22. Суд повторює, що хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов’язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов’язання можуть існувати позитивні зобов’язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов’язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою.

Межа між позитивними та негативними зобов’язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами. «Плаза проти Польщі» (Płaza v. Poland), заява No 18830/07

71. Суд повторює, що основною метою статті 8 є захист особи від свавільного втручання органів державної влади. Однак можуть бути позитивні зобов’язання, притаманні ефективній «повазі» до сімейного життя. Ці зобов’язання можуть передбачати прийняття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до сімейного життя навіть у сфері відносин між людьми, включно з як забезпеченням регуляторної бази судових та виконавчих механізмів, що захищають права людей, так і здійсненням, де це доцільно, конкретних кроків. І в негативному, і в позитивному контексті слід враховувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між конкуруючими інтересами особистості та громади, включно з іншими зацікавленими третіми сторонами, та свободу розсуду держави. Суд уже неодноразово вважав, що в питаннях, пов’язаних з опікою, інтереси дітей мають першочергове значення. Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і можуть, залежно від їх характеру та серйозності, переважати над батьками. Зокрема батько не може мати право згідно зі статтею 8 Конвенції вживати таких заходів, які б завдали шкоди здоров’ю та розвитку дитини. Суд оцінює, що стосовно зовсім маленьких дітей суди, фактично, мають об’єктивно оцінити, зважаючи на всі наявні в них докази, чи слід заохочувати та підтримувати контакт з батьком, чи ні. Однак, коли діти дорослішають і з плином часу стають здатними формувати власну думку щодо контакту з батьками, суди повинні надавати належну увагу також їхнім поглядам та почуттям, а також їхньому праву на повагу до власного приватного життя.
72. Якщо заходи, що стосуються спірних питань, стосуються суперечок між батьками щодо їхніх дітей, роль Суду полягає не в тому, щоб замінити собою компетентні вітчизняні органи в регулюванні контактних питань, а скоріше переглядати відповідно до Конвенції рішення, яких заходів ці органи вжили відповідно до власної оцінки. Роблячи це, він повинен визначити, чи є підстави для виправдання будь-яких заходів, що вживаються щодо використання заявником його права на повагу до сімейного життя, чи є вони релевантними та достатніми.
73. Прецедентна практика Суду незмінно стверджує, що стаття 8 включає право батька на вжиття заходів з метою його возз’єднання з дитиною та зобов’язання національних органів вживати таких заходів. Це стосується не лише випадків, що стосуються примусового прийняття дітей до громадського піклування та здійснення заходів з догляду, а також у випадках, коли спори щодо контактів та проживання щодо дітей виникають між батьками та / або іншими членами дитячої сім’ї.
74. Обов’язок національних органів влади вживати заходів для полегшення контакту батьків, які не опікуються дітьми, після розлучення не є абсолютним. Ключовим моментом є те, чи вжили ці органи влади всі необхідні кроки для полегшення контакту, як це розумно можна вимагати в особливих обставинах кожного випадку. Іншими важливими чинниками, які слід враховувати у справах, що стосуються дітей, є те, що час набуває особливої значущості, оскільки завжди існує небезпека, що будь-яка процесуальна затримка призведе до фактичного вирішення питання перед судом, і процедура прийняття рішень повинна забезпечувати необхідний захист батьківських інтересів.

«Зе та інші проти Сполученого Королівства» (Z and Others v. the United Kingdom), заява No 29392/95

73. Суд повторює, що стаття 3 закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона абсолютно забороняє тортури, нелюдські чи принизливі поводження та покарання. Зобов’язання Високих Договірних Сторін відповідно до статті 1 Конвенції – гарантувати кожному, хто знаходиться під їх юрисдикцією, права та свободи, визначені в Конвенції, прийняті спільно зі статтею 3. Це зобов’язання вимагає від держав вживати заходів, спрямованих на те, щоб особи, які перебувають під їх юрисдикцією, не були піддані катуванню, нелюдському чи принизливому поводженню, включно з таким жорстоким поводженням, яке здійснювали приватні особи. Ці заходи повинні забезпечувати ефективний захист, зокрема дітей та інших вразливих осіб, та включати розумні заходи щодо запобігання жорстокому поводженню, про які влада знала чи повинна була знати.

74. … Суд визнає важкі та чутливі рішення, що стоять перед соціальними службами, та важливий компенсаційний принцип поваги та збереження сімейного життя. Однак цей випадок не залишає сумнівів щодо неспроможності системи захисту цих дітей-заявників від серйозного, тривалого нехтування та жорстокого поводження.

«О’Кіф проти Ірландії» (O’Keeffe v. Ireland), заява No 35810/09

144. Суд повторює, що стаття 3 закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона абсолютно забороняє тортури, нелюдські чи принизливі поводження та покарання. Зобов’язання Високих Договірних Сторін відповідно до статті 1 Конвенції – гарантувати кожному, хто знаходиться під їх юрисдикцією, права та свободи, визначені в Конвенції, прийняті спільно зі статтею 3. Це зобов’язання вимагає від держав вживати заходів, спрямованих на те, щоб особи, які перебувають під їх юрисдикцією, не були піддані катуванню, нелюдському чи принизливому поводженню, включно з таким жорстоким поводженням, яке здійснюють приватні особи. Це позитивне зобов’язання щодо захисту повинно тлумачитися так, щоб не накладати на владу надмірне навантаження, маючи на увазі, зокрема, непередбачуваність поведінки людей та оперативний вибір, який слід робити з погляду пріоритетів та ресурсів. Відповідно, не кожен ризик жорстокого поводження може вимагати від влади слідувати вимозі Конвенції вжити заходів для запобігання реалізації цього ризику. Однак необхідні заходи повинні принаймні забезпечувати ефективний захист, зокрема дітей та інших вразливих осіб, а також повинні містити розумні заходи щодо запобігання жорстокому поводженню, про яке влада знала або повинна була знати.

145. Більше того, контекст початкової освіти в цій справі значною мірою визначає характер та важливість цього зобов’язання. Судова практика Суду дає зрозуміти, що позитивний обов’язок захисту набуває особливого значення в контексті надання такої важливої публічної послуги, як початкова освіта, шкільні органи зобов’язані захищати здоров’я та добробут учнів, а також зокрема про дітей, які є особливо вразливими та перебувають під винятковим контролем цих органів влади.
146. Як підсумок, з огляду на фундаментальний характер прав, гарантованих статтею 3, та особливо вразливий характер дітей, властивим зобов’язанням уряду є забезпечення їхнього захисту від жорстокого поводження, особливо в контексті початкової освіти, через прийняття, за необхідності, спеціальних заходів та гарантій.

147. ……..Крім того, судова практика Суду підтвердила вже в п’ятому рішенні, що Конвенція може накладати позитивні зобов’язання на держави, і це було зроблено в контексті статті 2 Протоколу No 1 щодо права на освіту……
148. Стосовно змісту позитивного зобов’язання щодо захисту Суд зауважує, що ефективних заходів стримування тяжких діянь, таких, як ті, що розглядаються в цій справі, можна досягти лише за наявності ефективних кримінально-правових положень, підкріплених правоохоронними органами. Важливо, що природа сексуального насильства над дітьми така, особливо коли кривдник перебуває у владі над дитиною, що існування дієвих механізмів виявлення та повідомлення про них є основоположним для ефективного виконання відповідних кримінальних законів. Суд уточнив би, що вважає, як і Уряд, що перед Судом не було доказів оперативної неспроможності захисту заявника. Поки скарги на Л.Х. не були донесені до відома органів державної влади у 1995 році, держава не знала, ні повинна була знати, що саме цей вчитель, Л.Х., становить небезпеку для цього конкретного учня, заявника.
149. Отже, державі було відомо про рівень сексуальної злочинності серед неповнолітніх.

Відповідно, відмовляючись від контролю над освітою переважної більшості маленьких дітей недержавним суб’єктам, держава також повинна була б знати, з огляду на притаманний їй обов’язок щодо захисту дітей у цьому контексті, про можливі ризики для їхньої безпеки, якби не було відповідні межі захисту. Цей ризик повинен був бути вирішений за допомогою прийняття відповідних заходів та гарантій. Вони повинні, як мінімум, включати ефективні механізми виявлення та повідомлення про будь-яке жорстоке поводження з боку органу, що контролюється державою, і такі процедури є основоположними для виконання кримінальних законів, для запобігання такому жорстокому поводженню і, загалом для виконання позитивного захисного зобов’язання держави.

165. Отже, Суд вважає, що механізми, на які спирається уряд, не забезпечували ефективного захисного зв’язку між органами державної влади та дітьми початкової школи та/ або їхніми батьками, і це, власне, відповідало конкретному розподілу обов’язків в національно-шкільній моделі.
166. ….Суд встановив, що позитивним зобов’язанням уряду в 1970-х було захищати дітей від жорстокого поводження. Крім того, це було обов’язком гострого значення в контексті початкової освіти. Це зобов’язання не було виконане…

Загальний коментар до підпункту:

1. Існування позитивного обов’язку будь-якої держави є важливим елементом у вертикальних взаємовідносинах між людиною та державою.

2. Як ми можемо побачити з підходів ЄСПЛ, держава має обов’язок не тільки утримуватися від необґрунтованого втручання в права людини, а й зобов’язана вживати заходів для того, щоб гарантувати особам їхні права та захищати їх від забороненого поводження.

3. На практиці в багатьох випадках межа між позитивними та негативними зобов’язаннями держави може чітко і не виокремлюватись, але принципи стосовно дотримання відповідного права, яке гарантовано Конвенцією залишаються подібними.

4. Важливим є те, що в ситуації, коли постає питання щодо захисту прав дитини, у держави виникає широке коло позитивних обов’язків, оскільки дитина є особливим суб’єктом право відносин.

5. Досить гарно такі обов’язки держави можна прослідкувати зі змісту статті 3 Конвенції ООН про права дитини, яка містить положення про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Джерело: "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини" — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко — голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту “Адвокат дитини: від новачка до профі”.

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3IDqjqS

Зареєструватися на майбутні заходи лектора:

• Вебінар: Місце прав дитини в практиці ЄСПЛ: особливі гарантії захисту

https://bit.ly/3Sn3PhN

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.