«Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), заява No 25735/94

49. Межа розсуду, яка повинна надаватися компетентним національним органам, буде змінюватися відповідно до характеру питань та важливості поставлених інтересів. Так Суд визнає, що влада користується широкою оцінкою, зокрема оцінюючи необхідність передачі дитини під опіку. Однак необхідна більш жорстка перевірка стосовно будь-яких подальших обмежень, таких як обмеження, встановлені цими органами на батьківські права доступу, та будь-яких правових гарантій, покликаних забезпечити ефективний захист права батьків та дітей на повагу до свого сімейного життя. Такі додаткові обмеження спричиняють небезпеку того, що сімейні відносин між батьками та маленькою дитиною будуть обмежені.

50. Суд також нагадує, що слід досягти справедливого балансу між інтересами дитини та інтересами батьків, і водночас особливе значення має надаватися найкращим інтересам дитини, які, залежно від їх характеру та серйозності, можуть переважати інтереси батьків. Зокрема, батько не може мати право, згідно зі статтею 8 Конвенції, вживати таких заходів, які б завдали шкоди здоров’ю та розвитку дитини.
51. У цій справі Суд зазначає, що компетентні національні суди, відмовляючи проханню заявника про організацію відвідування, посилалися на заяви дитини, яка допитувалась Окружним судом у віці приблизно п’яти та шести років відповідно. Суд врахував напружені стосунки між батьками, вважаючи, що не важливо, хто відповідає за напругу, і виявив, що будь-який подальший контакт негативно вплине на дитину.
52. Суд не сумнівається, що ці причини були актуальними. Однак слід визначити, чи, беручи до уваги конкретні обставини справи та особливо важливість прийнятих рішень, заявник був залучений до процесу прийняття рішень, розглянутого загалом, настільки, наскільки це достатньо для забезпечення йому необхідного захисту його інтересів. Він нагадує, що в цій справі районний суд вважав зайвим отримати експертний висновок на тій підставі, що факти були чітко та повністю встановлені для цілей статті 1711 Цивільного кодексу. У зв’язку з цим районний суд посилався на напружені стосунки між батьками, зокрема на заперечення матері щодо заявника, які вона повідомила дитині. Суд вважає, що причини, наведені районним судом, є недостатніми для пояснення того, чому в конкретних обставинах справи експертні консультації не вважалися необхідними, як це рекомендувало Управління молоді. Більше того, беручи до уваги важливість предмета, а саме відносини між батьком та його дитиною, обласний суд не повинен був бути задоволений, спираючись на матеріали справи та письмові апеляційні матеріали, не маючи в своєму розпорядженні психологічних експертних доказів з метою оцінки тверджень дитини. У цьому контексті Суд зазначає, що заявник у своїй апеляційній скарзі оскаржив висновки районного суду та просив підготувати експертний висновок, щоб вивчити справжні бажання його дитини та відповідно вирішити питання про доступ, та що регіональний Суд мав повноваження переглядати всі питання, пов’язані з запитом на доступ.
53. Поєднання відмови у наданні незалежного психологічного звіту та відсутності слухання в обласному суді, свідчить, на думку Суду, про недостатнє залучення заявника до процесу прийняття рішень. Отже, Суд дійшов висновку, що національні органи влади вийшли за межі свободи розсуду, у такий спосіб порушивши права заявника відповідно до статті 8 Конвенції.

«Хант проти України» (Hunt v. Ukraine), заява No 31111/04

54. Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути приділена найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини.
55. Суд зазначає, що в цій справі компетентні національні суди, вирішуючи позбавити заявника батьківських прав, брали до уваги аргументи, надані матір’ю дитини та іншими

свідками її сторони, відповідно до яких заявник втратив цікавість до свого сина.

56. Суд не має сумнівів, що такі доводи можуть бути належними. Однак, звертаючись до усталеної прецедентної практики Суду щодо статті 8, яка включає імпліцитні процедурні вимоги, необхідно визначити, чи був заявник залучений до процесу прийняття рішень, розглядаючи провадження загалом, тією мірою, яка є достатньою для забезпечення відповідного захисту його інтересів, беручи до уваги обставини справи, а також важливість прийнятих рішень.
57. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що цивільне провадження у справі стосувалось сімейних відносин заявника та позбавлення його батьківських прав. Ці питання як за національним законодавством, так і в оскаржуваному провадженні мали ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці. На думку Суду, досить складно визначити, якою мірою національні суди могли дати таку оцінку, не заслухавши заявника особисто, або принаймні, з огляду на обставини справи, не отримавши інформації особисто від заявника щодо його бачення подій та відносин з сином та пані М., користуючись міжнародними угодами про правову допомогу.
58. Окрім того, національні суди не надали значення тому факту, що заявник намагався побачити сина в червні 2003 року. Суди не заслухали свідка, клопотання про виклик якого подавалось заявником, а відповідні суди вищих інстанцій не відреагували на скарги заявника щодо таких дій суду. До того ж факт оскарження заявником заяви пані М. про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.
59. Суд нагадує, що в цій справі не йшлося про будь-які тілесні ушкодження, завдані заявником дитині. Щодо зауважень Уряду про те, що судам було відомо про протизаконні дії заявника та кримінальні провадження стосовно нього, Суд вважає, що такі аргументи могли враховуватись під час винесення рішення про позбавлення батьківських прав. Однак ці аргументи здебільшого не були підтверджені матеріалами справи, і більш важливим є те, що ні в судових рішеннях, ні в поясненнях сторін не зазначається, що такі аргументи розглядались під час судових слухань або були використані судами в обґрунтуванні своїх рішень.

60. Отже, Суд доходить висновку, що заявник не був залучений в провадження, в результаті яких приймались рішення, тією мірою, яка є достатньою для забезпечення захисту його інтересів, а державні органи вийшли за межі своєї дискреції і не забезпечили рівновагу між інтересами заявника та інших осіб. Так у цій справі права заявника, гарантовані статтею 8 Конвенції, були порушені.

«Х та У проти Нідерландів» (X . and Y. v. the Netherlands), заява No 6753/74

1. Комісія спочатку розглянула основну скаргу першого заявника за статтею 8 Конвенції, що влада втручалася в її приватне життя тим, що вимагала від неї жити з батьками і в такий спосіб надавала більшого значення праву її батьків на сімейне життя, ніж її власне право приватне життя.

…

Як загальне судження, і за відсутності будь-яких особливих обставин, зобов’язання дітей проживати зі своїми батьками і щоб бути інакше підданим певному контролю, необхідні для захисту здоров’я та моралі дітей, хоча це може з певного погляду дитини, становити втручання у її власне приватне життя.

…

У цій справі заявниця, якій на той момент було всього 14 років, пішла з дому, оскільки її батьки були проти її хлопця. Разом з ним вона переховувалась декілька днів, і, побоюючись переслідування поліцією, обидві молоді людини з’явились в поліцію та були доставлені до своїх батьків. Перебування зі своїм хлопцем протягом декількох днів може становити особисте життя. Комісія вважає, що будь-яке втручання з причин її примусового повернення до батьків, як це передбачено відповідним законодавством Нідерландів і відповідно до вимог органів влади, було проявом поваги до життя її сім’ї, а також необхідним для захисту її здоров’я та моралі за змістом ст. 8 Конвенції.

«Якушев проти України» (Yakushev v. Ukraine), заява No 15978/09

23. Однак у цій справі апеляційний суд не розглядав та не встановив баланс між всіма відповідними інтересами, зокрема інтересами ймовірного батька та дитини. Суд не провів такого розгляду, оскільки зрештою встановив, що заявник не мав права оспорювати своє батьківство, оскільки на момент визнання батьківства він знав, що не був біологічним батьком дитини. Це рішення ґрунтувалося на чіткому положенні національного законодавства, а саме на частині другій статті 56 Кодексу про шлюб та сім’ю України, чинного на час подій, і дійсно могли існувати обґрунтовані обмеження на відкликання рішення про визнання батьківства, коли чоловік на момент прийняття цього рішення знав, що не був батьком дитини. Однак у цій справі питання полягає не в законності такого правового обмеження, а в тому, чи досягли національні суди, зокрема апеляційний суд, такого важливого фактичного висновку в межах належного, несвавільного процесу прийняття рішень.
24. У провадженні на національному рівні заявник та мати дитини визнали, що вони мали стосунки на час подій. Жодна зі сторін не стверджувала, що заявник знав, що не був батьком дитини на момент визнання ним батьківства. Навпаки, у своєму позові заявник зазначив, що не мав жодних сумнівів щодо свого батьківства протягом багатьох років аж до 2005 року. У своїй апеляційній скарзі мати дитини стверджувала, що ніколи не сумнівалася у біологічному батьківстві заявника, а підстави для подання нею апеляційної скарги фактично стосувались оскарження достовірності тесту на батьківство, який спростував її твердження. За цих обставин незрозуміло, чому апеляційний суд повністю проігнорував цю важливу частину доводів сторін та розглянув апеляційну скаргу за підставами, які ніколи не висувалися жодною зі сторін спору. Більше того, доходячи такого важливого фактичного висновку, який був абсолютно новим та, вочевидь, неочікуваним для обох сторін, апеляційний суд навів загальні підстави, які ґрунтувалися лише на непідтверджених жодними конкретними доказами припущеннях. Слід наголосити, що цей новий висновок ґрунтувався на тих самих матеріалах справи та доказах, які у повному обсязі були розглянуті судом першої інстанції. Однак апеляційний суд скасував фактичні висновки суду першої інстанції, не посилаючись на будь-який новий доказ та не пояснивши, чому фактичні висновки суду першої інстанції були невірними. Незважаючи на касаційну скаргу заявника, Верховний Суд України не розглянув ці питання під час перегляду справи. За таких обставин Суд не вважає, що процес прийняття рішень був справедливим та несвавільним.

Загальний коментар до підпункту:

1. Ми можемо побачити, що досить часто у вирішенні питань, пов’язаних із захистом прав дитини, вони мають безпосередній вплив і на права та обов’язки батьків, що вимагає пошуку справедливого балансу між забезпеченням «якнайкращих інтересів дитини» та «інтересами батьків», де перші повинні переважати над другими.
2. У практичній площині постають питання щодо реалізації необмеженого права батьків на прийняття рішень щодо дитини і міжнародне право в таких ситуаціях висуває вимоги щодо обмеження права батьків, саме надаючи перевагу «якнайкращим інтересам дитини», що потребує зважуванню в кожному конкретному випадку окремо.
3. Це не означає, що батьки обмеженні в прийнятті рішень щодо дитини і, звичайно, що можуть бути ситуації, що такі рішення можуть мати певні «обмеження» для дитини, але в питанні «конфлікту» інтересів батьків та дитини, як ми неодноразово зазначали, перевага надається саме інтересам дитини.

Джерело: "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини" — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко — голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту “Адвокат дитини: від новачка до профі”.

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3IDqjqS

Зареєструватися на майбутні заходи лектора:

Вебінар: Визначення місця проживання дитини: актуальні питання практики https://bit.ly/3zkEa22

Вебінар: Окремі аспекти процесу доказування при судовому розгляді https://bit.ly/3wcoPyJ

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.