Визначення місця проживання дитини. Актуальні питання практики - суддя Верховного Суду Павло Пархоменко
Про актуальні питання практики визначення місця проживання дитини розповів кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду Павло Пархоменко під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Пархоменко Павло
18.11.2024

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками актуальні питання практики визначення місця проживання дитини, а саме:

  • 1.  Міжнародні стандарти з питань визначення місця проживання дитини.
  • 2.  Національне право з питань визначення місця проживання дитини.
  • 3.  Базові принципи, які підлягають застосуванню при визначенні місця проживання дитини.
  • 4.  Презумпція на користь матері.
  • 5.  Підхід ЄСПЛ при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини. 
  • 6.  Участь органу опіки та піклування при визначенні місця проживання дитини.
  • 7.  Особливості судового розгляду даної категорії справ.
  • 8.  Проблеми виконання судових рішень про визначення місця проживання дитини.

У рамках характеристики визначення місця проживання дитини акцентовано на наступному:

1.  Міжнародні стандарти з питань визначення місця проживання дитини

Правові підстави використання практики інших міжнародних інституцій: 7 Пп. «b» п. 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, учасником якої є Україна, закріплює правило проте, що поряд із нормами міжнародного договору обов’язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Додатковий міжнародний механізм по захисту прав дитини :

• 19 грудня 2011 року Генеральна Асамблея ООН схвалила третій Факультативний протокол до Конвенції про права дитини, який передбачає механізм, що надає можливість дітям звертатися до Комітету зі скаргами щодо порушень їх прав, закріплених в Конвенції та перших двох факультативних протоколах до неї.

• 2 вересня 2016 року Україна депонувати ноту про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень і даний Факультативний протокол вступає в силу для України з 2 грудня 2016 року.

  1. Приклад використання міркування Комітету ООН з прав дитини (постанова ВС від 09.10.2024 року, справа № 522/11565/21) 9 24. Досліджуючи дотримання положень Конвенції Комітет ООН з прав дитини у справі «N.R. v. Paraguay» від 3 лютого 2020 року (повідомлення № 030/2017) розглянув ситуацію в якій автор повідомлення скаржився на те, що держава не вжила заходів по виконанню судового рішення підтримувати контакт заявника зі своєю донькою. З огляду на конкретні обставини цієї справи, зокрема тривалий період, що минув з моменту прийняття судового рішення, який визначав права відвідування та враховував молодий вік дівчинки, Комітет вважав, що влада не виконувала розпорядження суду своєчасно та ефективно, і що вона не вживала необхідних заходів для того, щоб забезпечити дотримання цих рішень, щоб забезпечити контакт автора з його донькою. 25. Вказані принципи демонструють важливість та особливості виконання рішення суду щодо участі у вихованні дитини та роль держави по забезпеченню ефективності такого виконання і як наслідок забезпечення дитині її якнайкращих інтересів.
  2. Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей (постанова ВС від 31.10.2024 року, справа № 753/14640/23) 9 42. Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини (далі – Керівні принципи) були прийняті в якості практичного інструменту для держав-членів Ради Європи у процесі адаптації їх судових і позасудових систем до конкретних прав, інтересів і потреб дітей. Рада Європи закликає держави-члени забезпечити їх широке розповсюдження серед всіх органів, відповідальних або іншим чином причетних до прав дітей в судочинстві.

2.  Національне право з питань визначення місця проживання дитини

Законодавство України відрізняє серед інших такі способи захисту прав батьків на спілкування, утримання та участь у розвитку дитини:

• відібрання дитини від одного з батьків, який діє неправомірно відносно дитини або іншого з батьків (ст. 162 СК України):

• визначення місця проживання дитини з одним з батьків, який може забезпечити найбільше дотримання прав дитини, однак з урахуванням й інтересів іншого з батьків (ст. 161 СК України);

• вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї (ст. 159 СК України).

3.  Базові принципи, які підлягають застосуванню при визначенні місця проживання дитини

  • Принцип «Забезпечення якнайкращих інтересів дитини».

ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: 1. по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; 2. по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини – дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері.

При оцінці та визначення найкращих інтересів дитини необхідно врахувати такі елементи:

  • • Погляди дитини;
  • • Індивідуальність дитини;
  • • Збереження сімейного оточення і підтримання відносин;
  • • Піклування, захист і безпеку дитини;
  • • Вразливе положення;
  • • Право дитини на здоров’я;
  • • Право дитини на освіту.

З’ясування думки дитини:

1.Іноді помилково має місце позиція про те, що з’ясувати думку дитини можливо лише після досягнення десяти річного або чотирнадцяти річного віку (статті 160 СК, 29, 31 ЦК).

2. Стаття 171 СК закріплює положення про те, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї .

3.Стаття 12 Конвенції про права дитини – держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

4.Зауваженнях загального порядку № 12, «Право дитини бути заслуханою», CRC / C / GC / 12 від 20 липня 2009 року Комітет зауважив, що право всіх дітей бути заслуханими і сприйнятими з усією серйозністю є одним з основоположних принципів Конвенції .

5.Комітет підкреслює, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, по всім питанням, які стосуються її інтересів (пункт 21).

Способи з’ясування думки дитини (постанова ВС від 16.02.2024 № 465/6496/19 (61- 16408св23))

Думка дитини може бути висловлена:

  • • у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо);
  • • електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах);
  • • висновках психологічної експертизи;
  • • показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
  • • Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків.

4.  Презумпція на користь матері

  • Принцип 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року …. малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю.
  • Верховний Суд України штучно створив «презумпцію на користь матері» (постанова ВСУ від 14.12.2016 справа № 6-2445цс16). Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, помилково вважав, що наявні підстави для розлучення дітей зі своєю матір’ю, не встановивши виняткових обставин для цього та неправильно застосувавши положення статті 161 СК України і принцип 6 Декларації прав дитини, що призвело до неправильного вирішення справи.
  • Окрема думка судді Ранзоні у справі «М.С. проти України» (M.S. v Ukraine), заява № 2091/13

1. Національні суди, здається, виробили методологію на основі зазначеного принципу, що тягне за собою презумпцію на користь матері.

2. Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою нашого Суду і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів.

3. Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати.

4. Сьогоднішнє рішення, на жаль, не розглядає цієї центральної проблеми в цій справі і залишає без коментарів застосування національними судами презумпції на користь матері в справах про опіку над дитиною.

  • Правова позиція в спростування «презумпції на користь матері» (постанова Великої Палати ВС від 17.10.2018 року, справа № 402/428/16-ц)

1. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов’язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір’ю.

2. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

5.  Підхід ЄСПЛ при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини

 Ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основположних свобод охоплює проблему визначення місця проживання дитини:

  • «Вишняков проти України»;
  • «М.С. проти України»;
  • «Петров та Х проти Росії»;
  • «Абалимов проти Росії»;
  • «Širvinskas v. Lithuania» «Olindraru v. Romania».

стаття 8 Конвенції:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Три ступеневий тест на втручання в права людини:

1. Чи було втручання передбачено законом.

2. Легітимна мета втручання.

3. Чи було втручання необхідним в демократичному суспільстві (пропорційним).

Ключове питання – оцінка пропорційності

1. Принцип пропорційності є складовим елементом верховенства права.

2. Допомагає знайти баланс між інтересами окремої особи та держави.

3. Є застосовним у справах щодо домашнього насильства в контексті ст. 8 Конвенції.

6.  Участь органу опіки та піклування при визначенні місця проживання дитини

Обов’язкова участь органу опіки та піклування ст. 19 СК України: при розгляді судом спорів, в тому числі щодо місця проживання дитини обов’язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів (ст. 19 СК України):

2. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

Правовий статус органу опіки та піклування:

Ст. 56 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV Органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об’єднаних територіальних громад.

Провадження органами опіки та піклування (нормативна база):

• Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

• Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88.

Правовий статус органу опіки та піклування в цивільному процесі:

1. ст. 56 ЦПК: участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

2. Ст. 53 ЦПК: треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї зі сторін.

Обов’язковість висновку органу опіки та піклування для суду Постанова ВС від 18.11.2020 року, справа № 759/1382/19 – Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення, та ретельному їх з`ясуванні – Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.

7.  Особливості судового розгляду даної категорії справ

Право суду збирати докази. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб … (ч. 2 ст. 13, ч. 7 ст. 81 ЦПК).

Проблема забезпечення позову:

1. Вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіка зустрічей із дитиною, по суті, може вирішує спір, який має ініціюватися окремо.

2. А тому очевидно, що зазначений вид забезпечення позову в окремих випадках розглядається як порушення вимог процесуального законодавства, оскільки стає по суті підміною рішення суду.

  • Проблема забезпечення позову (постанова ВС від 6.12.2018 року, справа № 727/3856/18). Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у спосіб, обраний нею у заяві, зокрема, шляхом відібрання дитини у батька та зобов’язання останнього не чинити перешкод позивачу у спілкуванні з дитиною.
  • Забезпечення позову (постанова ВС від 25.11.2020 року, справа № 760/15413/19). Колегія суддів звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітніх дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей, Верховний Суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
  • Забезпечення позову (постанова ВС від 18.11.2020 року, справа №127/31828/19).

1. У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

2. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір`ю.

3. Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

8.  Проблеми виконання судових рішень про визначення місця проживання дитини

Загальні положення Закон України «Про виконавче провадження» :

Стаття 64. Виконання рішення про відібрання дитини.

1. Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов’язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування.

2. За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

3. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.

  • Пред’явлення позову про відібрання дитини у разі невиконання рішення про визначення місця проживання дитини (постанова ВС від 03.10.2018 року, справа № 682/2778/17):

1. Суд має виходити з того, що виконання судового рішення про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відбувається (в разі його примусового виконання) шляхом, в тому числі, відібрання дитини та передачі її на виховання тому із батьків, з яким суд присудив їй проживати.

2. За таких наведених підстав позов про відібрання малолітньої дитини згідно зі змістом чинного сімейного законодавства, безумовно, не підлягає задоволенню.

3. Особливістю справи є те, що дитину батько забрав до ухвалення рішення про визначення місця проживання і рішення виконано не було.

  • Пред’явлення позову про відібрання дитини у разі невиконання рішення про визначення місця проживання дитини (постанова ВС від 20.05.2020 року, справа №725/3024/17):

1. Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, за наявності незакінченого виконавчого провадження у справі про відібрання дитини та визначення місця її проживання, суди попередніх інстанцій не врахували стан виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

2. Колегія суддів вважає, що зміна обставин відбулась не внаслідок правомірної поведінки батька дитини, а в силу тривалого невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, щодо відібрання дитини та визначення її місця проживання з матір`ю.

3. Встановлено, що це судове рішення перебуває в процесі примусового виконання, воно не втратило законну силу і не скасоване, тому не може бути піддано під сумнів.

  • Рішення ЄСПЛ по справі «Вишняков проти України»:

46. Суд також вважає, що описана бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини, була не лише результатом неналежного виконання обов’язків посадовими особами, відповідальними за виконання рішення. Вбачається, що до цих недоліків також призвели недостатньо розвинуті законодавчі та адміністративні механізми. Зокрема, наявні законодавчі та адміністративні механізми були недостатніми для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім’ї. Вони також не передбачали низки конкретних заходів, які б могли бути вжиті відповідно до принципу пропорційності з метою забезпечення примусового виконання рішення про право доступу.

47. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку з невиконанням рішення про надання заявнику доступу до його дитини.

  • Рішення Комітету ООН з прав дитини «N.R. v. Paraguay» від 3 лютого 2020, повідомлення № 030/2017:

1. В даній справі автор повідомлення звернувся до Комітету ООН з прав дитини в інтересах своєї доньки і скаржився на те, що держава-учасник Конвенції ООН про права дитини не вжила заходів по виконанню судового рішення підтримувати контакт заявника зі своєю донькою. Одним із питань, що стояли перед Комітетом, було визначення, чи за обставинами цієї справи держава-учасниця вжила ефективних заходів для гарантування права дочки автора, щоб регулярно підтримувати особисті стосунки та безпосередній контакт з батьком.

2. З огляду на конкретні обставини цієї справи, зокрема тривалий період, що минув з моменту прийняття судового рішення 2015 рік, який визначав права відвідування та враховував молодий вік дівчинки Комітет вважає, що влада не виконувала розпорядження суду своєчасно та ефективно, і що вона не вживала необхідних заходів для того, щоб забезпечити дотримання цих рішень, щоб забезпечити контакт автора з його донькою.

Першоджерело: https://tinyurl.com/52te7rkd