Місце прав дитини в практиці ЄСПЛ: обмеження звернень в інтересах дітей на національному рівні «Х та У проти Нідерландів» (X. and Y. v. the Netherlands), заява No. 8978/80

12. 4 грудня 1978 р. Пан Х оскаржив рішення прокуратури до Апеляційного суду Арнем, відповідно до статті 12 Кримінального процесуального кодексу; він просив суд вирішити питання про порушення кримінальної справи.

У додатковій заяві від 10 січня 1979 року він зазначив, що за умови вичерпного переліку винятків, жоден з яких не застосовується у цій справі, законний представник має право діяти від імені скаржника.

Апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу 12 липня 1979 року. Фактично, він вважав сумнівним, чи можна довести звинувачення в зґвалтуванні (стаття 242 КК; див.пункт 14 нижче). Що стосується статті 248 (див. Параграф 16 нижче), вона була б застосована в цьому випадку, але лише в тому разі, якщо потерпіла сама вчинила б дії.

На думку Апеляційного суду, скарга батька (пункт 1 статті 64 Кримінального кодексу; див. пункт 16 нижче) не може розглядатися як заміна скарги, яку дівчинка, яка була старше шістнадцяти років, повинна подати сама, хоча поліція вважала її нездатною зробити це; оскільки в цій справі ніхто не був юридично уповноважений подавати скаргу, в цьому пункті в законі був пробіл, але він не міг бути заповнений за допомогою широкого тлумачення на шкоду пану Б.

13. Через статтю 445 Кримінально-процесуального кодексу не було можливості оскаржити рішення Верховного Суду з погляду закону.
14. Комісія оголосила заяву прийнятною 17 грудня 1981 року. У своєму звіті від 5 липня 1983 року (стаття 31) вона висловила думку:

— стосовно міс Y, що було порушення статті 8 (статті Конвенції (одноголосно), але не статті 3 (ст. 3) (п’ятнадцять голосів проти одного);

— що заявку не слід було розглядати ні за статтею 14, прийнятою спільно зі статтею 8 (стаття 14 + , ні за статтею 3 (стаття 14 + 3), ні за статтею 13 (стаття 13);

— що стосується пана X, то жодного окремого питання щодо його права на повагу до сімейного життя не виникало.

Повний текст висновку Комісії та незгодних думок , ОК що містяться у звіті, подано як додаток до цього рішення.

24. Заявники стверджували, що для такої молодої дівчини, як міс Y, необхідний ступінь захисту від розглядуваних злочинів був би забезпечений лише за допомогою кримінального закону. На думку Уряду, Конвенція залишає за кожною державою право вирішувати, які засоби слід використовувати, і не заважає їй вибирати положення цивільно-правових норм.

Суд, який щодо цього фактично погоджується з думкою Комісії, зауважує, що вибір засобів, розрахованих на забезпечення дотримання статті 8 у сфері відносин між собою, в принципі є питанням, що належить до межі оцінки Договірних Держав. У зв’язку з цим існують різні способи забезпечення «поваги до приватного життя», і характер зобов’язань держави буде залежати від конкретного аспекту приватного життя, про який йдеться. Звернення до кримінального закону не обов’язково є єдиним способом.

27. Суд вважає, що захист, що надається цивільним законодавством у випадку протиправних дій, завданих Y, є недостатнім. Це випадок, коли під загрозою ставляться фундаментальні цінності та основні аспекти приватного життя. Ефективне стримування є необхідним у цій галузі, і це може бути досягнуто лише кримінально-правовими положеннями. Дійсно, саме такі положення нормально регулюються.

Більше того, як вказувала Комісія, це насправді сфера, в якій Нідерланди взагалі обрали систему захисту, засновану на кримінальному законодавстві. Єдине питання, наскільки Комісія та Суд були відомі, – це стосується осіб, які перебувають у становищі міс Y; у таких випадках ця система зустрічається із процедурною перешкодою, яку законодавчий орган Нідерландів, очевидно, не передбачав.

29. …….. Апеляційний суд Арнем визнав, що у випадку такої особи, як міс Y, законний представник не може діяти від імені жертви з цією метою. Апеляційний суд не зміг заповнити цю прогалину в законі за допомогою широкого тлумачення на шкоду пану Б.

Це не є завданням Європейського суду з прав людини – зайняти місце компетентних національних судів щодо тлумачення внутрішнього законодавства; він вважає встановленим, що у розглянутій справі кримінальне провадження не може бути порушене на підставі статті 248.

….

30. Отже, ні статті 248, ні пункт 239 статті 238.2 Кримінального кодексу не забезпечив міс Y практичний та ефективний захист. У зв’язку із чим слід зробити висновок, з огляду на характер правопорушення, що вона стала жертвою порушення статті 8 Конвенції.

Загальний коментар до підпункту:

1. Дуже часто на національному рівні існують ситуації, в яких батьки або законні представники не мають законодавчої можливості звертатись до різних державних інституцій в інтересах дитини.
2. Особливо це характерно для випадків, коли вони спільно не проживають або діти знаходяться у спеціальних державних установах.
3. Проте існування таких обмежень може становити, як порушення прав гарантованих Конвенцією, так і прав дитини взагалі.

Джерело: "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини" — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко — голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту “Адвокат дитини: від новачка до профі”.

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3IDqjqS

Зареєструватися на майбутні заходи лектора:

• Вебінар: Окремі аспекти процесу доказування при судовому розгляді https://bit.ly/3BlWUzh
• Вебінар: Місце прав дитини в практиці ЄСПЛ: особливі гарантії захисту https://bit.ly/3BmGyGM

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.