«Р.Б. проти Естонії» (R.B. v. Estonia), заява No 2597/16

83. Суд повторює, що зобов’язання, понесені державою відповідно до статей 3 та 8 Конвенції у справах про передбачуване сексуальне насильство над дітьми, вимагають дотримання найкращих інтересів дитини. Право на людську гідність та психологічну цілісність вимагає особливої уваги там, де дитина стає жертвою насильства. Суд також наголосив, що на державах лежить обов’язок прийняти процесуальні норми, які гарантують і захищають показання дітей.
84. З огляду на вищевикладене, відповідно до статей 3 та 8 держави зобов’язані прийняти положення, що криміналізують сексуальне насильство над дітьми, та застосовувати їх на практиці через ефективне розслідування та переслідування, маючи на увазі особливу вразливість дітей, їхню гідність та їхні права як дітей та як жертв…
85. Суд зазначає, що в Естонії загальні норми, встановлені законом щодо допиту свідків, застосовуються також до дітей-свідків (див. пункт 24 вище). Проте на практиці визнано, що під час допиту дітей-свідків та роз’яснення їхніх прав та обов’язків необхідно враховувати їхній вік та рівень розуміння (див. пункти 22 та 38 вище).
86. У зв’язку з цим Суд зазначає, що, згідно з відповідними міжнародними документами, слідство та кримінальне провадження повинні проводитися так, щоб захищати найкращі інтереси та права дітей, такий захист вимагає прийняття заходів щодо захисту дітей та захисту дітей-жертв у кримінальному провадженні. У цьому контексті важливо, щоб держави запровадили процедурні норми, які гарантують і захищають показання дітей.
87. У цій справі відмова заявника, 4-річної дитини, застереження, які, зазвичай, вимагає закон для будь-яких висловлювань свідків, та наслідки, які випливають із цієї невдачі, визначені Верховним судом, призвели до показання стають непридатними для визначення кримінального обвинувачення щодо підсудного. Оскільки засудження обвинуваченого вирішальною мірою ґрунтувалося на свідченнях заявника, а можливості виправити пов’язану з ним помилку не було, обвинуваченого довелося виправдати.

Окрім питання, чи можуть такі попередження взагалі вважатись доречними у такій справі, як ця, рішення Верховного Суду у поєднанні з бездіяльністю слідчого підірвало ефективне переслідування заявлених злочинів. Це пов’язано з тим, що, враховуючи неможливість перегляду справи в судах нижчої інстанції, вона в кінцевому підсумку не змогла встановити фактичні обставини справи та визначити питання про винність передбачуваного правопорушника по суті.

Тут така редакція:

101. У цій справі ненадання заявнику, 4-річній дитині, попереджень, які зазвичай вимагаються законом для будь-яких показань свідків, а також наслідки, що випливають із недотримання цього правила, які були встановлені Верховним Судом, призвели до того, що свідчення заявника стали непридатними для притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого. Оскільки засудження останнього було вирішальною мірою засноване на свідченнях заявника і оскільки не було жодного способу виправити допущені помилки, обвинуваченого довелося виправдати. Окрім питання, чи взагалі такі попередження можна вважати доречними у такій справі, як дана, рішення Верховного Суду, у поєднанні з бездіяльністю слідчого, підірвало ефективне переслідування обвинуваченого. Це пояснюється тим, що, враховуючи неможливість повторного розгляду справи в судах нижчої інстанції, в ній в кінцевому підсумку не можливо було встановити факти справи та визначити питання про вину ймовірного правопорушника по суті.
102. Суд вважає, що для ефективного захисту прав дітей відповідно до міжнародних стандартів важливо захищати їхні свідчення як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Щодо застережень, які слід давати свідкам, естонське законодавство не робить різниці між свідками відповідно до їхнього віку, а отже, не передбачає винятків чи адаптацій для дітей-свідків. У зв’язку з цим Суд зазначає, що відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо дружнього до дітей правосуддя, де застосовуються менш суворі правила щодо надання свідчень чи інших заходів, що сприяють безпеці дітей, такі заходи самі по собі не повинні зменшувати значення, яке надається на показанням або доказам дитини, без шкоди для права на захист. Однак у цій справі показання заявника були визнані неприйнятними саме через суворе застосування процесуальних норм, які не робили різниці між дорослими та дітьми…
103. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що були суттєві недоліки процесуальної реакції національних органів влади на твердження заявниці про зґвалтування та сексуальне насильство з боку її батька, які недостатньо враховували її особливу вразливість та відповідні потреби маленької дитини, щоб забезпечити її ефективний захист як передбачуваної жертви сексуальних злочинів. Відповідно, Суд, не висловивши думки щодо вини обвинуваченого, доходить висновку, що спосіб реалізації кримінально-правових механізмів загалом у цій справі, що призвів до розпорядження справою з процесуальних підстав, був дефектним аж до того, що це є порушенням позитивних зобов’язань держави-відповідача відповідно до статей 3 та 8 Конвенції.
104. Отже, було порушення статей 3 та 8 Конвенції.

«С.Н. проти Швеції (S.N. v. Sweden), заява No 34209/96

47. Суд врахував особливості кримінального провадження щодо сексуальних злочинів. Таке провадження часто сприймається потерпілим як випробування, зокрема, коли останній неохоче зустрічається з підсудним. Ці особливості є ще більш помітними у справі щодо неповнолітніх. Під час оцінки питання про те, чи отримав обвинувачений у такому провадженні справедливий судовий розгляд, слід враховувати право на повагу до приватного життя жертви. Тому Суд визнає, що у кримінальному провадженні щодо сексуального насильства можуть бути вжиті певні заходи з метою захисту потерпілої людини за умови, що такі заходи можна узгодити з адекватним та ефективним здійсненням прав захисту. Для забезпечення прав на захист від судових органів може вимагатись вжиття заходів, які врівноважують недоліки, з якими стикається захист.
48. Суд повторює, що М. ніколи не з’являвся до суду. Заявник заявив, що він утримувався від того, щоб просити М. дати особисті свідчення під час слухань, оскільки відповідно до багаторічної практики таке прохання було б відхилено. Приймаючи, що суди, зазвичай, вагаються, дозволяючи дітям давати свідчення особисто, Уряд посилається на кілька випадків, коли неповнолітні фактично з’являлися до суду. Суд зазначає, що ці справи, вирішені після засудження заявника, стосувалися запитів прокурора. З огляду на очевидну відсутність випадків, коли захисник успішно вимагав перехресного допиту неповнолітньої особи, та зауваження, що сторони висловили подібні думки щодо загальної практики, якої дотримуються шведські суди у цьому питанні, Суд вважає, що за обставин справи він не міг домогтися явки М. особисто до суду.
49. Однак друге опитування поліції з М. під час досудового розслідування було проведено на прохання адвоката заявника, який вважав, що необхідна додаткова інформація. Через відсутність адвоката М. (див. пункт 13 вище), адвокат заявника не був присутній під час співбесіди, і він не зміг простежити за нею за допомогою технічних пристроїв у сусідній кімнаті. Однак він погодився не бути присутнім, незважаючи на обмеження, що виникли у захисті, а також прийняв спосіб проведення співбесіди. Адвокат заявника міг просити відкласти співбесіду доти, доки адвокат М. не зможе бути присутнім.

Однак він вирішив цього не робити. Він також міг подати запит на відеозйомку другогоінтерв’ю, що дало б йому змогу переконатися, що інтерв’ю було проведено чесно. Однак він також не скористався такою можливістю.

50. Крім того, з фактів, представлених сторонами, видно, що адвокат заявника міг поставити запитання М. співробітнику поліції, який проводив допит. Прослухавши згодом аудіозапис та прочитавши стенограму співбесіди, адвокат заявника, очевидно, переконався, що запитання, які він вказав поліцейському, насправді були поставлені М.
51. Відповідно, не було порушення прав заявника відповідно до пункту 3 (d) статті 6 Конвенції на тій підставі, що його захисник був відсутній під час другого опитування поліції.
52. Також не можна стверджувати, що заявнику було відмовлено у його правах відповідно до підпункту «d» пункту 3 статті 6 на тій підставі, що він не зміг вивчити або дослідити свідчення, надані М. під час судового розгляду та апеляційного провадження. З огляду на особливості кримінального провадження щодо сексуальних злочинів (див. пункт 47 вище), це положення не можна тлумачити як таке, що вимагає у всіх випадках, щоб питання ставилися безпосередньо обвинуваченим або його захисником через перехресний допит або іншими засобами. Суд зазначає, що відеозапис першого опитування поліції був показаний під час судового та апеляційного слухань, запис другого інтерв’ю був зачитаний у районному суді, а аудіозапис цього інтерв’ю відтворений в Апеляційному суді. За обставин справи, ці заходи слід вважати достатніми, щоб дозволити заявнику оскаржити заяви М. та їх достовірність під час кримінального провадження.

Дійсно, це оскарження призвело до того, що Апеляційний суд зменшив покарання заявнику, оскільки вважав, що частина звинувачень проти нього не доведена.

53. Суд, однак, повторює, що до свідчень, отриманих від свідка в умовах, коли права на захист не можуть бути забезпечені тією мірою, яка зазвичай вимагається Конвенцією, слід ставитися з надзвичайною обережністю. У своєму рішенні від 6 травня 1996 року Апеляційний суд зазначив, що опитування дітей під час досудового розслідування повинно відповідати високим стандартам щодо процедури та змісту. Суд взяв до уваги той факт, що деякі дані, надані М., були нечіткими, невизначеними та не мали достатньо детальної інформації. Суд також врахував провідний характер деяких питань, поставлених йому під час допитів у поліції. За цих обставин Суд переконаний, що під час оцінки заяв М. було застосовано необхідну обережність.
54. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що кримінальне провадження проти заявника загалом не можна вважати несправедливим. Відповідно, не було порушення пунктів 1 та 3 (d) статті 6 Конвенції.

«Т. і В. проти Сполученого Королівства» (Т and V v. the United Kingdom), заяви No 24724/94 та No 24888/94

73. Друга частина скарги заявника за статтею 3 щодо судового розгляду стосується того факту, що кримінальне провадження відбувалося протягом трьох тижнів публічно в дорослому суді Корони з супутніми формальностями, і що після його засудження його ім’я було дозволено опублікувати.
74. Суд визнає, що кримінальне провадження проти заявника не мало наміру з боку державних органів принизити його або заподіяти йому страждання. Справді, були вжиті спеціальні заходи, щоб змінити процедуру суду Корони, щоб пом’якшити суворість судового розгляду дорослих з огляду на молодий вік підсудних.
75. Навіть якщо є докази того, що можна очікувати, що провадження відносно заявника матиме шкідливий вплив на одинадцятирічну дитину, Суд вважає, що будь-яке провадження або розслідування з’ясування обставин дій, вчинених В. та заявником, незалежно від того, чи проводилося таке розслідування публічно чи приватно, під час розгляду Судом Корони чи непублічно в Молодіжному суді, спричинило б у заявника почуття провини, страждання і страх. Свідчення доктора Візарда показують, що перед початком судового розгляду Т. виявляв ознаки посттравматичного стрессового розладу, що включало постійну заклопотаність подіями злочину, загальний високий рівень тривоги та поганий режим харчування та сну. Хоча публічний характер провадження міг певною мірою загострити ці почуття у заявника, Суд не переконаний, що особливості судового процесу, що застосовувалися до нього, спричинили значною мірою страждання, що виходять за межі тих, які б неминуче були породжені будь-якою спробою влади довести вину краще в такій редакції заявника після вчинення ним відповідного правопорушення.
76. Отже, Суд не вважає, що судовий розгляд заявника призвів до порушення статті 3 Конвенції.
77. … стосовно маленької дитини, обвинуваченої у тяжкому злочині, що викликає високий рівень інтересу ЗМІ та громадськості, слухання необхідно було б провести так, щоб максимально зменшити його чи її почуття залякування та гальмування. У зв’язку з цим варто зазначити, що в Англії та Уельсі провадження щодо дітей, обвинувачуваних у менш тяжких злочинах, розглядаються в спеціальних судах по справах молоді, у яких громадськість виключена, і щодо яких накладаються автоматичні обмеження щодо звітності у ЗМІ. Більше того, Суд уже посилався на міжнародну тенденцію до захисту приватності дітей-відповідачів. Він уважно розглянув аргумент Уряду про те, що публічні судові розгляди служать загальним інтересам у відкритому здійсненні правосуддя, і зауважує, що, якщо це доречно з огляду на вік та інші характеристики дитини та обставини, пов’язані зі злочинцем, у судовому розгляді цей загальний інтерес можна було б задовольнити за допомогою зміненої процедури, яка передбачає вибрані права на участь і обґрунтовану звітність.

86. Суд зазначає, що судовий розгляд заявника відбувався протягом трьох тижнів публічно в Суді Корони. З огляду на молодий вік заявника та для сприяння його розумінню процесу були вжиті спеціальні заходи: наприклад йому пояснили процедуру судового розгляду та завчасно відвідали зал суду, а час розгляду було скорочено, щоб надмірно не втомлювати підсудних. Проте формальність і судова процедура іноді здавалися незрозумілими та залякуючими для дитини одинадцяти років, і є докази того, що деякі модифікації зали суду, зокрема піднятий док, який був розроблений, щоб дати змогу підсудним побачити, що відбувається, посилив у заявника відчуття дискомфорту під час судового розгляду, оскільки він відчував себе підданим пильному огляду преси та громадськості. Судовий процес викликав надзвичайно високий рівень інтересу преси та громадськості як у залі суду, так і за його межами…

87. Як зазначалося раніше, існує обмежена кількість психіатричних доказів щодо цього заявника. Однак варто зазначити, що доктор Візард у своїй доповіді від 5 листопада 1993 року встановила, що посттравматичний стресовий розлад, від якого страждав заявник, у поєднанні з відсутністю будь-якої терапевтичної роботи з моменту вчинення злочину, обмежили його здатність розуміти своїх адвокатів та давати свідчення адекватно на свій захист (див. пункт 11 вище). Більше того, заявник у своєму меморандумі стверджує, що через умови, в яких його судили, він не міг стежити за судовим розглядом або приймати рішення у своїх власних інтересах.
88. За таких обставин Суд не вважає, що для цілей пункту 1 статті 6 було достатньо, щоб заявника представляли кваліфіковані та досвідчені адвокати. … Тут, хоча юридичні представники заявника сиділи, як сказав Уряд, «на відстані пошепки», малоймовірно, щоб заявник відчував себе достатньо розкутим у напруженому залі суду та під контролем громадськості, щоб проконсультуватися з ними під час судового розгляду або, дійсно, що, з огляду на його незрілість і його неспокійний емоційний стан, він міг би за межами зали суду співпрацювати зі своїми адвокатами та надавати їм інформацію для цілей свого захисту.
89. Насамкінець Суд вважає, що заявник не зміг ефективно брати участь у кримінальному провадженні проти нього і, як наслідок, йому було відмовлено у справедливому розгляді в порушення пункту 1 статті 6

Загальний коментар до підпункту:

1. Поводження із дитиною, особливо з тією, яка потрапляє в поле зору суду або інших державних установ, повинно відрізнятись від поводження в аналогічних ситуаціях із дорослими, і мати особливості, які б враховували вік та особливості розвитку дитини.

2. Так, якщо відбувається провадження у суді за участі дитини, або вона опитується під час досудового розслідування, держави повинні створити такі умови, які б найменш травмували дитину. Це стосується, як законодавчої бази, так і організаційних заходів, які зможуть унеможливити негативний вплив на дитину.

3. Незабезпечення державами відповідних особливостей у сфері захисту прав дитини може призвести до порушення різних видів прав, гарантованих Конвенцією, незалежно від того, чи дитина перебуває в статусі обвинуваченого, потерпілого, свідка тощо.

Джерело: “Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини” — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко – голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту “Адвокат дитини: від новачка до профі”.

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3IDqjqS

Зареєструватися на майбутні заходи лектора:

Вебінар: Місце прав дитини в практиці ЄСПЛ: особливі гарантії захисту https://bit.ly/3BmGyGM

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.