Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі також Закон №2232-XII), щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:
військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Особливості ведення військового обліку резервістів в органах військового управління, військових частинах, у відповідних міських (районних) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки встановлюються Генеральним штабом Збройних Сил України. Згідно з ч. 1, 8 ст. 39-1 Закону №2232-ХІІ, для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Головнокомандувача Збройних Сил України може бути прийнято рішення про призов громадян України, зарахованих до військового оперативного резерву, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 р. у справі №160/16490/24 розглядалося питання про бронювання працівника, який в статусі резервіста (при звільненні був зарахований до оперативного резерву) був заброньований, що відповідач визначає підставою для незарахування позивача на спеціальний облік.
Згідно п. 1 наданого відповідачем розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України, доведеного листом Генерального штабу Збройних Сил України від 09.04.2024 року №300/1/С/2527/ДСК, визначено порядок поводження центрів комплектування та соціальної підтримки з документами на підтвердження бронювання осіб. В свою чергу за п. 3 цього розпорядження запропоновано не здійснювати зарахування на спеціальний військовий облік військовозобов`язаних після проведення звірення у випадках, якщо громадянин включений до військового оперативного резерву.
Суд констатує відсутність імперативної заборони для бронювання осіб, які перебувають в оперативному резерві, сам відповідач такого нормативного положення не навів.
Також суд зазначає, що п. 11 Порядку №76 передбачає імперативний обов`язок відповідача у строк не більше ніж п`ять робочих днів з дня отримання рішення про бронювання військовозобов`язаного зарахувати його на спеціальний військовий облік. В цьому відношенні наявність у позивача статусу резервіста не змінює зміст рішення про бронювання позивача та не впливає на юридичні властивості та правові наслідки такого рішення. Відповідно, єдиним правомірним варіантом поведінки відповідача після отримання відомостей про бронювання позивача, було зарахування позивача на спеціальний облік.
Суд наголошує, що відповідач як центр комплектування та соціальної підтримки не має повноважень для прийняття рішення про зарахування чи незарахування особи на спеціальний військовий облік. Наявна система правового врегулювання спірних правовідносин передбачає узгодженість факту бронювання з фактом перебування на спеціальному військовому обліку, розвивання та відокремлення цих обставин щодо однієї особи нівелює наявну систему законодавчого врегулювання спірних правовідносин, за якої центри комплектування та соціальної підтримки мають відокремити заброньованих осіб від інших осіб, які перебувають на обліку в такому центрі комплектування, шляхом зарахування заброньованих осіб на спеціальний військовий облік.
Також суд зазначає, що у відповідача відсутні повноваження щодо визнання рішення Мінекономіки про бронювання особи нікчемним.
Суд підкреслює, що відповідач не виконує рішення Мінекономіки про бронювання особи. Так, на відміну від відстрочок, які підтверджуються центрами комплектування та соціальної підтримки та щодо яких саме останніми видаються відповідні посвідчення, заброньовані особи мають відстрочку вже в силу факту їх бронювання, центр комплектування та соціальної підтримки лише сприймає цей факт та здійснює облік особи відповідним чином, не приймаючи при цьому жодних рішень щодо права особи на відстрочку. Це очевидно вбачається з положень п. 11 Порядку №76, відповідно до яких факт надання відстрочки (а не право на відстрочку) підтверджується витягом з наказу Мінекономіки.
Це має значення також в аспекті заявлених позовних вимог, адже позивач фактично оспорював ненадання йому відстрочки, хоча така відстрочка у позивача наявна в силу факту його бронювання, а не надається відповідачем.
Також суд звертає увагу на те, що позиція позивача в цій справі зводиться до надання переваги листу Генерального штабу Збройних Сил України, яким запропоновано діяти певним чином, над системою правового регулювання, яка визначена законами України та постановами Кабінету Міністрів України, що мають вищу юридичну силу та обов`язковий характер (не пропонують поводитись певним чином, а визначають зміст правила поведінки). Це має значення в т.ч. згідно принципу законності, закріпленого вст. 19 Конституції України.
Суд звертає увагу, що обставини статусу у позивача резервіста могли б бути предметом звернення відповідача до Мінекономіки для прийняття останнім юридично значущих рішень, однак в будь-якому випадку не є підставою для заперечення відповідного правового статусу позивача, який йому надано Мінекономіки. Такі дії відповідача не мають правових підстав та є необґрунтованими.
Узагальнюючи вищевказане суд констатує протиправність бездіяльності відповідача щодо незарахування позивача на спеціальний військовий облік.
Детальніше з текстом рішення можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122033972