У Постанові ВС КАС від 25.09.2023 у справі № 200/10870/20-а суд надав відповідь на ключове правове питання: чи має адвокат право на перерахунок пенсії як непрацюючий пенсіонер згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі зупинення адвокатської діяльності.
Позивач перебувала на обліку в територіальному органі ПФУ, отримувала пенсію та одночасно здійснювала індивідуальну адвокатську діяльність.
З 26.01.2017 право на зайняття адвокатською діяльністю було зупинено, про що внесено відомості до Єдиного реєстру адвокатів України.
В зв’язку із зупиненням адвокатської діяльності Позивач звернулася до ПФУ із заявою на перерахунок пенсії за стажем як непрацюючому пенсіонеру та надала відомості про зупинення адвокатської діяльності.
Територіальне управління ПФУ провело перерахунок пенсії по стажу, одночасно з тим відмовило у перерахунку пенсії як непрацюючому пенсіонеру, оскільки потрібно надати витяг з Єдиного реєстру адвокатів України про припинення адвокатської діяльності.
Вирішуючи справу, суд звернув увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.
Виходячи зі змісту частин 5, 6 статті 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв’язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з’їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
У схожій ситуації Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 753/18666/17 дійшов висновку, що статус непрацюючої особи набувається за умови як зняття такої особи з обліку податкових органів, так і зупинення або припинення ним права на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до статей 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Суд погоджується з таким правовим висновком і, застосовуючи його в контексті обставин цієї справи, звертає увагу на те, що право Особи на зайняття адвокатською діяльністю зупинено з 26.01.2017, з цього моменту вона набула статус непрацюючої особи та мала право на перерахунок пенсії.
З повним текстом постанови ВС КАС від 25.09.2023 у справі № 200/10870/20-а можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113699325
Питання належного відповідача у справі про перерахунок пенсії за екстериторіальним принципом досліджувалось у постанові КАС ВС від 13.09.2023 у справі № 620/4900/22
Так, позивач звернувся до територіального управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії.
Відповідно до принципу екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке і прийняло рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Прийняте рішення було доведене до відома позивача листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Позивач звернувся до суду із позовною заявою, де відповідачем зазначив Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області було ухвалено оскаржуване позивачем рішення про відмову у проведенні перерахунку пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області лише повідомило позивача своїм листом про рішення, прийняте Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області, але безпосередньо Головним управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області таке рішення не приймалося, а лист-повідомлення не є рішенням суб`єкта владних повноважень та сам по собі не створює для особи ані прав, ані обов’язків.
Тобто право позивача на призначення пенсії було порушено безпосередньо Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області, а не Головним управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке є відповідачем у цій справі.
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області до участі в цій справі в якості відповідача або співвідповідача судом першої інстанції залучено не було, а суд апеляційної інстанції, згідно зі статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України (зокрема, частиною сьомою), відповідними повноваженнями не наділений.
Здійснюючи перегляд вищезазначеного рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд дійшов таких висновків.
Положення статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов’язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним.
У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача. При цьому, заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 620/4205/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 640/10399/20 та від 17 травня 2023 року у справі № 640/17939/20.
Як убачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у переведенні його з пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу».
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області рішення позивача повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Тобто спірним є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області. Право позивача на призначення пенсії згідно Закону України «Про державну службу» було порушено безпосередньо Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яке є відповідачем у цій справі.
Проте суд першої інстанції, вирішуючи спір пред`явлений до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, не з`ясував, хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення спору в цій справі суд першої інстанції має встановити належного відповідача та вирішити питання про залучення його до участі у справі.
Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на вказане порушення звернув увагу суд апеляційної інстанції. Однак в силу приписів норм Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежного відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не усунув зазначеного порушення.
Рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані та справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
З повним текстом постанови ВС КАС від 13.09.2023 у справі № 620/4900/22 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113437555
У постанові КАС ВС від 19.09.2023 у справі № 420/14885/21 суд надав відповідь на ключове правове питання: в якому відсотковому розмірі та відповідно до вимог якого закону слід перерахувати пенсію позивача - прокурора, та чи розповсюджується на позивача обмеження максимального розміру пенсії?
Позивачу (прокурору) була призначена пенсія за вислугу років у розмірі 90 % від суми місячної (чинної) заробітної плати згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.
Після набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII був проведений перерахунок пенсії за вислугу років із розрахунку 60 % від суми місячної (чинної) заробітної плати та обмежено її максимальний розмір 10 (десятьма) прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Не погодившись із таким перерахунком пенсії, особа звернулась до суду.
Позивач наполягав, що набуте ним право на отримання пенсії у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати згідно зі статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ не може бути звужене, а обмеження пенсії максимальним розміром на нього не розповсюджуються, оскільки перерахунок пенсії пов’язаний з переглядом розміру вже призначеної пенсії, а тому при визначенні розміру перерахованої пенсії не можна застосовувати закон, який був прийнятий пізніше за той відповідно до якого йому призначалась пенсія.
Відмовляючи у задоволенні позову, Верховний Суд виходив із наступного.
Відповідно до діючої на момент виникнення спірних правовідносин редакції статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.
Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до абзацу шостого частини п’ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Колегія суддів звертає увагу, що в цій справі право позивача на перерахунок пенсії сторонами не заперечується.
Ключовими правовими питання є те, в якому відсотковому розмірі та відповідно до вимог якого закону слід було перерахувати пенсію позивача, та чи розповсюджуються на позивача встановлені Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI) та Законом № 1697-VII обмеження максимального розміру пенсії.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2021 у справі № 580/5962/20 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20 у подібних правовідносинах та сформував правовий висновок відповідно до якого до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом № 1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Крім того, в зазначеній постанові Верховний Суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом № 3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір.
Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п’ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII.
Колегія суддів вважає застосовними наведені вище правові висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду до спірних правовідносин, які виникли у справі, яка переглядається.
На час звернення позивача із заявами про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону № 1789-ХІІ відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII в частині перерахунку пенсії втратила чинність.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону № 1697-VII, в силу вимог якої пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати та абзацу шостого частини п’ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, позовні вимоги стосовно здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90 % від суми місячної заробітної плати без обмеження максимальним розміром перерахованої пенсії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
З повним текстом постанови ВС КАС від 19.09.2023 у справі № 420/14885/21 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113571364
Матеріал підготувала Ірина ПОДКОПАЄВА, адвокат, член Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ