Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.05.2024 у справі № 639/3857/23 (провадження № 2/639/170/24) щодо пропуску строку для звернення до суду

Поважність причин пропуску строку для подання позову представник позивача обґрунтовує тим, що була подана заява про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу.

У зв’язку з перебуванням Позивача в обласному збірному пункті та неможливістю самостійно укласти договір про надання правничої допомоги, мати позивача була вимушена звернутись за правничою допомогою в інтересах сина до адвоката. 

Можливість укласти договір з адвокатом у ОСОБА_2 з’явилась лише у квітні 2023 року, оскільки він проходив строкову військову службу, а з початку повномасштабної збройної агресії рф військову службу за контрактом, був поранений та потрапив у полон. Між тим ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.06.2023 була задоволена заява відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду, роз’яснено позивачу право на повторне звернення до суду з порушенням питання щодо поновлення строків на таке звернення. Тому, зважаючи на довготривалий час розгляду справи Червонозаводським районним судом м. Харкова, представник позивача вважає, що строк подання позову пропущений з поважних причин. 

Обґрунтування Суду. Відповідно до довідки ДП «Український національний центр розбудови миру» від 10.11.2022 за № 6938-22 ОСОБА_2 перебував у полоні та був звільнений 03.11.2022.

Статтею 119 КУпАП передбачені відповідні гарантії. Так, на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, у даному випадку 19.07.2023 представник позивача ОСОБА_2 адвокат Грищенко О. В. звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до відповідача ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН», при цьому судом встановлено, що згідно з розпискою поштове відправлення № 6100406918021 з копією наказу про звільнення вручено особисто ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_9, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Отже, фактично позивач звернувся до суду більше ніж через 2 роки після отримання наказу про звільнення. Між тим за змістом ст. 234 КЗпПУ взагалі не передбачена можливість поновлення строків судом, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення минуло більше одного року, як в даному випадку. Отже, зазначена обставина вже є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_2.

Факт знаходження на розгляді в суді аналогічної справи, позов у якій залишено без розгляду ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29.06.2023, що набрала законної сили, не перериває строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпПУ, і не поновлює його, враховуючи в тому числі обставини, встановлені в зазначеній вище ухвалі і причини залишення позову без розгляду, а саме – через відсутність повноважень у особи, яка звернулась з вказаним позовом.

Стосовно суті заявлених позовних вимог, оцінюючи законність Наказу (розпорядженням) ТОВ «ВІК «ХІТЛАЙН» про припинення трудового договору (контракту) № ВІК00000123-0000002714 від 10.11.2020 та обставини і процедуру звільнення позивача, суд приходить до наступних висновків. Так, позивач при влаштуванні на роботу був достеменно обізнаний про його майбутній призов, оскільки ще 31.08.2020 підписав розписку про необхідність його явки на призовну дільницю на 04.09.2020 на 9.00, а 07.09.2020 – підписав розписку про необхідність його явки на відправку на 05.10.2020 на 8.30, отже, не мав наміру постійно працювати на підприємстві відповідача, складаючи заяву про прийняття на роботу 29.09.2020. Події звільнення позивача відбувались в мирний час.

Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/4jf6vf64

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26.01.2024 у справі № 201/10351/23 (провадження № 2/201/1233/2024) щодо припинення трудових відносин, не нарахування та не виплати заробітної плати в період перебування Позивача на непідконтрольній українській владі території

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 16 жовтня 2001 року перебуває в трудових відносинах з РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», де працював водієм автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т) дільниці з ремонту та експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Згідно з листком непрацездатності № 3922913-2007’81177-1, позивач перебував на лікарняному з 22.02.2022 по 01.03.2022 та за станом здоров`я не зміг вчасно евакуюватися, після початку повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України, яке відбулося 24.02.2022, тому разом зі своєю родиною перебував за зареєстрованим місцем свого проживання в с. Торське, Донецької області.

Починаючи з 02.03.2022, відповідно до наказу регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 25.02.2022 № 74-Н «Про встановлення простою в структурних підрозділах регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, з метою забезпечення захисту соціально-економічних прав та інтересів працівників регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», на підставі наказу структурного підрозділу «Лиманське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 01.03.2022 №445/ТЧ-1 «Про встановлення простою», позивачу встановлений простій, з причин, які не залежать від працівника, та п. 3, 4 вказаного наказу, була встановлена оплата за вимушений простій, з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу), встановленої (ого) працівнику, а також наказано позивачу, на час простою не виходити на роботу (робоче місце) та перебувати вдома. У робочі дні за графіком роботи бути готовими стати до роботи у разі отримання телефонного повідомлення від безпосереднього керівника (або його заступника) про закінчення простою. З вказаним наказом позивач був ознайомлений та виконував його належним чином.

Обґрунтування Суду. Позивач зазначив, що місце його фактичного проживання село Торське Лиманської міської територіальної громади Донецької області було тимчасово окупованою рф територією України з 17.04.2022 по 01.10.2022, а м. Лиман Лиманської міської територіальної громади з 25.05.2022 по 30.09.2022, відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Однак, знаходженню працівника на непідконтрольній України території, не є доказом того, що у роботодавця настала абсолютна неможливість надання відповідної роботи працівнику. Тим самим, видаючи спірний наказ, відповідач не зазначив обставин, які свідчать про настання у нього абсолютної неможливості надання відповідної роботи їй (позивачу). Відповідно до Роз’яснення Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 05.05.2022 зазначено, що якщо роботодавець може забезпечити роботою своїх працівників і вони можуть стати до роботи, проте воєнний стан ще діє, трудовий договір можливо поновити на підставі заяви працівника про поновлення дії трудового договору, роботодавець видає наказ.

Позивач вважає призупинення трудового договору незаконним, оскільки відповідач мав можливість надавати роботу, а він її виконувати. При цьому АТ «Укрзалізниця», як станом на час початку збройної агресії Російської Федерації, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу працює та продовжує працювати, у зв’язку з чим позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Після звільнення з полону окупаційної адміністрації РФ, в якому позивач перебував з 06.09.2023 по травень 2023 року, а також та реабілітації і лікування, він змінив місце свого проживання і наразі фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1, оскільки у с. Торське Донецької області ведуться бойові дії.

Доводи представника відповідача стосовно того, що в період з 06.09.2022 по травень 2023 року позивач перебував у полоні, є доказом того, що ОСОБА_1 не був на зв’язку, а тому дії роботодавця щодо припинення трудових відносин, не нарахування та не виплати заробітної плати в період перебування Позивача на непідконтрольній українській владі території в період з 25.05.2022 по травень 2023 року є правомірними, суд не бере до уваги, оскільки такі дані надані відповідачем станом після припинення із позивачем трудового договору, а не станом на 29.04.2022 та 15.07.2022 року, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань №22022050000005317 від 29.09.2022, за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та рішенням Комісії про встановлення факту позбавлення особи ОСОБА_1 особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України № 22/Ш-2568-8.2-2778 від 17.03.2023 р.

При цьому, представником відповідача не було надано суду доказів того, що позивач не міг виконувати свої посадові обов`язки після 17.04.2022 року, оскільки знаходження працівника на непідконтрольній України території, не є доказом того, що у роботодавця настала абсолютна неможливість надання відповідної роботи працівнику.

На підставі зазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині виведення з простою та поновлення позивача на роботі на посаді водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля, 2 група, вантажопідйомність від 10 до 20 т) дільниці з ремонту та експлуатації ВПК цеху експлуатації локомотивів структурного підрозділу «Лиманське Локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця» підлягають задоволенню.

Докладніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/ye2998cz

Постанова Дніпровського апеляційного суду м. Кривий Ріг від 28.02.2023 у справі № 229/1812/21 щодо гарантій для працівників, які перебувають у полоні

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центру первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради про стягнення заробітної плати під час державних або громадських обов’язків в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, рішення Дружківського міського суду Донецької області від 02 вересня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року частково задоволена касаційна скарга ОСОБА_1, постанова Донецького апеляційного суду від 22 грудня 2021 року частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку.

Позивач зазначає, що вона має статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, що підтверджено довідкою № 14919/0/2-20/49 на підставі Рішення Міністерства соціальної політики від 23.10.2020. У рамках кримінального провадження № 120140100080007021 від 13 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 146, ч.2 ст. 149, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 438, ч.1 ст. 260 КК України її визнано потерпілою.

Обґрунтування Суду. Як встановлено в судовому засіданні у період з 13.11.2015 по 27.12.2017 позивач знаходилася у трудових відносинах з Комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» та не виконувала своїх трудових обов’язків з поважних причин і незалежно від її волі, у зв’язку з позбавленням свободи та насильницьким утриманням у місцях позбавлення волі незаконними збройними формуваннями.

Будь-яких соціальних гарантій з боку держави у випадку відсутності працівника на робочому місті по незалежним від нього причинам, у зв’язку з захопленням у полон представниками незаконних збройних формувань, чинне законодавство не містить.

Поміж тим, відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Поміж тим, питання щодо будь-яких гарантій працівникам, які не є військовослужбовцями, але потрапили у полон незаконних збройних формувань по обвинуваченню у розвідувальній діяльності в інтересах держави Україна, чинним законодавством не врегульовано.

Таким чином, в даному конкретному випадку суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, а саме застосувати до спірних правовідносин вимоги ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України на підставі наступних чинників:

·з огляду на обов’язок держави захищати права працівників, які не здійснюють трудову діяльність у зв’язку з ризиком для життя та здоров’я, а також по незалежним від їх волі причинам, у зв’язку з перебуванням у полоні незаконних збройних формувань;

·відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання;

·позивач перебувала у полоні незаконних збройних формувань та на час взяття у полон брала участь в АТО (з 19.03.2015 по 13.11.2015) і у зв’язку з цим має статус учасника бойових дій;

·під час тримання у полоні позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем;

·відносини щодо гарантій для працівників, які є цивільними особами, однак утримувались у полоні незаконних збройних формувань під час перебування у трудових відносинах з роботодавцем не врегульовано конкретними нормами права;

·в змісті законодавства відсутня правова норма, яка прямо регулює спірні правовідношення;

·частинами 3 та 4 статті 119 КЗпП України врегульовані подібні відносини між робітником та роботодавцем.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://tinyurl.com/34znrnsu