітешти (далі – ВМКЛ). 

У звіті від 12 лютого 2018 року ВМКЛ визнав заявницю непридатною для вивчення військової медицини, оскільки її вага (44 кг) та зріст (150 см) були нижчими за вимоги, встановлені Наказом № M.55/2014 Міністерства оборони України. M.55/2014 МОУ.

20 березня 2018 року, після повторного огляду заявниці, Центральна комісія військово-судової медицини підтвердила висновки вищезгаданого звіту.

Обґрунтування Суду

Суд зазначає, що заявницю не допустили до вступних іспитів для вивчення військової медицини через її зріст - генетичну особливість, яка являє собою особисту характеристику або «статус», що може підпадати під невичерпний перелік заборонених підстав для дискримінації, викладений у статті 14. У той час, МОУ, здійснюючи свої регуляторні повноваження, було встановлено антропометричні обмеження для всіх потенційних кандидатів у військові навчальні заклади країни.

Насамперед слід зазначити, що антропометричні вимоги, встановлені законом, були різними для кандидатів-чоловіків та кандидатів-жінок, і що заявниця не робила жодних тверджень про те, що ці вимоги призводять до дискримінації за ознакою статі. Зокрема, заявниця не стверджувала, що попри різні граничні показники зросту та ваги для чоловіків і жінок, останні зазнали непропорційного впливу. Національні суди також однозначно встановили, що у справі не було порушено питання непрямої дискримінації за ознакою статі.

Разом з тим, було встановлено, що до заявниці ставилися інакше, ніж до інших кандидаток, зріст і вага яких не перевищували встановлених законом меж, тобто встановлених Наказом № М.55/2014. M.55/2014 МПР. Таким чином, можна зробити висновок, що порівняно з цією групою, рішення органів влади визнати її непридатною для допуску до складання вступних іспитів для вивчення військової медицини поставило її у невигідне становище.

Роль Суду, однак, полягає не в тому, щоб абстрактно оцінювати та переглядати політику держави в цій сфері або вирішувати, яке тлумачення національного законодавства є найбільш правильним, а в тому, щоб розглянути наслідки, які рішення органів влади мали для заявника.

 У національному провадженні НМД стверджував, що обмеження, про яке йдеться, слугувало меті забезпечення придатності військовослужбовців до участі в будь-якій місії. Зазначена вимога про зріст передбачала, що медики мають носити стандартне військове спорядження.

 Суд повторює, що встановлення критеріїв відбору для доступу до вищої освіти саме по собі не суперечить вимогам статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Цей висновок однаково справедливий як для вступу до цивільного університету, так і для вступу до військового навчального закладу. З цієї причини встановлення обмежень для доступу до військової служби саме по собі не суперечить зобов’язанням, встановленим Конвенцією щодо статті 2 Протоколу № 1. У цьому ж ключі принцип оперативної сумісності, на який посилаються національні органи влади у цій справі, також може виправдати введення обмежень на доступ до військової служби.

Крім того, Суд зазначає, що фактично національні органи влади не вказали на жодний конкретний правовий документ, який би підтверджував твердження про те, що румунські збройні сили на той момент були організовані за принципом оперативної сумісності, або що військовий лікар буде покликаний виконувати місії, які вимагають певної фізичної сили, що перевищує ту, яка очікується від медика.

Суд також зазначає, що аргументи, наведені органами влади та прийняті національними судами, вказують на необхідність того, щоб усі військовослужбовці мали певний рівень фізичної підготовки. Суд погоджується з тим, що встановлення критеріїв відбору кандидатів до військових навчальних закладів належить до компетенції органів державної влади. З цією метою, відповідно до принципу субсидіарності, Суд не буде підміняти собою національні органи влади в питаннях набору до збройних сил і організації збройних сил, якщо тільки вони «явно не мають під собою розумних підстав».

Суд зазначає, що антропометричні вимоги нещодавно були виключені зі списку критеріїв відбору, затвердженого МОУ, і що заявниця тепер може вільно вступати до військового навчального закладу за власним вибором. Проте, Суд погоджується, як стверджувала заявниця, що цей факт сам по собі не усуває заднім числом несприятливі умови, з якими вона зіткнулася під час вступу до навчального закладу.

У світлі вищезазначених висновків Суд вважає, що національні органи влади не надали жодного розумного та об’єктивного обґрунтування невигідного становища, з яким зіткнулася заявниця під час вступу на навчання за спеціальністю «військова медицина».

Відповідно, було порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 2 Протоколу № 1. 

Детальніше з текстом рішення ЄСПЛ можна ознайомитися за покликанням: http://tinyurl.com/m9phd3hx

Підготувала Вікторія Поліщук, адвокат, медіатор, Голова Комітету з питань трудового права, керівниця Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ

Зареєструватися на вебінар лектора «Робота адвоката з військовим обліком». http://tinyurl.com/2hae3xyf